Особливості захисту авторських прав на фотографічні твори

У разі порушення особистих немайнових і майнових прав українським законодавством передбачені адміністративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-правовий захист прав. Форми захисту залежать від характеру правопорушення. Наприклад, якщо під час опублікування твору  було викривлено ім’я автора, він може вимагати лише внесення відповідних  виправлень. Часто позивачеві надається  право вибору форми з можливих для конкретного порушення способів захисту. Приміром, якщо автор зазнав збитків, він має право вимагати як відшкодування їх у повному  обсязі, так і стягнення на свою користь прибутку правопорушника, що був ним отриманий унаслідок  порушення прав автора.

Оскільки  адміністративне законодавство  не поширюється на об’єкти авторського  права, розглянемо два інших способи  захисту порушених авторських прав.

Цивільно-правовий захист авторського  права. Зазвичай, авторсько- правові спори розглядаються районними, міськими й обласними судами загальної юрисдикції [15]. Якщо ж обидві сторони конфлікту є юридичними особами, - справа може бути розглянута в господарському суді. Законодавство також передбачає можливість передачі справи до третейського суду.

Підставою для судового захисту авторських прав є такі порушення:

• вчинення дій, що порушують особисті немайнові та майнові права суб’єктів авторського права чи створюють загрозу такого порушення;
• піратство у сфері авторського права;
• плагіат;
• увезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право, примірників їхніх творів, фонограм, відеограм, програм мовлення;
• будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження й застосування засобів для такого обходу;
• підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права чи особи, що здійснює таке управління;
• розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права, з яких вилучено інформацію про управління правами, зокрема в електронній формі.

Поширеною формою цивільної відповідальності є відшкодування завданих збитків. Найпоширенішою є вимога авторів  про виплату їм грошової компенсації. Це пояснюється тим, що позивач у  цьому разі не повинен обґрунтовувати заявлений ним розмір компенсації, достатньо тільки довести факт порушення  майнових прав. Якщо автор вимагає  виплати компенсації, а порушення  прав є досить очевидним, відповідач, зазвичай, намагається вирішити справу в досудовому порядку. Розмір компенсації  в такому разі коливається між 20 та 100 н. м. доходів громадян за одне без договірне використання твору, тоді як при судовому розгляді справи ці суми зростають як мінімум удвічі.

Автор також може вимагати компенсації  моральної шкоди, якщо внаслідок  порушення його прав він зазнав моральних  страждань. Через специфічність  поняття моральної шкоди довести  її наявність проблематично, тому від  автора вимагають лише грошової оцінки заподіяної йому шкоди. Вимагати моральної  компенсації потрібно за умов, якщо порушені немайнові права автора, зокрема право на ім’я, на оприлюднення твору тощо.

Кримінально-правовий захист авторського права. Якщо застосування цивільно-правових способів захисту не дає результатів, можна притягти порушників до кримінальної відповідальності [27]. У сфері авторського права цю можливість тривалий час вважали крайнім заходом і майже не застосовували. Однак з появою в 2001 році нового Кримінального кодексу України ситуація помітно змінилася. На відміну від попереднього Кримінального кодексу 1960 року, охорона авторських прав здобула тут суттєву підтримку. Так, статтями 176 та 177 Кримінального кодексу України за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, а також інше використання чужих творів передбачений штраф від 200 до 1000 н.м. (від 1000 до 2000 - при повторному порушенні) чи виправні роботи й навіть позбавлення волі строком до 2-х років. Кримінальна відповідальність настає за умови, якщо:

• об’єкт авторського права, права на який були порушені, охороняється законом;
• злочинні дії були здійснені навмисно;
• порушення завдало матеріальної шкоди суб’єктові авторського права у значному, великому чи особливо великому розмірі.

Зупинимося  на перевагах кримінального процесу  порівняно з процедурою цивільного судочинства. Позивач у кримінальній справі не тільки не сплачує державного мита при поданні цивільного позову в кримінальній справі, але й може перекласти пошук доказів для  обґрунтування пред’явлених до цивільного відповідача вимог на плечі представників  державного обвинувачення. Також позивач  отримує додаткові гарантії щодо забезпечення доказів, потрібних для  обґрунтування його вимог [31]. Навіть поза відповідними нормами Кримінального кодексу, згідно з ч.2 ст.53 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, за наявності достатніх даних про вивчення порушення авторського права, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства чи суд зобов’язані вжити заходів для забезпечення розшуку й накладення арешту на примірники творів, щодо яких припускається, що вони є контрафактними. Також арешту підлягають документи, рахунки і інші предмети, що можуть бути доказами вчинення протиправних дій. Зазначені заходи надають можливість забезпечити цілісність доказів до розгляду справи в суді. І навіть якщо кримінальна справа буде закрита, її матеріали можуть бути долучені (якщо позивач вимагатиме розгляду справи в порядку цивільного судочинства) як докази до цивільного процесу. Варто зазначити, що кримінальна відповідальність не поширюється на порушення немайнових прав, а саме: на право на ім’я, право на оприлюднення твору, на захист репутації та інше.

Отже  для розробки дієвої методики захисту авторських прав на фотографічний твір необхідно розглянути та проаналізувати різні варіанти створення фотографічного твору. Проаналізувати питання пов’язані з дослідженням авторських прав та суміжних прав, якими орудують судові експерти при розгляді судових справ.

Стрімкий  розвиток авторського права в  Україні породжує чималу кількість  питань як теоретичного обґрунтування, так і практичного застосування багатьох його аспектів, вироблення стійкої  судової правозастосувальної практики, в тому числі й стосовно, здавалося б, такого розповсюдженого об'єкта авторського права як фотографія. 11 липня 2001 р. в новій редакції було прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права». Ця редакція Закону привела положення українського законодавства в сфері авторського права у відповідність з вимогами міжнародного законодавства. На законодавчому рівні було закріплено багато положень, напрацьованих правозастосувальною практикою. Важливим моментом, зокрема, стало закріплення презумпції авторства; відносин, що виникають при створенні та використанні службових об'єктів авторського права.

У сферу об'єктного складу авторських правовідносин також були внесені  деякі корективи. Так відповідно до Закону України „Про авторське право та суміжні права”, охороні підлягають твори науки, літератури та мистецтва, включаючи й «фотографічні твори, в тому числі твори, виконані способом, аналогічним фотографії». У попередній редакції Закону містився термін «фотографія». Зараз положення українського Закону збігаються з положенням Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, де у ст. 2 зазначається, що термін «літературні та художні твори» охоплює всі твори в сфері літератури, науки та мистецтва, яким би способом та в якій би формі вони не були б виражені, як то: фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії... Таким чином, з позиції українського законодавства фотографічний твір є охоронювальним об'єктом як твір мистецтва.

Але, на жаль, Закон не містить поняття  «твір» та «фотографія». У ст. 1 Закону України „Про авторське право та суміжні права” «Визначення термінів» відсутні згадані визначення, що породжує свободу їх тлумачення. Найбільш вдалим вважається визначення твору, що дав В. Серебровський: Твір — це сукупність ідей, думок та образів, які в результаті творчої діяльності автора отримали своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що припускає можливість відтворення. В свою чергу, творчість визначається як діяльність людини, яка створює щось якісно нове і відмінне своєю неповторністю, оригінальністю та унікальністю.

Стосовно  фотографічного твору В. Ситцевий наводить наступне поняття, розроблене експертами Всесвітньої організації інтелектуальної власності: фотографіями слід вважати нерухомі зображення, що отримуються на поверхнях чутливих до світлового та іншого випромінювання, незалежно від технічної природи процесу отримання зображення.

Однак наведений вище опис розглядається  як процес первинної фізико-хімічної або електронної фіксації об'єктів  зовнішнього світу, тобто як дія. Вірніше було б це назвати фотографуванням. Таким чином, первинний етап створення  фотографічного твору можна охарактеризувати як початковий матеріал (негативу) для наступного використання. Адже фотографічний твір, як об'єкт авторського права, може існувати на будь-якому носії, в тому числі електронному, на простому паперовому, на тканині та ін. 
Крім того, в процесі виготовлення фотографічного твору отримане зі світлочутливих матеріалів зображення може бути допрацьоване для надання йому кращих естетичних та художніх якостей і буде відмінним від зображення, одержаного при фіксації на світлочутливій поверхні. Тому, на мою думку, фотографічний твір слід визнавати не тільки зображення, отримані на світлочутливих поверхнях, а й копії з таких матеріалів, зафіксованих на будь-якому носії, що зберігає його якості, характерні риси та оригінальність зображення, наприклад, папір або тканина.

Отже, є всі підстави вважати, що на сьогодні відсутнє одноманітне й чітке  тлумачення механізму виникнення та здійснення співавторства на фотографії, а також виникнення авторських прав у фотографів й осіб, які беруть участь в зйомках. В зв'язку з цим  доцільно розглянути питання, пов'язані  із виникненням авторських прав у  учасників процесу створення  фотографії, зокрема осіб, які позують.

Відповідно  до ст. 11 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, авторське право на твір виникає в результаті факту його створення. Для виникнення та здійснення авторського права не потрібна реєстрація твору або якесь інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Автором твору, за відсутності доказів іншого, вважається особа, яка вказана як автор на оригіналі чи екземплярі твору. Це так звана презумпція авторства.

Виходячи  з цього, в авторських правовідносинах  необхідно чітко визначити їх суб'єктний склад. До кола суб'єктів  правовідносин, пов'язаних із створенням фотографії, як твору, Закону України „Про авторське право та суміжні права” прямо відносить авторів та співавторів. Автором вважається фізична особа, яка створила своєю власною творчою працею твір. В свою чергу, співавторами визнаються особи, загальною творчою працею яких створено твір. Авторське право на такий твір належить усім співавторам незалежно від того, чи є такий твір одним нерозривним цілим чи складається з частин, кожна з яких має самостійне значення. Причому, для виникнення авторських прав у конкретної особи або кількох осіб необхідна наявність творчого внеску в створений твір.

Автор або співавтори фотографії — це первинні суб'єкти авторських правовідносин, яким належить вся сукупність виключних  особистих майнових та немайнових прав, наявність або відсутність яких у конкретної особи надає чи не надає їй права використання фотографії і, насамперед, у комерційних цілях.

Розглянемо  варіанти створення фотографічного твору.

 Рис. 2.1. Створення  фотографії за участь однієї  особи

Найпростіший  варіант створення фотографічного твору, це коли фотограф створює фотографічний твір без участі других осіб (Рис. 2.1), детальна схема створення фотографічного твору наведена у додатку А. Перший варіант створення фотографічного твору це пейзажна зйомка природи, в такому випадку майнові і немайнові права належать виключно автору фотографії.

У разі якщо на фотографічному творі  зображені архітектурні витвори  мистецтва, то необхідно звернути увагу, що на молоді архітектурні витвори  розповсюджується правова охорона  і автор архітектурного витвору  може дозволити чи заборонити публікацію фотографії, тобто автор фотографічного та архітектурного витвору будуть знаходитись  у відносинах співавторів. Якщо на фотографічному витворі зображені старі архітектурні витвори і на які вже не розповсюджується правова охорона, то майнові і не майнові права на твір належать фотографу.

Майнові та немайнові права на фотографічний твір, на якому зображені музейні експонати, зроблений без дозволу адміністрації музею, буде належати музею та фотографу, тобто створений як у співавторстві.     

Тепер розглянемо характер відносин кількох осіб в процесі створення фотографії (Рис. 2.2), що породжують співавторство, яке завжди буде нероздільним, коли неможливо реально виділити конкретну частку внеску одного з співавторів твору, детальна схема створення фотографічного твору наведена у додатку Б. Наявність авторських прав у фотографа, як у безпосереднього творця фотографії, який зробив свій творчий внесок, є беззаперечною. В свою чергу, для виникнення авторських прав особи, яка позує, необхідна наявність її творчого внеску в створення кінцевого продукту твору. Постає питання: а чи створює якійсь твір або вносить творчий внесок в його створення особа, яка позує?

 Рис. 2.2. Створення  фотографії за участь декількох  осіб

В першому — особа, яка позує, тільки втілює задум іншої особи, за допомогою  позування. При цьому, така особа  сама не породжує щось нове, унікальне  й оригінальне, тобто в її діяльності відсутній критерій творчості. За суттю, це технічна робота особи, яка позує  та використовує вже наявний ідеальний  продукт діяльності людського мозку. Об'єктом фотозйомки виступає людське  тіло, можливо в поєднанні з  предметами. Головне завдання особи, яка позує, в такій ситуації —  це передати наявний задум іншої  особи. Однак, на мою думку, це не може слугувати підставою для виникнення у особи, яка позує, авторських прав. В цьому випадку маємо нерухоме зображення спеціально фізичної особи, яка позує, зафіксоване на матеріальному  носії. Оплата результатів праці  того, хто позує, в такій ситуації здійснюється не за творчу роботу, а  за технічну, і може провадитися  як в межах трудової, так й цивільно-правової угоди.