Особливості захисту авторських прав на фотографічні твори

Порівняльний (ринковий) підхід припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні оцінюваного об'єкта, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані в  даний час на аналогічному ринку.

Хоча  подібний підхід до оцінки, на перший погляд, виглядає досить простим і прямолінійним, його застосування на практиці пов'язане  з безліччю труднощів і умовностей. У першу чергу, наявність таких  труднощів обумовлено тим, що не існує  навіть двох абсолютно однакових  об'єктів інтелектуальної власності. Країна, вид об'єкта інтелектуальної  власності, термін правової охорони, склад  авторів, умови фінансування, час  продажу - ось лише деякі з позицій, за якими, як правило, об'єкти мають  відмінності. Причому деякі відмінності  можуть змінювати свій внесок відповідно до зміни ринкової ситуації.

Ще  однією трудністю застосування даного підходу є необхідність приймати в розрахунок угоди, відповідні визначення ринкової вартості, тобто ті, на які  не вплинули неринкові чинники. При  великих угодах інформація про економічні характеристики і умови продажу  часто недоступна або неповна, тому в таких випадках ринковий підхід може лише окреслити діапазон, в  якому найбільш ймовірно буде знаходитися  величина ринкової вартості. Саме тому оцінку об'єкта інтелектуальної власності  на основі цього підходу, слід виконувати обережно.

При наявності достатньої кількості  достовірної інформації про недавні  продажі подібних об'єктів, ринковий підхід дозволяє отримати результат, максимально  близько відображає ставлення ринку  до об'єкту оцінки.

Повноцінне  використання ринкового підходу  може бути лише при наявності у  покупця вибору об'єкта інтелектуальної  власності з числа інших, подібних і виконують такі ж функції. При  цьому з декількох об'єктів  інтелектуальної власності приблизно  однакового значення та корисності покупець повинен мати можливість вибору того об'єкта інтелектуальної власності, який його влаштовує за переліком  якостей, до яких відносяться: функціональне  призначення, прийнятна вартість, тривалість терміну використання, ступінь захищеності, його унікальність та інші характеристики. Крім того, продавець об'єкта інтелектуальної  власності повинен мати можливість вибору найбільш цікавих для нього  покупців, для того щоб серед них  віддати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе  подальше співробітництво. На жаль, тільки по деяких об'єктах інтелектуальної  власності можливо дотримання цих  умов. Дуже часто така можливість виникає  при продажу прав на видання високопрофесійних  творів літератури, мистецтва, на виготовлення та комерційну реалізацію аудіо-і відеопродукції вищої якості, при тиражуванні  і реалізації програмних продуктів.

При передачі прав на об'єкти промислової  власності на ринкових умовах, виникають  додаткові труднощі. Чим більше унікальне  виробництво або продукція, в  яких реалізовано право на об'єкт  промислової власності, тим складніше  знайти покупця і, відповідно, тим  менше можливості повноправних ринкових відносин. І навпаки, чим значніша виробництво і чим більше таких  виробництв в світі, тим легше  знайти покупців патентів та інших  прав, і тим легше використовувати  ринковий підхід. Прикладом цього  може бути виробництво комп'ютерів, калькуляторів, телевізорів і т.д.

Перевагою ринкового підходу є те, що він  дозволяє визначити так звану  справедливу ціну, яка найкращим  чином відповідає ситуації на ринку.

Необхідною  умовою для застосування ринкового  підходу є ефективно працюючий  ринок і доступ до представницької  базі даних продажів аналогічних  об'єктів інтелектуальної власності. На жаль, в Україні ще не сформувався  повноцінний ринок об'єктів інтелектуальної  власності, тому використання цього  підходу для оцінки прав на об'єкт  інтелектуальної власності в  даний час проблематично.

Витратний підхід заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності  дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й  амортизацію.

Визначення  вартості об'єкта інтелектуальної власності  при використанні підходу на основі активів (витратний підхід) полягає  в розрахунку витрат на відтворення  оцінюваних об'єктів інтелектуальної  власності в поточних цінах за вирахуванням зносу, тобто за витратами. Звідси випливає важливий висновок, що вартість об'єкта інтелектуальної власності  в цьому випадку і ринкова  вартість, передбачає прибуток - різні  величини. Здавалося б, цей вид  вартості непридатний для ринку. Однак до нього звертаються фахівці  все частіше, розуміючи, що вартість об'єкта інтелектуальної власності, визначена за цим підходом, відповідає рівню вартості при "ідеальному" збалансованому стані ринку.

На  активно функціонує ринку об'єктів  інтелектуальної власності для  визначення ринкової вартості використовують, головним чином, ринковий підхід і прибутковий  підхід. Проте в переважній більшості  випадків отримана за підходом на основі активів (витратного підходу) оцінка є  необхідною складовою для виведення  остаточної величини ринкової вартості.

Порівняння  результатів оцінки об'єктів інтелектуальної  власності, отриманих за підходом на основі активів з результатами, отриманими за ринковим і доходному підходам, можуть бути своєрідним індикатором  стану ринку. Так, якщо вартість по підходу  на основі активів виявиться вище, ніж розрахована за двома іншими підходами, то це означає, що конкуренція  на ринку невелика і в найближчому  майбутньому може відбутися підвищення цін. Якщо навпаки - то можна очікувати  підвищення конкуренції і зниження цін.

Підхід  на основі активів є єдино придатним, коли об'єкт інтелектуальної власності  не призначений для отримання  доходу, або коли з тих чи інших  причин ринкову вартість важко визначити  двома іншими підходами. Наприклад, коли об'єкти інтелектуальної власності  є унікальними (наприклад, твори  мистецтва), які продаються дуже рідко  або взагалі не продаються. У разі визначення бази для оподаткування  підхід на основі активів є основним для визначення вартості.

Підхід  на основі активів має суттєві  обмеження при оцінці об'єкта інтелектуальної  власності із значним терміном служби через труднощі з вимірюванням величини морального старіння. Крім того, результати підходу на основі активів відображають вартість повного права власності, тому при оцінці часткових прав власності  необхідна коректування отриманих  результатів.

Таким чином, підхід на основі активів до визначення вартості є, з одного боку, корисним елементом процедури визначення ринкової вартості, а з іншого - єдиним інструментом для отримання уявлення про вартісну оцінку унікальних об'єктів  інтелектуальної власності, або  при постановці прав на об'єкт інтелектуальної  власності на бухгалтерський облік.

У рамках кожного підходу використовується один або більше методів оцінки (рис. 3.1).

Метод прямої капіталізації (перевищення  надходжень над видатками) заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об'єкта інтелектуальної  власності, який може видобуватися з  нематеріального активу або може з'являтися, наприклад, за рахунок надбавки до ціни, зниження витрат або ефекту масштабу, у вартість останнього.

 

Рис. 3.1. Методи оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної  власності

 

Метод дисконтування грошових потоків  полягає в тому, що вартість нематеріального  активу визначається шляхом дисконтування  майбутнього грошового потоку з  урахуванням залишкової вартості підсумовуванням  цих значень.

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуальної  власності, як частку від бази роялті (доходу, прибутку).

Метод звільнення від роялті ґрунтується  на припущенні, що інтелектуальна власність, яка використовується на підприємстві, йому не належить.

Суть  методу порівняння продажів збігається із суттю ринкового підходу.

Метод прямого відтворення ґрунтується  на визначенні суми витрат, необхідних для створення нової точної копії  оцінюваного активу.

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, виготовлена  з використанням об'єкта інтелектуальної  власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка  виробляється без використання цього  об'єкта інтелектуальної власності.

Метод заміщення передбачає, що максимальна  вартість власності визначається мінімальною  вартістю, яку необхідно сплатити при придбанні активу аналогічної  корисності або з аналогічною  споживчою вартістю.

При оцінці об'єктів авторського права  рекомендується наступна черга застосування підходів:

• прибутковий підхід;
• порівняльний (ринковий) підхід;
• витратний підхід.

Проаналізуємо вищеописані підходи і виберемо найбільш прийнятний, враховуючи те, що кращим є прибутковий підхід.

Для застосування порівняльного підходу  необхідно мати достовірну інформацію про ціни аналогічного об'єкта. В  цьому випадку аналогічний інтелектуальний  продукт на ринку не виявлено, тому застосування порівняльного підходу  для визначення розміру винагороди не представляється можливим.

При витратному підході потрібно знати  витрати, понесені у зв'язку із створенням інтелектуального продукту - методики виявлення порушення прав третіх осіб при створенні промислових  зразків з художніми образами. Витрати, інтелектуальної праці  виміряти неможливо, так витратний  підхід у цьому випадку також  не застосуємо.

Ґрунтуючись на вищевикладеному, для визначення розміру винагороди за літературний твір вибираємо дохідний підхід.

Класично  розмір винагороди визначається різними  методами. Отримані суми порівнюються і виводиться середній розмір винагороди.

Проте основним і найбільш часто використовуваних методом при оцінці об'єктів авторського  права в рамках дохідного підходу  є метод [36]. Перевага застосування цього методу пов'язане з тим, що визначити з великою часткою ймовірності дані, необхідні для розрахунку вартості прав по інших методів не можна. Тому, певний розмір винагороди за цим методам не буде достовірним.

Для визначення розміру винагороди за фотографічний твір за методом роялті необхідно (рис. 3.2):

• визначити період, протягом якого планується отримувати дохід від використання прав на літературний твір;
• на підставі опитування експертів визначити можливу ціну і кількість продажів;
• визначити ставку дисконтування;
• визначити ставку роялті;
• визначити розмір винагороди за формулою

 

 

де  - період, протягом якого планується отримувати дохід від використання прав на фотографічний твір, (років);

 - грошовий потік за період, (грн.);

 - ставка роялті у періоді,%;

- ставка дисконтування,%.

 

Рис. 3.2. Алгоритм визначення вартості по доходному підході методом  роялті

 

Кількість періодів, протягом яких планується отримувати дохід, встановлюється авторським договором.

Як  грошовий потік береться не вартість надрукованих фотографічних творів, а сума, отримана від продажу примірників твору. Грошовий потік дорівнює добутку кількості примірників фотографічних творів, проданих за певний період часу на ціну цієї фотографічного твору.

Як  ціна може бути обрана ціна, яку платить  індивідуальний покупець, і оптова ціна, яку платить людина, що торгує фотографічними творами.

Існує безліч способів визначення ставки роялті. Виберемо метод, заснований на використанні стандартних ставок роялті. Мінімальна ставка роялті за використання оригінальних творів наукової, навчальної та іншої  літератури становить 0,02 ... 1,5%. Однак, в  умовах ринкової економіки значення ставки роялті визначається балансом інтересів автора і видавця. Найбільш часто використовується розмір ставки роялті 1 ... 3% від вартості продажу. Нижня межа ставки роялті на фотографічні твори становить 1% [38].

Зазвичай  розміри продажів підраховуються один або два рази на рік. До цього періоду  прив'язують виплату роялті.

Виходячи  з вищевикладеного, при розрахунку вартості винагороди за випуск брошури  для впровадження методики будемо виходити з таких припущень:

1. Приймемо, що період, протягом якого  планується отримувати дохід  t = 1 рік.

2. Фактичний обсяг продажів підраховується  в кінці року. Припустимо, що авторський  договір укладений на видання  n = 2500 примірників брошури і всі екземпляри на кінець року будуть продані.

3. Так як роздрібна ціна брошури  може бути різною, в якості  базової візьмемо оптову ціну  і припустимо, що результат маркетингових  досліджень показав, що вона  становить c = 2 грн.

4. Ставку дисконтування можна приймати  за середньою депозитною ставкою  банку, що становить 12%, але  з урахуванням можливого ризику  неповного продажу всіх примірників  брошури приймаємо її в розмірі  18%.

5. Ставку роялті приймемо рівної  2%.

На  підставі прийнятих припущень розрахуємо розмір винагороди, яку може отримати автор при укладенні авторського  договору на видання 2500 примірників брошури.

 

 

 

 

 

 

 

При виборі методу роялті у видавничому  договорі вказують ставку роялті.

Таким чином, при укладенні договору з  видавництвом на видання 25000 примірників брошури з фотографічним твором розмір винагороди автора складе 833 грн.

Це  винагорода автор може отримати у  вигляді паушального платежу  до початку процесу видання брошури  або у вигляді платежу роялті в кінці розрахункового періоду, тобто одного року, відповідно до кількості  фактично проданих примірників. В цьому  випадку розрахунок платежу роялті провадиться без урахування коефіцієнта  дисконтування і розраховується за формулою.