Власність і право власності

Тож існує чимало підстав  для припинення права власності, які ще не зовсім досконало регулюються  чинним законодавством і сподіваємося в майбутньома ці відносини будуть регулюватися на належному рівні.

 

 

 

 

3.3 Способи захисту права власності та специфіка їх застосування

Незважаючи на те, що різні  аспекти права власності, інших  речових прав, особливості їх захисту  були неодноразово предметом грунтовних досліджень, виконаних у різні часи, досі спостерігається тенденція до різного вирішення в судовій практиціпроблеми конкуренції позовів під час захисту права власності. На жаль, усталений «практичний» підхід до визнання недійсним усього ланцюга оспорюваних стороною правочинів, який не враховує значного теоритичного доробку в цій галузі, досі спостерігається в судовій практиці. Проблема ще полягає у тому, ЦКУ застосовують загальні та господарські суди, які мають різні апеляційні та касаційні інстанції, тобто судові установи, що формують судову практику[29,с.96-97].

Поняття "захист права  власності" у спеціальному сенсі  охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими органами держави або самим власником  для забезпечення реалізації і поновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю сутністю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для його захисту [17].

У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед  інших актів законодавства, які визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції України. Відповідно до її ст.13 КУ, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, І ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності -ст.41 Конституції [1,с. 6 і 12 ].

Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту  головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов'язано з тим, що вони спрямовані насамперед на поновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право власності. Тим самим вказані норми покликані поновити порушене право власності, а також ліквідувати наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, зав дані інтересам власника[17].

Засади цивільно-правового  захисту права власності визначені  ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є:

1) його гарантованість  державою;

2) його загальність  (можливість отримати такий захист  існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конституції);

3) його рівність для усіх суб'єктів.

4) повнота захисту  (власник, права якого порушені, має не тільки право вимагати  відновлення стану, який існував  до порушення, та припинення  порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК) [2, с 25-26].

Захист права власності  здійснюється всією правовою системою держави. Чинне законодавство визначає основні способи захисту права  власності, до яких належать такі:

- відшкодування збитків, вчинених порушенням права власності;

 -усунення порушень права власності, що не пов'язані з утратою володіння;

 -витребування майна з чужого незаконного володіння.

 Держава покликана  забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, що здійснюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законодавством, також товариськими судами, професійними спілками та іншими громадськими об'єднаннями -ст. 6 ЦК України[2,с.13].

 Для захисту права  власності застосовуються майново-правові  та зобов'язально-правові позови. До майново-правових відносять:

- віндикаційний позов,  тобто витребування майна;

- негаторний позов,  тобто повернення або відшкодування  всіх доходів, що були чи могли бути здобуті за час незаконного володіння майном.

 Що ж до зобов'язально-правових  способів захисту права власності,  то вони, здебільшого, засновані  на договорах, але можуть бути  пов'язані і з позадоговірними  зобов'язаннями. До них відносять позови: про відшкодування збитків; про повернення речей, відданих у користування за договором і т.д.  [17].

Складність цього питання  полягає у проблемі пріоритетності захисту судом прав добросовісного набувача або прав власника, коли його майно відчужене неправомочною особою. З метою забезпечення стабільності цивільних прав та обов’язків, підвищення оборотоздатності речей у цивільному законодавстві визначений вичерпний перелік підстав витребівання майна таким власником від добросовісного набувача. Віндикаційний позов – це позов неволодіючого власника речі до володіючого нею невласника з метою відновити порушене володіння речі шляхом вилучення її в натурі[29,с.99].

 Власник не може  бути позбавлений права власності  на своє майно, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Зокрема, власник може бути позбавлений свого права власності в таких випадках:

- у разі звернення стягнення на майно власника за зобов'язаннями, передбаченими законодавством;

- у разі настання надзвичайних обставин (стихійного лиха, епідемій, епізоотій, аварій тощо) за рішенням органів державної влади в інтересах суспільства у власника може бути вилучено майно в порядку і за умов, установлених законодавством України з виплатою його вартості;

 - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, майно може бути вилучене у власника за рішенням чи вироком суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) як санкція за вчинення правопорушення[17 ].

У сучасному цивільному праві України про витребування майна з чужого володіння йдеться у трьох випадках. Перший, як уже зазначалося вище, це віндикаційний позов.

Другий позов –  це позов особи, яка має речове право на чуже майно, на пред’явлення віндикаційного позову до будь-якої особи, в якої без законних підстав воно перебуває.

Третій позов –  це позов про негайне повернення недобросовісним володільцем майна  особі, яка є його добросовісним  володільцем.

Про четвертий позов, що передбачає можливість пред'явити  вимоги про повернення речі від третьої  особи, можна говорити досить умовно, оскільки правило про це сформульовано не досить корректно. Тут йдеться про захит давнісного володільця від посягань на його володіння до моменту трансформації його статусу та набуття ним статусу власника[30,с.77-82 ].

 Якщо право власності примусово припинене законодавчим актом України, держава відшкодовує власникові завдані збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, в тому числі нестримані доходи.

 Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і повернення свого майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності[17].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Висновок 

Як бачимо, в Україні  існує широка законодавча база для регулювання відносин власності. Вона враховує світовий досвід розвитку права.

В усьому світі власність  є центральним поняттям в цивільному праві. Наприклад, Французький Цивільний  кодекс так характеризує власність: власність – це право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законами або регламентами.

Дуже часто власність  характеризують, як абсолютне право  на річ. Наприклад, в Японії право  власності це є повне панування  над річчю (лат. plena in re potestas). Німецькі юристи підкреслюють, що виробка визначень – це небезпечна справа для законодавця. Англійські юристи вважають, що історія права – це не логіка, а досвід і радять уникати узагальнень.

Все це говорить про складність створення законів про власність не лише в Україні, а й в усьому світі.

Ознайомившись з великою  кількістю законів та літератури, яка коментує їх, я прийшла до висновку: вони мають окремі суттєві  недоліки. Ця недосконалість вітчизняного законодавства негативно впливає на розвиток відносин власності, а особливо недержавних господарських структур. У цій ситуації увага юристів має бути зосереджена у вивченні прогалин у законодавстві, що регулюють відносини власності та удосконалення чинних правових норм.

Світовий досвід показує, що становлення законодавчої бази відносин власності відбувалось поступово і протягом тривалого часу й завершилось наприкінці дев’ятнадцятого століття. Воно супроводжувалось прийняттям певних законів та постійними вдосконаленнями старих. Подібний процес нині триває й в Україні. Вітчизняне законодавство перебуває на етапі становлення, який характеризується наявністю суперечностей у різних нормативно-правових актах, частими змінами і доповненнями до законів, нечітким викладом норм, значними прогалинами у праві, відсутністю досвіду, традицій врегулювання відносин власності.

Тому обговорення і  навіть спроба вирішити питання законодавчого  регулювання власності самі по собі вирішити існуючих проблем не можуть, допоки не будуть вирішені проблеми того серидовища , в яке поміщений власник.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змінами і доповненнями) – [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua

2. Цивільний кодекс  України: Науково практичний коментар редакція від 02.12.12.[Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://zakon.rada.gov.ua

3.Закон України “Про  власність” від 07.02.1991р. №697-XII(не дійсний, втратив чиннісь) [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua

4.Закон України “Про  підприємства в Україні” від 27.03.1991р. №887-XII[Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua

5.Закон України “Про  господарські товариства” від  19.09.1991р. №1576-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua

6.Закон України “Про  споживчу кооперацію” від 10.04.1992р.  №2265-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua

7.Закон України “Про  об’єднання громадян” від 16.06.1992р.  №2460-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua

8.Закон України "Про  місцеве самоврядування в Україні" (наук. ст.Музика Л. А.) [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua

9.Закон України “Про  свободу совісті та релігійні  організації” від 23.04.1991р. №987-XII [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua

10.Локк Джон. «Два трактата  о правлении» // Сочинения в трех  томах. Том – 3. М. 1988г.

11.Гегель Г.В.Ф. «Философия  права»./ Гегель Г.В.Ф/ М. 1990г.- 538с.

12.К.Маркс Ф.Енгельс  "Капітал" / К.Маркс Ф.Енгельс/1991г. - 486с.

13.Салій І. українські  міста: питання власності та  муципального управління: навч.посіб./ Салій І /-К.,2001.-416с.(наук.ст.Музика Л.А.)

14.Башнянин Г.І., Лазур  П.Ю., Медведєв В.С: Спеціальна  економічна теорія./ Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С /-К.:Ніка-Центр;Ельга, 2002–527 [Електронний ресурс] – Режим доступу http://buklib.net

 

15.Політична економіка:/ К.Т.Кривенко, В.С.Савчук, О.О.Бєляєв та ін./[Електронний ресурс] – Режим доступу http://studentam.net.ua

16.Книга: Цивільне право  України: Підручник / Д.В. Боброва,  О.В. Дзера/[Електронний ресурс] – Режим доступу http://ukrkniga.org.ua

17 В.В. Копєйчиков Правознавство Підручник / В.В. Копєйчиков/ Київ Юрінком Інтер 2003 [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.ebk.net.ua

18. Основи економічної теорії: /А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова/[Електронний ресурс] – Режим доступу http://optikomt.narod.ru

19.Банківський менеджмент :/Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С.Л., Сиротян С.В., Нємой О.М./ [Електронний ресурс] – Режим доступу http://textbooks.net.ua/

20.Шевченко Я.М. Правові  проблеми колективної власності  в Україні/ Шевченко Я.М. / Право України – 1996 - №1 – ст.6-7

21. М.І. Панченко Цивільне право України: підручник / М.І. Панченко/ -К., 2005.- 583с.

22. О. Бутнік-Сіверський : Економіко-правові проблеми забеспечення оцінки та обліку майнових прав інтелектуальної власності,/ О. Бутнік-Сіверський /Право України - №5, 2011р.- 105с.

23. Є. Стрельцов: Кримінально правова охорона власності /. Є. Стрельцов/ Право України/ №5, 2011р.- 136с.

24. І. Спасибо-Фатєєва: Замітки цивіліста про тенденції пізнання права власності./ І. Спасибо-Фатєєва / Право України №5, 2011р.- 77с.

25. Н. Кузнєцова: Власність як основа громадянського суспільства і демократичної держави./ . Н. Кузнєцова / право України №5 2011р.-13с.

26. І. Коваль: щодо місця правовідносин з використання об'эктів промислової власності серед господарських правовідносин. №3 2011р. 105с.

27. М. Сулейменов: до питання про місце права власності у системі цивільних прав./ І. Коваль / Право України №5 2011р. 60с.

28. Є. Харитонов і О. Харитонова: проблемні питання набуття та припинення права власності за цивільним законодавством України. ./ Є. Харитонов і О. Харитонова / Право України №5 2011р. 87с.