Власність і право власності

Переліченими правомочностями  не вичерпується зміст суб'єктивних прав власника. В юридичній літературі називаються й інші його повноваження, зокрема право на власну господарську діяльність4. А. М. Оноре виявив в англосаксонському праві одинадцять елементів правомочностей власника (право володіння; право користування; право управління; право на доход; право на відчуження; право на безпеку та ін.). За підрахунками вчених використання зазначених автором елементів у різних співвідношеннях здатне дати до півтори тисячі варіантів прав власника5. Звичайно в законодавстві закріпити таку кількість прав власника практично неможливо[16 ].

У суб'єктивному аспекті  право власності являє собою  сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.

 Володіння - фактична  наявність речі в господарстві  власника і його можливість  впливати на неї безпосередньо.  Володіння може бути законним (наприклад, наявність у особи  речі за правом власності) і незаконним (скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, Що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

 Користування - це  право вилучати з речей їхні  корисні властивості (наприклад,  обробляти землю та отримувати  врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).

 Розпорядження - це  право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

 Сукупність зазначених  повноважень у особи дають  підстави вважати її власником відповідного майна[  17 ].

Храктерні ознаки права власності, яяк суб’єктивного права:

1) його зміст характеризується  сукупністю правоможностей власника, яка включає: право володіння,  право користування, право розпорядження майном тощо;

2) суб'єктом права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин. При цьому коло суб’єктів права власності є ширшим кола учасників цивільних відносин, визначеного у ст.2 ЦК, оскільки суб’єктами права власності, крім фізичних, юридичних осіб, суб’єктів публічного права, є також український народ;

3) усі суб’єкти права власності рівнв перед законом;

4) об'єктом правовідносин  власності може бути будь-яка  індивідуально-визначена річ. Родові  речі можуть бути об'єктом права  власності за умови їхньої  індивідуалізації;

5) своє право на  річ власник здійснюєзавжди своєю  владою і на свій розсуд, він не потребує спеціальних повноважень, доручення тощо;

6) власник має максимально повну владу над речами, що йому належать. Проте ця влада не є безмежною: дії власника не можуть суперечити інтересам інших суб'єктів цивільного права. Права власника можуть бути обмежені правами інших осіб (напр. Сервітути). Крім того власник не може виходити за загальні межі здійснення цивільних прав.

7) право власності  у випадках його обмеження  має здатність до «самовідновлення».  Наприклад, сервітут своїм існуванням обмежує право власності. Але після смерті сервітуарія право власності відновлюється у повному обсязі[ 2, с.206 ]. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5 Форми власності

 Власність - економічна  категорія, що є одним із  проявів суспільних відносин  із приводу привласнення матеріальних благ.

 Право власності  - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють  суспільні відносини, що виникають  із присвоєнням матеріальних  благ громадянами, юридичними  особами та державою, які надають  названим суб'єктам рівні права  та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном[  17 ].

Категорія власності посідає особливе місце у суспільній свідомості й  загалом у суспільному житті. Як явище багатоаспектне вона була ізалишається предметом грунтовних історичних, філософських, економічних і правових досліджень, а відтак – і наукових дискусій, гострота яких з часом не зменшується. Однак сьогодні ні в кого не викликає сумнівів положення про те, що тільки в країні, де недоторканість власності не лише декларується, а й гарантована, громадянину може бути забезпечений  вільний розвиток особистості, добробут і спокій[25,с.4]. 

Саме недійсний на сьогодні закон України «Про власність» мав чітке розмежування форм власності з усіма деталізованими поняттями та роз’ясненнями, що чітко зазначено у відповідних розділах, але дане визначення можна знайти в цивільному кодексі та інших підручниках цивілістики.

 Розглядають такі форми власності:

- власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення);

 - колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);

- державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну)[  3 ].

Досить довго в Україні  панувала суспільна власність. Вона існувала в двох основних формах: загальнонародній власності і кооперативній власності.

 Сьогодні в Україні за  умов демократизації економіки  і формування ринку відбуваються  істотні зміни у відносинах  власності. Вони ґрунтуються на  прийнятих Верховною Радою України законах “Цивільного кодексу”, "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актах. Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва і на управління ним до різноманітних форм власності[  18 ].

Якщо ми ведемо розмову  про форми власності, то слід зазаначити те, чим може володіти відповідна особа, а семе можна запропонувати таку структуру майна:

• речі (включаючи гроші і цінні папери);
• роботи та послуги;
• інтелектуальна власність;
• майнові права (права вимоги);
• обов’язки (борги) [27, с.14].

 Власність в Україні  виступає в таких формах: індивідуальна  (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми власності є рівноправними  і держава створює рівні умови  для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а також спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та

особи без громадянства.

 Згідно із нечинним законом нашої держави "Про власність" формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним чином:

Індивідуальна власність  громадян.

Зазначена форма власності  формується за рахунок індивідуальної праці, участі в суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також майна, одержаного внаслідок успадкування. Громадяни можуть мати в індивідуальній власності житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення [   18 ].

Стосовно корпоративно, то спостерігається картина, відмінна від приватної власності: замість схеми «один об’єкт – один суб’єкт», виникає інша «на один об'єкт – декілька (множинність) суб’єктів (але не права власності, а тих, хто роблять внески чи придбають акції) зі створенням ними нової єдиної - корпорації». Її кошти як власника складаються із коштів багатьох її учасників (акціонерів, членів). Останні роблять внески не в одну, а вкілька корпорацій(як промислові так і банки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії) [24,с.33].

Колективна власність:

1.) власність колективу орендарів - це вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом;

2.) власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає у тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена продукція, одержані доходи переходять у власність трудового колективу;

3.) власність кооперативу - це будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

4.) власність акціонерного товариства - це майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності;

5.) власність громадських організацій. Вони можуть мати у власності будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій;

6.) власність релігійних організацій: культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти.

Державна власність:

1.) загальнодержавна власність - майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів служби безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; кошти державного бюджету; національний банк; інші державні банки; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; страхові, резервні та інші фонди та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

2.) комунальна власність - майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд; місцеві енергетичні системи; комунальне господарство;

3.) майно державних підприємств - це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна власність - це є твори науки, літератури і  мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій  і держав

Спільні підприємства з  участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

 Іноземні держави  мають право на території України  у власності майно, необхідне  для здійснення дипломатичних,  консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України[ 18 ].

Приватна власність

Закон України "Про  власність" передбачає існування  приватної власності. В Законі зазначається: праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом[    3 ].

Якщо ж спиратися  на цивільний кодекс, то суб’єктами права приватної власності можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Однак юридичні особи можуть ще й  володіти майном на інших підставах. Слід зазначити, що у разі, коли фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад у товариство, таке товариство стає власником переданного майна [2,с.212].

Саме відносини приватної  власностіта вцілому ринкова  економікастановлять майновий фундаментгромадянського  суспільства, оскільки вони є основними  інструментамизабезпечення автономії та незалежності особи.

Нагадаємо, що сааме з  реформування відносин власності, реанімування приватної власності, «поновлення  її у правах» відносно інших форм (передусім державної), відновлення  ринкової інфраструктари економічного сектору розпочався процес переходу від тоталітарного режиму до демократичного, що й створило передумови формування на теренах колишнього СРСР, зокрема в Україні, громадянського суспільства й правової держави. І це не є випадковим [25,с.4-5].