Митно-тарифне регулювання як складова частина зовнішньоторговельної політики держави

       За  способом обчислення мито поділяється  на адвалерне, яке обчислюється у  відсотках до ціни оподатковуваного товару; специфічне - стягнуте у твердій ставці за одиницю виміру товару: тонни, метра, штуки або якоїсь іншої одиниці виміру; змішаного типу, за якого до основної ставки мита, установленої за одиницю товару, додають мито, обчислене у відсотках до ціни. Наприклад, мито з ціни товару (тобто адвалерне) встановлене в єдиному митному тарифі європейського економічного співтовариства.

       За  об'єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі види мита.

       "Ввізне", або "імпортне", мито стягується  митними органами країни ввозу а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав (наприклад єдину митну територію митного союзу).

       У разі стягування ввізного мита не з  товарів, а з інших предметів  вони регламентуються митним законодавством країни-одержувача. Термін "митне законодавство" означає сукупність чинних правових норм, що регулюють порядок увозу, вивозу і транзиту вантажів, багажу і ручної поклажі, поштових відправлень, валюти й інших платіжних засобів і валютних цінностей, стягнення мита і зборів, а також інші розпорядження, що стосуються митних питань.

       Фіскальне мито – один із різновидів увізного мита. Як правило, його ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари, що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини, кава, вина та ін.) [6, 612].

       "Вивізне", або "експортне", мито стягується  митними органами держави з  товарів національного виробництва  або з метою монополії на  виробництво чи збут якогось  товару, або з метою збереження національних ресурсів, із тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі. Проте стягнення експортного мита підвищує ціну експортованих товарів, знижує конкурентоспроможність оподатковуваних ними товарів на міжнародному ринку. Тому ряд країн, що раніше стягували такий вид мита, сьогодні відмовилися від нього (наприклад Індія, Арабська республіка Єгипет та ін.).

       Транзитне мито стягується за перевезення товарів  іноземного виробництва через митну  територію країни. Митні тарифи більшості  держав не передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.

       Антидемпінгове  мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою  так званого демпінгу (тобто за заниженими цінами) і завдають або  загрожують завдати шкоди національному виробництву країни ввозу.

       Це  антидемпінгове мито стягується поряд  із звичайним митом у розмірі  різниці між демпінговою ціною  товару і ціною аналогічного товару на світовому ринку. Такий вид  мита стягується державою незалежно  від того, оподатковується цей товар митом за національним законодавством чи значиться в списку безмитних товарів.

       Перші єдині антидемпінгові правила були сформульовані і закріплені в  положеннях генеральної угоди з  тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. VІ  і примітка до неї).

       Пізніше ці правила лягли в основу як національного  митного законодавства окремих  держав, так і норм міжнародного митного права.

       У 1967 р. На женевській конференції ГАТТ ("кеннеді-раунд") було прийнято міжнародний  антидемпінговий кодекс ГАТТ, а в 1968 р. На його основі – єдиний звід антидемпінгових правил ЄЕС, що набрав чинності з 1 січня 1980 р. Правила передбачають можливість стягнення країнами – членами співтовариства антидемпінгового мита із будь-яких товарів, імпортованих на територію країн – членів митного союзу ЄЕС із третіх країн, за наявності доказу, що їх поставки в країни – члени "загального ринку" здійснюються шляхом так званого демпінгу і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країн співтовариства [17, 143].

       Відповідно  до єдиного зводу антидемпінгових правил європейського економічного співтовариства під демпінгом розуміють "поставку" у "загальний ринок" товарів за ціною, нижчою від "нормальної". Під "нормальною" ціною звичайно розуміють ціну, що сплачується за аналогічні товари в країні експорту або походження. Якщо продаж аналогічних товарів на ринку країни експорту чи походження відсутній або неможливо зробити правильне порівняння, то "нормальною" ціною визнається ціна аналогічних товарів, експортованих у будь-яку третю країну. Якщо і в такий спосіб не можна встановити "нормальну" ціну, то нею вважається ціна, обчислена шляхом додавання витрат виробництва і "розумного" розміру прибутку.

       Якщо  при захисті від демпінгу антидемпінговий  кодекс гатт передбачає можливість використання захисних заходів окремими країнами, то правила єес передбачають застосування відповідних заходів одночасно на всій загальній митній території країн-членів, причому на основі рішень органів ЄЕС.

       Компенсаційне мито стягується у разі:

• увозу на митну територію тієї або іншої країни товарів або інших предметів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації і розширенню виробництва подібних товарів;
• вивозу з митної території тієї або іншої держави товарів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам [14, 43].

       Ставка  компенсаційного мита, як правило, не перевищує виявленого розміру субсидій.

       Спеціальне  мито стягується:

• як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;','
• як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв'язків, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному митному законодавстві.

       Ставка  спеціального мита встановлюється в  кожному окремому випадку.

       "Сезонне", або "тимчасове", мито стягується  з ввозу або вивозу окремих  товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого врожаю.

       "Протекціоністське"  мито встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства від конкуруючих імпортних товарів іноземного походження.

       Проте відповідно до принципів підсумкового акта першої конференції Юнктад право  на стягнення протекціоністських ставок митного оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються.

       У практиці міжнародних митних відносин зустрічаються й інші види мита, такі як кумулятивне, каральне, заборонне, наступальне, охоронне, лісове, заступницьке, зрівняльне та ін., але вони не набули значного поширення [11, 345].

       До  одного й того самого виду мита можуть застосовуватися різні ставки, які  прямо встановлюються в митному  тарифі. Залежно від розміру митні  ставки поділяються на:

• "генеральні", або "максимальні". Ці ставки є найвищими тарифними ставками, стягнутими тією або іншою країною відповідно до її митного тарифу. Такий вид ставок мита застосовується державою до товарів, які вивозяться з країн, із якими дана держава не має договорів, укладених на основі режиму найбільшого сприяння;
• "мінімальні" - пільгові ставки мита, установлені державами на основі укладених ними торговельних договорів або в односторонньому порядку стосовно всіх товарів або окремих груп товарів як поступка іншій договірній стороні.

       Мінімальні  ставки мита застосовуються до товарів (якщо не передбачається їх безмитний увіз), котрі походять <або ввозяться з країн, що застосовують до держав увозу режим найбільшого сприяння у митному оподаткуванні;

       "Конвенційні", установлені для товарів, що  походять із країн, які уклали між собою угоду про стягнення цих більш пільгових митних ставок, а також із країн, на котрі такі угоди поширюються згідно з принципом найбільшого сприяння.

       Цей вид мита застосовується державою з  метою розширення торговельних відносин з іншими країнами. Сьогодні він широко застосовується країнами – членами європейського союзу і європейської асоціації вільної торгівлі;

       "Преференційні". Ці ставки мита є найбільш  пільговими. Вони рекомендуються  однією державою (або групою держав) у формі знижок із митного тарифу і не поширюються на треті країни. Так, преференційні митні тарифні ставки в США становлять у середньому 10% від ставки мита, установленому згідно з режимом найбільшого сприяння, у Японії вони більш ніж на 10%, а в ЄЕС на 13% нижчі середнього рівня мита для третіх країн.

       Важливим  інструментом зовнішньоекономічної політики ЄЕС є преференційні угоди. Створено цілу систему таких угод, особливістю  яких є те, що поступки в них даються  на невзаємній основі (ІІІ Ломейска конвенція про торговельно-економічні відносини єес із 66 державами Африки, басейнів карибського моря і тихого океану; угоди про співробітництво з 7 країнами, що розвиваються, південного і південно-східного Середземномор’я, а також із Югославією) [12, 37].

       Із  західноєвропейськими державами – учасниками ЕАСТ ЄЕС уклало угоду про створення зони вільної торгівлі промисловими товарами. Преференційні угоди різного роду на основі взаємності укладені також із Туреччиною, Кіпром, Мальтою й Ізраїлем. На основі цих угод у ЄЕС утворилася зона преференційної торгівлі, що охоплює країни західної Європи, Середземномор’я і більшої частини африканського континенту. 

       1.3 Митно-тарифні системи в сучасному світовому господарстві 

       "Тариф"  – слово арабського походження, що означає перелік або реєстр. Митний тариф – це систематизований перелік товарів, оподатковуваних митом. Іншими словами, митний тариф являє собою перелік ставок мита, які стягуються при проходженні товарів через митний кордон держави, що установила цей митний тариф, або групи держав, що об'єднали свої державні митні території в єдину територію митного союзу на основі укладеного ними міжнародного договору.

       У цьому разі вони приймають єдиний митний тариф, що діє на всій території. Такі єдині митні тарифи прийняті, наприклад, європейським економічним  співтовариством.

       Митний  тариф містить деталізовані назви  товарів, які оподатковуються увізним, вивізним або транзитним митом, із зазначенням  способу оподаткування, ставки мита, коефіцієнта надбавок і знижок, а  також найменування товарів, заборонених  до ввозу і вивозу або транзиту.

       Митні тарифи бувають двох видів: прості і  складні.

       Прості  митні тарифи базуються на одній  ставці мита для кожного товару незалежно  від країни походження цього товару. Вони не передбачають пільгового або  дискримінаційного мита і відносно мало поширені (Мексика, Болівія, Панама) [4, 319].

       Складні митні тарифи ґрунтуються на двох, трьох і більше ставок мита. Кожна  митна ставка застосовується до товарів  певних країн або групи країн.

       Такі  тарифи з різним рівнем митних ставок дозволяють державі проводити різну  митну політику стосовно тих або  інших країн, домагатися від них різноманітних поступок або надавати пільги, прив'язуючи їх цим до свого ринку.

       Складні митні тарифи, у свою чергу, поділяються  на два види: автономні й автономно-конвенційні.

       Автономні митні тарифи закріплюють як високі ставки мита (максимальні, або генеральні), так і низькі (мінімальні; преференційні).

       Всі ці ставки митного оподаткування  встановлюються державами самостійно, без будь-якого зв'язку з торговельними  зобов'язаннями перед третьою країною.

       Автономно-конвенційні  митні тарифи містять одну або кілька автономних ставок мита і одну або ряд ставок конвенційного мита, які установлюються на основі торговельних угод, укладених даною державою з іншими країнами як на двосторонній, так і на багатосторонній договірній основі.