Шпаргалка по " Гроші і кредит"

Емісія готівки є монопольним правом НБУ, хоч випускати готівку в оборот можуть і НБУ, і комерційні банки. Але якщо комерційний банк не покриває випуску готівки надходженнями її у свої каси від клієнтів, то покрити дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки у центрального банку. Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж її комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від купівлі не достатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівки, крім емісії. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази і значною мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах.

Випуск центр. банком безготівкових грошей здійснюється способами:

• наданням позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування;

• через купівлю у комерційних банків цінних паперів;

• через купівлю у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву.

Комерційні банки беруть участь у створенні тільки безготівкових грошей, а тому впливають безпосередньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього – на весь обсяг маси грошей в обороті. Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грош.-кредитній мультиплікації їх вільних резервів і депозитних вкладів.

 

29. Грошово-кредитний мультиплікатор.

Грошово-кредитний мультиплі-катор – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових, (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплікатора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків. Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину заг. резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не викор-вати для поточних потреб. Ця частина наз. обов’язковим резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов’язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між заг. і обов’язковим резервами становить вільний резерв банку.

За ек. змістом формування вільного резерву (Рв) можна подати так:

Наявність вільного резерву – важливий показник фін. стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов’язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого – стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фін. становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті.

 

30. Сутність, особливості  функціонування та інструменти  грош. ринку.

Грош. ринок –це особливий сектор ринку на якому здійснюється купівля і продаж грошей, як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на даний спец. товар. Передумовою формування грош. ринку є наявність вільних грошових коштів та небажання їх втрачати з боку 1-го ек. суб’єкту та нестача в потрібних грошах у іншого ек. суб’єкту. На гр. ринку здійснюється передача грошей від одного ек. суб’єкту до іншого і дана передача виступає актом купівлі-продажу грошей, яка є умовним актом.

Особливості гр. ринку:

1) Власник грошей або продавець не втрачає право власності на відповідну суму грошей;

2) Продаж гр. не є еквівалентною операцією, на відміну від тов. ринку, оскільки не відбувається зустрічного руху тов. вартості;

3) Покупець гр. Отримує тільки право розпоряджатися грошима як ліквідністю;

4) Гр. передаються на тимчасове користування на певний період, по закінченню якого вони повинні повернутися до власника грошей;

5) На відміну від тов. ринку, де гроші виступають інструментом , який опосередковує рух товарів, на гр. ринку гроші виступають як об’єкт угод;

6) Ціль купівлі-продажу грошей одержання додаткового доходу як плати за тимчасову відмову від користування цими грошима продавцем. Ця плата набуває форми проценту.

Фін .інструменти певні зобов’язання покупців перед продавцями.

2 види зобов’язань. :

не боргові (акції, паї) і вони є свідоцтвом про участь у капіталі покупця і надаються на не визначений термін;

боргові – надаються на певний строк.

Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі 3 групи:

позичкові угоди, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів;

цінні папери, з допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей;

валютні цінності, які викорся у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб’єктів. Суб’єктами цього ринку є юр. та фіз. особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей.

Призначення гр. ринку полягає в урівноваженні попиту та пропозиції гр. Та встановленні рівноважної ставки % як ціни грошей.

 

31. Інституційна модель  грош. ринку .

Інституційна модель гр. ринку відображає взаємозв. між суб’єктами гр. ринку, які реалізуються через потоки грошей та інструменти ринку.

Категорії суб’єктів:

1) суб’єкти, які заощаджують гр.(первісні інвестори чи кредитори);

2) суб’єкти, які запозичують гр.(первісні позичальники);

3) посередники гр. Ринку (брокери, дилери), допомагають пересувати гр. від первісних інвесторів до первинних позичальників;

4) фін. посередники, які акумулюють та розміщують гр. кошти від власного імені. Інституційна модель гр. ринку склад. з окремих секторів:

1 сектор прямого фінансування - передача грошей від первісних інвесторів до первинних позичальників здійснюється безпосередньо. Гр. можуть пересуватися тільки через посередників, які полегшують процес розміщення гр. коштів. Це розміщення відбувається по 2-ох каналах грошей:

- канал капітального  фінансування (гр. залуч. назавжди  у капітал позичальника і інструментом  виступають акції);

- канал запозичень,  по якому покупець тимчасово  залучає гроші в свій оборот,  інструментом виступають облігації,  позичкові зобов’яз.

2 Сектор опосередкованого фінансування, зв’язки між первісними інвесторами і первинними позичальниками реалізується через фін. посередників. Фін. посередники мають можливість створювати власні зобов’яз., які є самостійними інструментами ринку. У складі ф. Посер. Виділяють банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди.

 

32. Структура грошового  ринку за окремими критеріями.  Хар-ка та взаємозв’язок окремих  сегментів ринку (графік).

Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

- за видами інструментів,  що застосовуються для переміщення  грошей від продавців до покупців;

- за інституційними  ознаками грошових потоків;

- за ек. призначенням  грошових коштів, що купуються  на ринку.

3 критерії структуризації гр. Ринку:

1) за інституціональною  ознакою гр. потоків: фондовий ринок (обслуговує рух поза банківського позичкового капіталу), ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ (обслугов. рух позичкового капіталу та кредитного капіталу);

2) За видом інструментів, які застосовуються для переміщення гр. Від продавців до покупців: ринок позичкових зобов’яз. у формі кредиту, ринок цінних паперів, валютний ринок;

3) За ек. призначенням  гр. коштів, що купуються на ринку.

Виділяють:

- ринок грошей (це такий сектор, де гр. Купуються для фінансування потреб оборотного капіталу, строк користування грошима до 1 року, % ставка є дуже чутливою до змін кон’юнктури гр. ринку , гр. Виступають необхідними як платіжний засіб),

- ринок капіталу (його призначення полягає у фінансуванні основного і оборотного капіталу, призначення гр. – отримання додаткового доходу від використання гр. у якості капіталу як само зростаючої вартості, % ставка постійна, нечутлива до ринкових факторів, строк користув. понад 1 рік).

Ринок капіталів забезпечує розвиток, на відміну від ринку грошей , який задовольняє поточне споживання.

 

33. Попит на гроші:  сутність, цілі та мотиви попиту  на гроші. Чинники, що вплив-ть  на попит на гроші. Крива  попиту на гроші (графік).

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні ек. суб’єкти на певний момент.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження багатства. У першому випадку метою є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб ек. суб’єктів у товарах та послугах, у другому – накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента. Мотиви:

1) Трансакційний мотив полягає в тому, що ек. суб’єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на рівні своє особисте та вир. споживання.

2) Мотив завбачливості зводиться до того, що юр. і фі. особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої не передбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

3) Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, цю ек. суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фін. інструменти, а при погіршенні цих умов перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.

Чинники.

1) Зміну обсягів вир-ва (або обсягів національного доходу). Вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей – чим більший обсяг вир-ва ВНП, а отже і нац. доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

2) Зміна обсягу ВНП,  у свою чергу, визначається  2 самостійними чинниками –  динамікою рівня цін та рівня реального обсягу вир-ва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним – у міру зростання цін чи/та збільшення фіз. обсягу вир-ва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

3) При макроек. підході  викор-ся чинник швидкість обігу грошей.

4) При мікроек. підході  викор-ся чинник зміни норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих 3 почала визнавати ще ряд чинників впливу на: накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон’юнктури ринку та ін.

Графік.

 

Сукупність кривих

 

34. Пропозиція грошей,  її сутність, особливості формування  та чинники зміни. Крива пропозиції  грошей (графік – 3).

Пропозиція грошей – друга сила, що у взаємодії з попитам визначає кон’юнктуру грош. ринку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що ек. суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Щоб спростити аналіз чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:

Оскільки грош. база (

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й іншими чинниками:

1) Зміна норми обов’язкового резервування викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта (

2) Зміна облікової.

3) Зміни типової ринкової процентної ставки.

4) Зміна багатства.

5) Тінізація підпр. діяльності.

6) Низький стан довіри до банків, банківська паніка..

7) Зростання процентним ставок за депозитами до запитання.

Графічне зображення пропозиції грошей. Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної політики. Якщо тактичною ціллю цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме вигляд (графік: мал. 1).

 

Якщо грош.-кредитна політика визнає за тактичну ціль утримання на незмінному рівні процентної ставки при вільному русі грош. маси, крива пропозиції має вигляд (графік: мал. 2).

 

Крива пропозиції грошей може набути вигляду нахиленої лінії, якщо грош.-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня %. У такому разі одночасно змінюється і маса грошей, і норма %, а крива пропозиції грошей має вигляд (графік: мал. 3.)

 

Якщо 2 криві – попиту і пропозиції – накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грош. ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню.