Шпаргалка по " Гроші і кредит"

 

Криві попиту (МД) і пропозиції (

Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива.

Порушення рівноваги на грош. ринку може обумовлюватися також чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші. У цих випадках рівновага може відновитися тільки на інших рівнях як процента, так і грош. маси.

 

36. Заощадження та інвестиції  в механізмі грошового ринку.

Важливу роль у збалансуванні грош. обороту, а також попиту і пропоз. на гр. ринку відіграють заощадження та інвестиції. Заощадження сімейних домогоспод. у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на гр. ринок.

 

Взаємозв’язок заощаджень та інвестицій:

1. Заощад. сімейних домогоспод. є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій ек. сис-мі. Якщо формування заощадж. уповільнюється , починаються скорочення інвестицій. Така ситуація виникає в умовах тривалої інфляції, коли нас-ня перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втратити їх через інфляцію.

2. Зростання обсягу заощадж. створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі „фірми”. Проте зростання обсягу інвестицій не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на гр. ринок за потоком заощадж., мобілізує уряд для держ. закупівель. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел. Певна частина коштів, що надходять на гр. ринок по каналу “заощадження”, використовується для поповнення запасу гр. і не спрямовується в інвестиції. Ця частина функціонує як гр. і трансформується через ринок гр. Решта заощадж. використовується як капітал.

3. Заощадж. нас-ня, що надійшли на гр. ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в гр. запасах, мають бути позичені сектором ”фірми” для інвестування. Взаємозв’язок заощаджень та інвестицій:

Ір = З-Дп,

де Ір – інвестиційні рес., що надходять у розпорядження фірми,

З- заг. маса заощаджень, що надійшла на гр. ринок,

Дп – сума приросту держ. позик, розміщених на гр. ринку.

 

37. Сутність, призначення  та основні елементи грошової  системи.

Гр. система – це форма організації елементів гр. обороту, приведених до певної єдності на законодавчій основі. Гр. система базується на основі закону, відповідно її основне призначення полегшення у забезпеченні умов нормального функціонування гр. обороту, сталості гр. одиниці та еластичності гр. маси у відповідності до потреб реальної економіки. Гр. система складається із трьох взаємопов’язаних сфер: готівковий оборот; безготівковий оборот; валютний оборот. Гр. система встановлюється на основі традицій, у кожній країні своя гр. система.

Призначення та особлива місія грош. системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль істор. чинника, традицій, нац. особливостей, ек. розвитку країни в її формуванні.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити такі елементи:

– найменування грош. одиниці (часто пов’язується з історією країни);

– масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни);

– види та купюрність грош. знаків (визначає вищий зак. орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення);

– регламентація безготівкових грош. розрахунків (здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи);

– регламентація готівкового грош. обороту (держави не обмежуються техн. заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою);

– регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (викор-ся для захисту і забезпечення сталості нац. валюти);

– регламентація режиму банківського процесу (забезпечує регулювання ціни грошей на грош. ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей);

– держ. органи, які здійснюють регулювання грош. обороту та контроль за дотриманням зак-ва

Грош. система забезпечує правову і організаційну базу для розроблення та реалізації грош.-кредитної політики в країні.

38. Хар-ка основних видів  грошових систем та їх еволюція.

У результаті еволюції товарного госп-ва та властивих йому ек. відносин грошові системи поступово змінювалися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

– система металевого обігу, коли грош. метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

– система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей – казначейські білети або банкноти.

Металеві грош. системи виступали у формах біметалізму та монометалізму. В XVI–XVIII ст. грошові системи часто базувалися на біметалізмі.

Біметалізм – це грошова система, в якій роль заг. еквівалента законодавчо закріплялася за 2 металами – золотом і сріблом, банкноти підлягали розміну на обидва метали.

Різновид:

1. система паралельної  валюти

2. «система подвійної  валюти»

3. «кульгаючої» валюти

Монометалізм – грошова система, за якої роль заг. еквівалента виконує 1 метал: золото (золотий мон-зм) або срібло (срібний мон-зм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал. Золотий мон-зм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутр. вартості. Розрізняють паперово-грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в ек. віднсини можуть бути ринковими та неринковими. Неринковим грошовим системам притаманне переважання адмін. неринкових методів регулювання грош. обігу. Для ринкових грош. систем хар-ним є переважання ек. методів та інструментів регулювання грош. обігу.

За хар-м регулювання нац. валютної системи грош. системи можуть бути відкритими та закритими. Для відкритих грош.систем хар-ним є min втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни. Закриті грош. системи хар-ся наявністю значної кількості валютних обмежень.

 

39. Створення та розвиток  грошової системи України.

Перші кроки щодо створення власної грош. системи були зроблені після виходу У. зі складу СРСР Тобто в обороті одночасно опинилися 2 види валюти.

Паралельне викор-ня в 1992 р. 2 валют зумовлювалося рядом обставин:

– Центр. банк РФ з вересня 1991 р. перестав надсилати в У. рублеву готівку

– на межі 1991–1992 рр. в У. сер. рівень цін зріс десятикратно, що значно збільшило попит на готівку

– Україна не мала в той час власної бази для виг-ня грош. знаків, а фін. становище не давало змоги замовити за кордоном достатню масу грошей.

Незабаром купоно-карбованець став швидко знецінюватися.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу 2 валют, ПУ запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублі. Нові гроші стали єдиним на території У. засобом платежу.

На 2 етапі Нац. банк У відпрацьовував окремі елементи та організацію функц-ня грош. системи. До осн. напрямів та результатів розвитку грош. системи на цьому етапі відносяться:

1. Розбудову власного  емісійного механізму;

2. Формування механізму  регулювання НБУ пропозиції грошей;

3.. Розроблення методики  та методології грошово-кредитної  політики НБУ, накопичення досвіду  практичного застосування інструментів  грошово-кредитної політики, розмежування  сфер застосування фіскально-бюджетної  та грош.-кредитної політики.

4.  Розбудова платіжної системи;

5. Формування механізму  валютного регулювання;

6. Розроблення та випробування  на практиці спец. заходів з  подолання гіперінфляції та регулювання  інфляції.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грош. оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. Цим закінчився 2 етап розбудови грошової системи У.

На 3 етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грош. системи.

 

40. Держ. регулювання  грош. обороту як складова ек.  політики, його методи та наслідки.

Оскільки сук. платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і викор-ня нац. доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

За способом та характером впливу на поведінку ек. суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики можна розділити на 3 групи:

– заходи фіскальної політики;

–заходи грошово-кредитної політики;

– заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сук. пропозицію.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції  грошей та їх ціни  на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція яка швидко зростає.

При політиці рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сук. попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння ек. активності.

Пряме втручання держави в ек. життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату.

Заходи монетарної та фіскальної політики треба розглядати не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту.

 

41. Грошово-кредитна та  фіскально-бюджетна політика в  системі держ. регулювання грош.  обороту. Дискусії щодо переваг  та недоліків.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх сусп. функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сук. попит, так і на сук. пропозицію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фін. коштів.

Грошово-кредитна політика зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (%) на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.

Дискусії. Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами.

Кейнс і його послідовники віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами мон. політики:

• вони чинять більш відчутний вплив на активність ек. суб’єктів;

• реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

• вплив фіскальних заходів на ринкову кон’юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Монетаристи довели, що діям цих заходів властивий такий самий часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси багатьох ек. суб’єктів і викликає значний соц. резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які затягують прийняття рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої інтереси і завдання, які теж затягують прийняття рішень.

 

42. Суть, цілі та інструменти  грошово-кредитної політики.