Шпаргалка по " Гроші і кредит"

На думку, представників монетар. школи «раціональних очікувань» ек. суб’єкти можуть передбачати будь-які регулюючі заходи уряду і захистити свої доходи від їх впливу. Тому вони заперечують навіть короткостр. ефект регулювання емісії і зайнятості і підтримують головний висновок монетар. доктрини.

Але політика контрольованої інфляції зазнала краху .

Антиінфляційна політика проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики, політики доходів чи за обома напрямами одночасно.

Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспром. попиту через фін. і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держ. бюджету.

Інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центр. банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та іншими методами, держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту.

2 напрям антиінфляційної  політики – політика доходів – передбачає держ. контроль за зарплатою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні, або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту прод-сті праці або до того й іншого водночас. Інфляція може легко перетворитися з контрольованої в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких ек. і соц. Наслідків. Тому більш надійною . антиінфляційна політика.

 

49. Сутність, цілі та  види грош. реформ.

Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош. обороту стосовно нових соц.-ек. умов, чи одне і друге водночас. Грош. реформи можна класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів виділяють: Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош. обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош. системи. Сама база грош. системи та структура ек-ки і грош. кредитних відносин зал. незмінними.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють: За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх ек. суб’єктів однаково. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми зберігання запасу старих грошей тощо.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють: За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грош. знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно.

Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх типів.

Найголовнішою метою проведення грош. реформи завжди є стабілізація грош. обороту.

 

50. Особливості проведення  грошової реформи в Україні.

У 90-ті роки в У. була проведена широкомасштабна грошова реформа. До найхар. її особливостей належать:

1) Багаточинникова зумовленість полягала в тому, що, крім ек. причин, були і політичні причини її проведення. У. з 1991 р. стала незал. державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і грошову систему.

2) Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало 3 мети:

– створити нац. гроші та грош. систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності У.;

– заб-ти стабільність нац. грошей;

– сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грош. обороту і грош. ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

3) Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багатораз. викор-ня, а закінчилася у вересні 1996 випуском в обіг гривні. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

– 1 етап, на якому в обіг було випущено купоно-карбованець;

– 2 етап, на якому укр. карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина нац., хоч і тимчасова, валюта;

– 3 етап, яким успішно завершилася грош. реформа введенням в оборот постійної грош. одиниці гривні.

4) Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грош. реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов’язаним з необ-стю забезпечення потреб обороту грош. масою, оскільки Центр. банк РФ перестав постачати в У. готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції.

5) Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання. На 2 етапі реформи була проведена велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового %, обов’язкове резервування, політика рефін-ня, операції на відкритому ринку та ін.

6) Соц. аспект. В Укр. на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація всіх цін51. Поняття валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти, її суть, види, значення, передумови.

Валютні відносини – це сукупність ек. відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності нац. гос­п-в і обслуговуються валютою.

Валюта – це будь-які грошові кошти, формування та викор-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоек. відносинами.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валю­ти інших країн, за курсом, що формується у встановленому по­рядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон.

Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки зусиллям, спрямованим на досягнен­ня товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, тощо. Ці зусилля повинні створити такі передумови запровадження конвертованості валюти:

– зниження інфляції до помірного рівня;

– формування ринкового механізму ціноутворення;

– лібералізація зовн. ек. відносин;

– накопичення достатнього золотовалютного резерву;

– відмова від широкомасштабного датування цін на товари та послуги, створення рівних конкурентних умов на ринку.

Конвертованість валюти можна класифікувати за критеріями:

1. За повнотою конвертації:

– повна конвертованість (означає можливість вільного обміну нац. валюти на іноземну для всіх категорій власників та за всі­ма видами цілей або операцій);

– часткова конвертованість означає, що нац. валюта обмінюється на іноземну з певним обмеженням.

2. За видами суб’єктів:

– зовн. (для нерезидентів);

– внутрішня (для резидентів).

3. За хар-ром ек. операцій, що обслуговуються конвертованою валютою:

– за поточними операціями (конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями);

– за переміщенням капіталу (платежі за рухом капіталу).

52. Валютний ринок: суть  та структура, чинники, що визначають  кон’юнктуру валют. ринку.

Валютний ринок – це сектор грош. ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специф. товар як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає нац. ринки, міжнародні ринки та світовий ринок.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

– за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ри­нок депозитно-кредитних операцій;

– за терит. розміщенням: європейський, північно­амер., азіатський та ін.;

– за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;

– за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку:

1. Курсоутворюючі чинники:

– стан платіжного балансу країни;

– обсяги ВНП, які виробляються в країні;

– внутр. і зовн. пропозиція грошей;

– процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

– співвідношення внутр. цін країни з зовнішніми.

Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визна­чають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валю­тному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внут­рішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

2. Регулюючі чинники:

– заходи прямого держ. регулювання (фін. – бюджетна політика, квотування та ліцензування тощо);

– структурні чинники.

Ці чинники впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників.

3. Чинники кризового характеру:

– дефіцит держ. бюджету;

– безконтрольна емісія та інфляція;

– штучне і надмірне регул-ня цін;

– висока монополізація вир-ва.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та зни­жують результативність регулятивних заходів держави.

53. Функції та операції  валютного ринку.

Валютний ринок – це сукупність спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити на­ц. та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Основними функціями є:

– забезпечення умов та механізмів для реалізації вал. політики держави;

– створення суб’єктам вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і кап. розрахунками і сприяння завдяки цьому розвитку зовн. торгівлі;

– забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

– формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

– страхування валютних ризиків;

– диверсифікація вал. резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку вал. операцій. Під вал. операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями.

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові, або операції з негайною поставкою; строкові.

2. За механізмом здійснення операцій: операції спот; форвардні, ф’ючерсні, опціонні операції.

3. За цільовим призначенням: операції з метою одержання валюти для здійснення плате­жів за міжнар. розрахунками; операції з метою страхування від вал. ризиків; операції з метою одержання прибутку або спекулятивні оп-ції.

4. За формою здійснення: безготівкові; готівкові.

5. За масштабами операцій: оптові; роздрібні.

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умо­вах поставки її не пізніше 2 роб. дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Строкові вал. операції полягають у купівлі-продажу вал. цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що > 2 роб. дні.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що поля­гає в купівлі-продажу валюти між 2 суб’єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. Ф’ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, в яких 2 контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди. Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк і за узгодженим сторонами курсом.

54. Валютний курс: сутність,  роль та фактори, що визначають  його динаміку та рівень.

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.