Економічна основа здійснення лізингових операцій

    6. Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію  відповідного фінансового ризику  не повинні перевищувати суму  можливих фінансових збитків  по ньому навіть при найвищьому степені ймовірності настання ризикового випадку.

    7. Врахування факторного часу в  управлінні ризиками.Чим довший  період здійснення фінансових  операцій, тим ширший діапазон  супутніх їй ризиків, тим менша  можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність (так як період здійснення фінансових операцій являє собою період “замороженої ліквідності” вкладеної в неї капіталу ).

    8. Врахування фінансової стратегії  підприємства в процесі управління  ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних критеріях вибраної підприємством фінансової стратегії (що відображає його фінансову ідеологію по відношенню до рівня допустимих ризиків), а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової діяльності. Управління ризиками окремих фінансових операцій повинно виходити із відповідних параметрів ризику, що знаходяться в цих планових документах.

    9. Врахування можливості передачі  ризиків. Прийняття ряду фінансових  ризиків є неспівставним з  фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірносному настанні ризикового випадку. Включення таких ризиків в портфель сукупних фінансових ризиків можливо лише у випадку їх часткової чи повної передачі партнерам по фінансовій операції чи страховику.

    З врахуванням розглянутих принципів  на підприємстві формується спеціальна політика управління фінансовими ризиками.

    Політика  управління фінансовими ризиками являє  собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи міроприємств по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.  

    2. Поняття лізингу  та ризику при  лізингових операціях

    Розвиток  техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів.

    Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

    Згідно  із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

    Об'єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

    Дуже  важливим є усвідомлення сутності та дії економічного механізму лізингових операцій. За сучасних умов господарювання головною вимогою до розробки й реалізації проектів лізингу необхідних засобів праці є швидка окупність інвестиційних ресурсів. Як підтверджує зарубіжна практика господарювання, окупність таких фінансових коштів не повинна перевищувати три роки.

    Загальновідомо, що віднесення лізингових платежів на собівартість продукції, з одного боку, скорочує оподатковувану базу, а з іншого — збільшує валові витрати виробництва і може призвести до зростання ціни продукованих виробів. Ось чому, оцінюючи ефективність лізингових операцій, передусім (з допомогою економічного аналізу) необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що виготовляється.

    Оскільки  кожне підприємство (організація) за умов ринкових взаємовідносин має можливість придбати виробничо-господарське майно за рахунок банківської позики або взяти його в лізинг, необхідно порівняти загальні витрати за можливими варіантами й визначити ефективність лізингових операцій. Тому в процесі економічного аналізу насамперед треба порівняти обсяг витрат на продукування товарів (послуг) за умови використання лізингу (з урахуванням плати за банківський кредит) з витратами на придбання майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.

    Більшість лізингових угод виникає через особливі трактування існуючих податкових, грошово-кредитних або заставних умов. Вони дарують не лише вигоди кожній із сторін лізингової угоди, а й несуть ризики для обох сторін.

    Лізингові операції мають підвищений ступінь  ризику — майновий і фі-нансовий, хоча останній для лізингоотримувача подібний до ризику, пов'я-заного з утворенням будь-якого боргу, все ж він істотно менший внаслідок існування безпосереднього зв'язку між кредитом і активами, що фінансуються.

    Якщо  немає інших гарантій щодо фінансування, тоді ризик для лізингоотримувача обмежений ризиком втрати права використання певного активу.

    У Законі про лізинг введено нову норму, що захищає лізингодавача. Вона передбачає у випадку несплати платежів лізингоотримувачем повну передачу лізингодавачу взаємної угоди, скріпленої підписом нотаріуса. Оскільки ця процедура ще не врегульована, породжується ціла низка фінансових проблем, які слід вирішувати тільки з нотаріатом.

    Крім  того, з точки зору розвитку лізингових відносин, важливого зна-чення набуває використання вторинного устаткування.

    Оскільки  в Україні відсутній ринок  вторинного устаткування, виникає проблема викупу майна лізингоотримувачем. Це питання набагато ускладнюється, коли йдеться про оперативний лізинг. Безперечно, що створення вторинного ринку дозволить зробити лізингові угоди мобільнішими і привабливішими у фінансовому плані. 

    3. Управління фінансовим  лізингом

    Фінансовий  лізинг характеризується складною системою економічних відношень – орендних, торгових, кредитних тощо. Особливості фінансового лізингу є однією з форм фінансового кредиту.

    Управління  фінансовим лізингом на підприємстві пов’язано з використанням різних його видів. Класифікація видів фінансового  лізингу за основними класифікаційними ознаками приведена в таблиці 1.

    Таблиця 1

    Класифікація  видів фінансового  лізингу за основними  ознаками

    1. За складом учасників лізингової  операції розділяють прямий і  непрямий види фінансового лізингу.

    Прямий  лізинг має дві форми. Перша форма прямого лізінгу здійснюється між лізингодателем і лізингоотримувачем без посередників, що значно знижує витрати на здійснення лізингової операції і спрощує процедуру укладання лізингової угоди. Другою формою прямого лізингу є так названий поворотний лізинг, при якому підприємство продає відповідний свій актив майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей актив. При обох формах прямого лізингу участь третіх осіб у лізинговій операції не передбачається. 
Непрямий лізинг характеризує лізингову операцію, при якій передача арендованого майна лізингоотримувачу здійснюється через посередників, як правило, лізингову компанію. У вигляді непрямого лізингу здійснюється в даний час переважна частина операцій фінансового лізингу.

    2. За регіональною належністю учасників лізингової операції виділяють внутрішній і зовнішній (міжнародний) лізинг.

    Внутрішній  лізинг характеризує лізингову операцію, всі учасники якої є резидентами  даної країни.

    Зовнішній (міжнародний) лізинг пов’язаний з  лізинговими операціями, що здійснюються учасниками з різних країн. На сучасному етапі зовнішній фінансовий лізинг використовується, як правило, при вдосконаленні лізингових операцій спільними підприємствами за участю іноземного капіталу.

    3. За лізинговим об’єктом виділяють  лізинг рухомого і нерухомого майна. 
Лізинг рухомого майна є основною формою лізингових операцій, законодавчо регульованих у нашій країні. Як правило, об’єктом такого виду фінансового лізингу є машини й устаткування, що входить до складу операційних основних засобів.

    Лізинг нерухомого майна полягає в покупці або будівництві з доручення лізингоотримувача окремих об’єктів нерухомості виробничого, соціального або іншого призначення з їх передачею йому на умовах фінансового лізингу. Цей вид лізингу поки що не одержав поширення в нашій країні.

    4. За формами лізингових платежів  розрізняють грошовий, компенсаційний  і змішаний види лізингу.

    Грошовий  лізинг характеризує платежі за лізинговою угодою винятково в грошовій формі. Даний вид лізингу є найбільш поширеним у системі здійснення підприємством фінансового лізингу.

    Компенсаційний  лізинг передбачає можливість здійснення лізингових платежів підприємством  у формі постачань продукції (товарів, послуг), виробленої при використанні лізингуємих активів.

    Змішаний  лізинг характеризується сполученням платежів за лізинговою угодою як у грошової, так і в товарній формі.

    5. За складом лізингодавців (ліссорів) виділяють індивідуальний і роздільний  лізинг.

    Індивідуальний  лізинг характеризує лізингову операцію, у якій лізингодавець цілком фінансує виробництво або покупку переданого в оренду майна.

    Роздільний  лізинг (леверидж-лізинг) характеризує лізингову угоду, у якій лізингодавець  придбає об’єкт оренди частково за рахунок власного капіталу, а частково – за рахунок позикового. Такий  вид лізингу притаманний значним капіталоємким лізинговим операціям зі складним багатоканальним фінансуванням переданого в оренду майна.