Митно-тарифне регулювання як складова частина зовнішньоторговельної політики держави

       Національна митна політика закріплюється державами  в їх митному законодавстві, головна  увага в якому приділяється митному  кодексу і митному тарифу.

       Основні тенденції в здійсненні зовнішньої митної політики в сучасній загальній системі держав визначаються тим, що більшість країн світу (понад 160) за основу побудови національних митних тарифів прийняли єдину міжнародну товарну класифікацію, так звану брюссельську митну номенклатуру [2, 432].

       Розвиток  міжнародного поділу праці, поява дедалі більшої кількості нових товарів та інші чинники обумовили необхідність розроблення деталізованого й уніфікованого зовнішньоторговельного класифікатора.

       Розроблення такої системи було завершено  радою митного співробітництва (рмс) за участі 20 інших міжнародних організацій прийняттям у 1983 р. Документа під назвою "гармонізована система опису і кодування товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі".

       Тільки  за період токійського раунду переговорів  держав-учасниць гатт (1973-1979 pp.) Були вироблені й ухвалені такі угоди і домовленості: угода про зниження ставок митних тарифів, угода щодо змін у правовій структурі міжнародної торгівлі, угода щодо антидемпінгу, угода щодо субсидій і компенсаційного мита, угода про оцінювання в митних цілях, угода щодо процедури ліцензування імпорту, угода щодо технічних бар'єрів у торгівлі, угода з торгівлі цивільною авіатехнікою, угода щодо урядових закупок і міжнародних домовленостей з яловичини, міжнародні домовленості щодо молочних продуктів та ін.

       Сьогодні  нетарифні бар'єри являють собою найефективнішу зброю дискримінації і блокування доступу до ринків збуту. Вони містять у собі велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками юнктад, понад 800): починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, уведення санітарних і технічних норм і закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур. Іншим різновидом немитних бар'єрів є так звані угоди про упорядкування вільної торгівлі.

       Міжнародні  митні інститути.

       Зростання обсягів зовнішньоекономічних зв'язків, їх ускладнення, постійність і посилення взаємозалежності викликають необхідність створення міжнародних митних інститутів. Основні з них такі:

• міжнародний режим митної території і митних кордонів;
• мито;
• митний тариф;
• загальна система преференцій і, генеральна система торговельних преференцій;
• митні пільги;
• митний контроль держав і служб спеціалізованих установ організації об'єднаних націй у здійсненні міжнародного митного співробітництва.

 

1. Міжнародний режим митної території і митних кордонів

 

       Існують різні види митних територій: національна  державна митна територія (вона може містити в собі території штучних  островів, усіляких споруд і установок, створюваних в економічній зоні, де та або інша держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи); єдина митна територія, утворена державами на основі договору про створення митного союзу; митна територія вільної митної зони; митна територія економічної зони та ін [4, 193].

       Митна територія може збігатися і не збігатися з державною територією. Останнє має місце, коли в державі є вільні гавані, вільні митні зони, зони порто-франко та ін.

       Під вільною гаванню розуміють території  порту разом із водними басейнами, набережними і невеликі суміжні  ділянки землі з розташованими  на них фабриками, майстернями і  складами. Територія вільної гавані не входить до митної території даної держави, тому в межах такої гавані дозволяється вільний ввіз і вивіз іноземних товарів без стягування з них мита і митних зборів.

       Складування і зберігання таких товарів на приписних митних складах жодним терміном не обмежуються. Дозволяються також оброблення, переупаковування цих товарів, а також деякі інші операції.

       З товарів, ввезених з вільної гавані в межі митної території даної  держави або якоїсь іншої митної території, стягується мито на загальних підставах.

       Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко (тобто порт, місто, область). Вони також  виокремлюються з загальної митної території, і в їхніх межах  дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів.

       Таким чином, порто-франко, на відміну від вільної гавані, - це не тільки територія порту з прилеглими до нього невеликими ділянками, а ще й місто, і навіть ціла область.

       У районах порто-франко дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз  іноземних товарів державам будь-якого регіону світу, при цьому як внутрішньоконтинентальним, так і прибережним [13, 64].

       Правовий  стан і межа району порто-франко визначаються актом держави, влада якої поширюється  на цей район, або міжнародною  угодою. Правовий же стан вільної гавані регламентується тільки національним законодавством.

       Митний  кордон - межа, що відокремлює митну  територію від навколишніх територій  і акваторій морів. Імпортні й  експортні товари пропускаються  через митний кордон лише при виконанні  положень митного законодавства даної країни або країн, зокрема при сплаті мита.

       Митний  кордон звичайно збігається з державним, але іноді може проходити і  в межах країни (за наявності в  ній вільних міст, гаваней, портів і зон) або виходити за межі державного кордону (у разі митного союзу даної країни з іншою країною). Включаючи торговельний, валютний, податковий та інші кордони, він фактично є економічним кордоном.

       Митний  кордон складається з ряду митних пунктів, у яких здійснюється фактичний  контроль над ввозом і вивозом  товарів, валюти, валютних цінностей і міжнародних поштових відправлень, а також різноманітні митні операції.

       Розміщення  пунктів митного контролю встановлює держава - суб'єкт міжнародного митного  права [10, 216].

       Вільна  митна зона. На відміну від вільної  гавані на території вільної зони дозволяється лише складування товарів із метою їх огляду і перевірки, але категорично забороняється їх зберігання, оброблення, переупаковування або проведення будь-яких інших операцій із товарами.

       Вільна  митна зона створюється на основі угоди, що передбачає скасування імпортного мита та інших торговельних обмежень щодо обміну товарами усередині об'єднання. Кожна держава-учасник зберігає право установлювати свій зовнішній митний тариф (див.: морське право: офіційний текст конвенції ООН з морського права ООН, 1982).

       Держава може також: 1) відповідно до положення  ст. 33 конвенції з морського права 1982 р. Оголосити поза межами своїх  територіальних вод спеціальну митну  зону, що є суміжною, тобто зону, у  котрій митні установи даної держави  здійснюють функції митного контролю, - уживають заходів щодо попередження ввозу контрабанди і стягують увізне мито; 2) відповідно до статей 127 і 128 зазначеної конвенції встановити безмитну зону. Ці зони створюються з метою забезпечення зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря. Права держави в такій митній зоні визначаються національними законами, міжнародними договорами й угодами.

       Зона  вільної торгівлі. Відповідно до ст. XXIV ГАТТ під цією зоною розуміють  групу з двох або кількох митних територій, у яких скасовано мито й інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі товарами з цих територій.

       Якщо  товар, імпортований на територію зони вільної торгівлі за преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої країни, остання  повинна стягувати мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом і більш високим митом, яке було б сплачене, якби товар вивозився безпосередньо з її території.

       Отже, установлюється режим митного оподаткування  тільки на переміщення товарів.

       Так, наприклад, у рамках європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, тобто режим цієї зони не поширюється навіть на сільськогосподарську продукцію.

       Незважаючи  на розбіжності в назвах (зона вільної  торгівлі, або підприємництва, експортно-промислова зона, вільні зовнішньоторговельні зони, технологічні парки, "технополіси" та ін.), за функціональним призначенням їх можна звести до двох основних типів. До першого типу належать відокремлені території, призначені для зберігання, сортування, упаковування і перевалювання товарів без їх додаткового оброблення, до другого типу – промислово-технічні зони, які створюються для виробничої діяльності. Вільні економічні зони (ВЕЗ) можуть бути анклавного типу або інтегровані в національну економіку [9, 312].

       У ЄАВТ скасовані всі мита і кількісні  обмеження на промислові товари.

       Митний  союз створюється шляхом укладення  державами багатостороннього договору. Генеральна угода про тарифи і  торгівлю визначає митний союз як заміну "кількох митних територій однією при повному скасуванні мита усередині даного союзу і створення єдиного зовнішнього митного бар'єру" (п. 8, ст. XXIV ГАТТ).

       Митний  союз можливий у тому разі, якщо угода  про вільну торгівлю доповнюється єдиною зовнішньоторговельною політикою  його учасників відносно третіх країн. Водночас повністю зберігається економічний суверенітет держав у питаннях економічної і валютної політики.

       Митний  союз передбачає встановлення єдиного  зовнішнього митного тарифу, єдиних митних правил і організацію єдиної митної адміністрації. Він може передбачати умови про порядок, критерії розподілу між членами союзу отриманих митних доходів і, виключає можливість застосування державою - учасницею даного союзу будь-яких обмежувальних правил міжнародної торгівлі на своїй митній території.

       У ряді зон вільної торгівлі в складі митної території утворюються митні  округи, що мають міжнародне значення.

       Безмитні  зони встановлюються для зручності  транзиту товарів державам, що не мають  виходу до моря (статті 127, 128 конвенції  ООН з морського права 1982 p.). Транзитний рух є основою створення безмитних зон.

       У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали  дві конвенції - про спрощення  формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав - членів єавт і ЄЕС.

       Нині  з'являються нові види митних територій, що мають на меті усунення кордонів і різноманітних бар'єрів між державами співтовариства. Відповідно до шенгенської конвенції, підписаної Францією, ФРН і країнами бенілюксу, з 1 січня 1991 р. Фактично ліквідуються кордони між цими країнами, які залишаться лише на географічних картах. Усередині так званого "шенгенського простору" не буде ні прикордонників, ні митників. Шенгенська конвенція передбачає єдиний підхід до вирішення цілого комплексу проблем: боротьба з нелегальною імміграцією, злочинністю; надання політичного притулку; порядок видачі віз тощо [1, 91].

       Зона  вільного підприємництва створюється  для надання пільгових економічних  умов розвитку виробництва товарів  і послуг у рамках обмежених територій, міст, морських і авіаційних портів, прикордонних станцій.

       Митний  контроль на зовнішніх і внутрішніх кордонах такої зони здійснюється державою.

       Продукція, що надходить на територію зони вільного підприємництва через кордон, у тому числі і для перероблення, складання  і наступного реекспорту, звільняється від митного оподаткування. 

       1.2 Поняття і види мита 

       Мито  являє собою вид державних  грошових зборів, стягнутих з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей та інших  предметів, що пропускаються через  митний кордон країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці. Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.

       Серед економічних функцій мита можна  виділити такі: протекціоністська –  для захисту національного виробництва  від припливу в країну іноземних  товарів; преференційна – для  стимулювання імпорту товарів із певних країн і районів; статистична  – для більш точного урахування зовнішньоторговельного обороту; зрівняльна – для вирівнювання цін на імпортні товари, товари місцевого виробництва тощо [5, 139].