Економічна основа здійснення лізингових операцій

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Ноября 2011 в 01:36, курсовая работа

Описание работы

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг». Це пояснюється складністю економічних організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій.
З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні засоби. Також у лізингу елементи оренди взаємопов’язані з елементами кредитних правовідносин.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Економічна основа здійснення лізингових операцій………………
1.1 Сутність лізингу та його роль в економічних процесах держави……….
1.2 Характеристика факторів, що визначають переваги
лізингових операцій ……………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика фінансових ризиків …………………….

Работа содержит 1 файл

КУРСОВА З ІНФРАСТРУКТУРИ.doc

— 312.50 Кб (Скачать)

       За можливістю передбачення фінансові  ризики поділяються на наступні  дві групи: 

       прогнозований фінансовий ризик.  Він характеризує ті види ризиків,  які пов’язані з циклічним  розвитком економіки, зміною стадій  кон’юнктури фінансового ринку. 

       непрогнозований фінансовий ризик.  Він характеризує види фінансових  ризиків, які не можна передбачити.  Прикладом таких ризиків є  ризик форс-мажорної групи, податковий  ризик. 

       За можливістю страхування фінансові  ризики поділяють на такі дві  групи: 

       фінансові ризики,які можна застрахувати. 

       фінансові ризики, які не страхуються.  До них відносять ті їх види  на які відсутні пропозиції  відповідних страхових продуктів  на страховому ринку [ ].  
 

      1.2 Методологія ідентифікації ризиків  та кількісної оцінки величини ризиків операцій на фінансових ринках 
 

       Управління фінансовими ризиками  підприємства являє собою процес  передбачення і нейтралізації  їх негативних фінансових наслідків,  пов’язане з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням. 

       Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на певних принципах, основними із яких є [27]: 

      1. Усвідомлення прийняття ризиків.  Фінансовий менеджер повинен  усвідомлено іти на ризик, якщо  він сподівається отримати відповідний  дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, по окремим операціям після оцінки рівня ризику можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, так як фінансовий ризик об’єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій. 

      2. Управління ризиками, що приймаються.  До складу портфеля фінансових  ризиків повинні включатися переважно  ті з них, що піддаються нейтралізації  в процесі управління незалежно  від їх суб’єктивної чи об’єктивної  природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику. 

      3. Незалежність управління окремими  ризиками. Ризики є незалежними  один від одного і фінансові  втрати по одному з ризиків  портфеля не обов’язково збільшать ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально. 

      4. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність ризик”. Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної доходності (з включенням до неї премії за ризик)повинен бути підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за даний ризик ). 

      5. Співставлення рівня ризиків,  що приймаються з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, що відповідає тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішнє страхування ризиків. Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику. 

      6. Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при найвищому ступеню ймовірності настання ризикового випадку. 

      7. Врахування факторного часу  в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їм ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність (так як період здійснення фінансових операцій являє собою період “замороженої ліквідності” вкладеної в неї капіталу ). 

      8. Врахування фінансової стратегії  підприємства в процесі управління  ризиками. Система управління фінансовими  ризиками повинна базуватися  на загальних критеріях вибраної  підприємством фінансової стратегії  (що відображає його фінансову ідеологію по відношенню до рівня допустимих ризиків ), а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової діяльності. Управління ризиками окремих фінансових операцій повинно виходити із відповідних параметрів ризику, що знаходяться в цих планових документах. 

      9. Врахування можливості передачі  ризиків. Прийняття ряду фінансових  ризиків є неспівставним з  фінансовими можливостями підприємства  по нейтралізації їх негативних  наслідків при ймовірносному  настанні ризикового випадку.  Включення таких ризиків в портфель сукупних фінансових ризиків можливо лише у випадку їх часткової чи повної передачі партнерам по фінансовій операції чи страховику. 

       Політика управління фінансовими  ризиками являє собою частину  загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.  

       Формування і реалізація політики  управління фінансовими ризиками  передбачає здійснення наступних  основних заходів: 

      1. Ідентифікація окремих видів  ризиків пов’язаних з фінансовою  діяльністю підприємства. Процес  ідентифікації окремих видів  фінансових ризиків здійснюються за наступними трьома етапами: 

       а) На першому етапі в розрізі  кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій)визначають  властиві їм зовнішні чи систематичні  види фінансових ризиків. 

       б) На другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних (неспецифічних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик ). 

       в) На третьому етапі формується  запропонований загальний портфель  фінансових ризиків, що пов’язані  з майбутньою фінансовою діяльністю  підприємства (що включають можливі  систематичні і несистематичні  фінансові ризики ). 

      2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. Вибір методів оцінки рівня фінансових ризиків, а також надійності її результатів багато в чому визначають використовувану в цих цілях інформаційну базу. В процесі оцінки якості цієї інформаційної бази перевіряється: 

       її повнота для характеристики  окремих видів ризиків;  

       можливість побудови необхідних  рядів динаміки (для оцінки рівня  ризику, що проявляються в динаміці  інфляційного валютного,процентного);  

       можливість співставної оцінки сум фінансових збитків на єдиному рівні цін;  

       надійність джерел інформації (власна  інформаційна база, статистичні  дані, що публікуються). Недостовірна  чи неякісна інформаційна база, яка використовуються в процесі  оцінки рівня фінансових ризиків посилює суб’єктивізм такої оцінки, а відповідно знижує ефективність всього наступного процесу ризик менеджменту. 

      3. Вибір і використання відповідних  методів оцінки ймовірності настання  ризикової події по окремим  видам фінансових ризиків. Вибір конкретних методів оцінки визначаються наступними факторами: 

       видом фінансового ризику; 

       повнотою і достовірністю інформаційної  бази сформованої для оцінки  рівня ймовірності різних фінансових  ризиків; 

       рівнем кваліфікації фінансових  менеджерів, що здійснюють оцінку; 

       технічною і програмою оснащеністю  фінансових менеджерів, можливість  використання сучасних комп’ютерних  технологій проведення такої  оцінки; 

       можливістю залучення до оцінки  складних фінансових ризиків  кваліфікованих експертів. 

      4. Визначення розміру можливих фінансових збитків при настанні ризикової події по окремим видам фінансових ризиків. 

       Розмір можливих фінансових збитків  визначається характером здійснення  фінансових операцій, обсягом задіяних  в них активів (капіталу) і максимальним  рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиках. На основі цього визначення здійснюється групування здійснюваних (намічених до здійснення) фінансових операцій за розміром можливих фінансових збитків. 

       Основним методом оцінки ризиків на фінансовому ринку є статистичний метод, який заснований на вимірюванні та оцінки варіації характеристик динамічних рядів з використанням абсолютних та відносних характеристик.  

       До абсолютних відносяться: варіаційний  розмах, середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення, дисперсія; відносні характеристики представлені низкою коефіцієнтів варіації [60]. 

       Варіаційний розмах характеризує  діапазон варіації, це різниця  між максимальним і мінімальним  значеннями ознаки: 
 

      (1.1) 
 

       Узагальнюючою мірою варіації є середнє відхилення індивідуальних значень ознаки від центру розподілу. 

       Середня арифметична величина  вибірки розраховується як: 
 

      (1.2) 
 

       Середньозважене лінійне відхилення:  
 

      (1.3) 
 

       Середнє квадратичне відхилення:  
 

      (1.4) 
 

       Середній квадрат відхилень – дисперсія:  

     , (1.5) 
 

       де  середнє арифметичне інтервального  ряду розподілу, f – частота. 
 

       Середнє лінійне та середнє  квадратичне відхилення – іменовані  числа (в одиницях вимірювання  ознаки). 

       Порівнюючи варіації різних ознак  або однієї ознаки у різних сукупностях, використовують відносні характеристики варіації. Коефіцієнти варіації розраховуються як відношення абсолютних, іменованих характеристик до центру розподілу і часто виражаються процентами: 

       Лінійний коефіцієнт варіації: 
 

      (1.6) 
 

       Квадратичний коефіцієнт варіації:  
 

      (1.7)  
 

       Одним із інструментів оцінки  пари «фінансовий ризик – доходність  фінансових інструментів» є сучасна  теорія збалансованого портфеля (СТП) цінних паперів яка дає  методологію контролю за різними  видами ризику під час створення портфеля цінних паперів. По СТП ризик визначається несталістю, мінливістю або стандартним відхиленням норм прибутку по цінних паперах за певний період часу. Стандартне відхилення σ – статистична оцінка , зручна для визначення розпорошення або відхилення окремих значень від середньої величини [29]. 

Информация о работе Економічна основа здійснення лізингових операцій