Особливості захисту авторських прав на фотографічні твори

Суд може також захистити цивільні права  та інтереси, пов'язані з інтелектуальною  власністю п.2 ст. 432 Цивільного Кодексу [2], застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

• застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
• зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
• вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права Інтелектуальної власності (контрафактних фотографічних виробів);
• вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

У тих випадках, коли порушення права  інтелектуальної власності стосується майнових прав його суб'єкта на певний матеріальний субстрат, для їх захисту  можуть бути використані засоби захисту  права власності, встановлені гл.29 Цивільного Кодексу.

Новий Кримінальний Кодекс України, прийнятий  в 2001 році, і його подальші редакції та зміни від 22 травня 2003 року та 9 лютого 2006 року покликаний забезпечити захист прав авторів і виглядає більш  дієвим, ніж Цивільний кодекс.

Новий Кримінальний Кодекс України [3] виділив порушення саме у сфері авторського права у окрему ст.176. В ній чітко визначене коло об’ єктів авторського права і суміжних прав у разі незаконного відтворення, тиражування і розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва; відтворення та розповсюдження комп’ютерних програм і баз даних, виконань відеограм, фонограм і програм мовлення; незаконне тиражування та розповсюдження їх на аудіо- й відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації; інше порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - настає кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - н. м.) або виправних робіт на термін до 2-х років або позбавлення волі на такий самий термін з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення. Повторне порушення карається штрафом від 1000 до2000 неоподатковуваних мінімумів або виправними роботами на термін до двох років або позбавленням волі на термін від двох до пяти років з конфіскацією... Ті ж дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, караються штрафом від 2000 до 3000 н. м. Чи позбавленням волі на термін до шести років з позбавленням права займатися певною діяльністю до трьох років.

До  нормативно-правових актів українського законодавства [18], що регулюють авторські правовідносини, належать закони України:  “Про авторське право і суміжні права”, “Основи законодавства про культуру”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про власність”, “Про видавничу справу”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” та ін.

Першу редакцію Закону України “Про авторське  право і суміжні права” було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС вимагав  внесення певних змін до законодавства  та його гармонізації з нормами ЄС. Це зумовило появу нової редакції Закону 22 травня 2003 р. Закон містить  преамбулу, 6 розділів і 53 статті.

Сьогодні  – це один з основних законів, які  регулюють діяльність в контексті  дотримання авторських прав. У разі виникнення темпоральних та ієрархічних  колізій між нормами різних законів, пріоритет належатиме цьому Закону, оскільки при цьому треба діяти  за принципом specialia genegalibus derogant (спеціальний закон має перевагу перед загальним).

За  змістом і трактуванням юридичних  норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної  угоди – Бернської конвенції  про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою  українського Закону є його ринкова  спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати  Бернську конвенцію та Закон України  “Про авторське право і суміжні  права”, необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих “вторинних” , тобто майнових, правах. Справді, в  межах національних систем і в  міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається  володінню автором первинними  правами. Та не менш важливим є регулювання  відносин, які виникають у зв’язку  зі створенням і подальшим використанням  твору, тобто на етапі, пов’язаному  з економічною реалізацією автором  отриманих у межах Закону широкомасштабних прав. Бернська конвенція більшу увагу  приділяє моральним правам автора, й тільки у ст.6 наявне побіжне  згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила матеріальні  права, що є джерелом прибутку для  автора, на перше місце. Тож неабиякою  заслугою українського законодавства  є орієнтація на економічний характер відносин.

1.2. Аналіз законодавчої бази в  сфері захисту авторських прав  на фотографічні твори

Правову охорону в Україні фотографії здобули лише після прийняття  відповідного закону про авторське право 23 грудня 1993 року.

В пункті 10 частини 1 статті 8 Закону України  “Про авторське право і суміжні  права” [4] (далі - Закон) одним із об’єктів авторського права визначено фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії. Та проте, ні в законі, ні в інших міжнародних нормативно-правових актах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, немає визначення терміну “фотографічний твір”. Автори “Словника-довідника з інтелектуальної власності за редакцією Святоцького та Дроб’язка, під фотографією розуміють сукупність методів відтворення зображень за допомогою проектування відображуваних ними світлових променів на поверхню світлочутливого матеріалу і наступного одержання цих зображень на непрозорому або прозорому матеріалі; зображальний оригінал (авторський, видавничий), що становить собою позитивне зображення, одержане на фотопапері (фотовідбиток) для поліграфічного репродукування.

Глосарій  термінів з авторського права  і суміжних прав Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) [13] дає наступне визначення: “фотографічне зображення – зображення реальних об’єктів, яке отримується на поверхнях, чутливих до світла та інших випромінювань”. Група спеціалістів ВОІВ дає наступне визначення: “фотографія – нерухоме зображення, яке отримується на поверхні, чутливих до світлового та іншого випромінювання, незалежно від технічної природи процесу отримання зображень (хімічного, електронного чи іншого)”. Тобто, як бачимо, на сьогоднішній день у світі ще немає єдиного підходу до визначення терміну “фотографія”, не говорячи вже про термін “фотографічний твір”, і тому суддям при вирішенню питань щодо порушення авторського права на фотографічні твори, доводиться керуватися лише своєю інтуїцією та людською совістю.

Спочатку  були сумніви, чи можна взагалі розглядати фотографію як об’єкт авторського  права, адже достатньо лише натиснути  кнопку фотоапарату і одержати зображення, яке характеризується недостатнім  ступенем охорони, щоб воно охоронялося  законом. Однак Бернська конвенція  зробила правильний підхід щодо порушеного питання: вона передбачила для фотографічних  творів менший ступінь охорони ніж  для інших творів. Було передбачено, що за державами, які ратифікували Бернську конвенцію залишається право  вибирати строк охорони фотографічних  творів та творів прикладного  мистецтва, що охороняються в якості художніх творів, проте цей строк не може бути меншим за 25 років з моменту створення твору. На сьогоднішній день, згідно чинного Закону, всі особи, що використовують фотографічні твори, повинні дотримуватися майнових прав автора на протязі всього життя автора та 70 років після його смерті (окрім випадків передбачених законодавством).

У Директиві 93/98/ЄЕС зазначено [17], що фотографічний твір повинен розглядатися як самобутній, якщо він є продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість, але без врахування інших критеріїв, таких як цінність або призначення, проте держави-члени можуть передбачити охорону і для інших фотографій.

У ряді країн визначений досить-таки високий ступінь оригінальності фотографічних творів [23], тобто, щоб фотографія охоронялася авторським правом, потрібно, щоб цей твір був самобутнім та бути продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість.

В деяких країнах, наприклад, в Франції, Німеччині, законодавством захищаються  всі фотографії, але слід уточнити, що якщо це фотографічний твір, тобто  він є оригінальним, то він захищається  авторським правом, на всі інші фотографії поширюється законодавство з  суміжних прав, що передбачає менший строк  захисту. Слід зауважити,також, що в  деяких країнах запроваджено дуже низький  рівень оригінальності, а то й взагалі  не вимагається: це більш притаманно країнам англо-саксонської системи, в цих випадках майже всі фотографії охороняються авторським правом.

Більш вдалий підхід щодо вирішення цієї проблеми, саме в системі континентального права, тому що надати всім фотографіям однаковий рівень захисту – це було б нерозумно та несправедливо по відношенню до фотографічних творів, які відрізняються своєю неповторюваністю.

Слід  зазначити, що внаслідок факту створення  фотографічного твору в автора (фотографа) виникає авторське право на цей  твір, при чому для виникнення авторського  права не вимагається здійснення будь-яких формальностей, реєстрацій тощо. В цьому разі у автора виникають  особисті немайнові права автора (моральні права) та майнові права. В  першому випадку, згідно статті 14 Закону України ”Про авторське право  і суміжні права”, автору належать такі особисті немайнові права:

• вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
• забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
• вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
• вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Але, не всі фотографи зазначають своє ім’я на своєму примірнику твору. Їм слід було б взяти приклад у своїх колег ще з дореволюційної Росії [16]. Кожний фотограф на звороті кожної фотографії, яку він передає іншій особі, ставив штамп, що містив у собі ім’я фотографа та заборону публікації даної фотографії без спеціального дозволу фотографа. При цьому вказувалася адреса фотостудії, за якою кожна особа, що бажає використати цю фотографію могла знайти відповідного суб’єкта, якому належать відповідні авторські права та отримати відповідний дозвіл. Якби кожний фотограф скористався б цим методом, імовірно що стало б менше порушень авторського права на фотографічні твори, тим більше враховуючи сучасний стан комп’ютеризації та впровадження інших технічних засобів.

В іншому випадку, в разі створення  твору, у автора виникають майнові  права, відповідно до статті 15 Закону, до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

• виключне право на використання фотографічного твору;
• виключне право на дозвіл або заборону використання  фотографічного твору іншими особами.

Виключне  право на використання твору  автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати фотографічний твір у будь-якій формі і будь-яким способом. А виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання фотографічного твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

• відтворення фотографічних творів;
• публічне виконання і публічне сповіщення фотографічних творів;
• публічну демонстрацію і публічний показ;
• будь-яке повторне оприлюднення фотографічних творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
• переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни фотографічних творів;
• включення фотографічних творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
• розповсюдження фотографічних творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
• подання своїх фотографічних творів до загального відома публіки, таким чином, що її представники  можуть  здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором (у Інтернеті);
• здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу;
• імпорт примірників фотографічних творів.