Аналіз системи страхування ЗЕД в Україні

 Згідно зі статтею  23 Закону "Про залізницю" за  незбереження (втрату, нестачу, псування  і пошкодження) прийнятого до  перевезень вантажу перевізники  несуть відповідальність у розмірі  фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них обставин. Велике значення для розгляду претензій має правильне оформлення товарно-транспортних документів та виконання вимог до перевезення кожного вантажу. Наприклад, якщо партія вантажу (скажімо, група вагонів) була оформлена однією накладною, то факт неприбуття частини партії (кількох вагонів) вважається нестачею вантажу, а не його втратою. Будь-які обставини, що можуть стати основою для настання відповідальності перевізника, засвідчуються актами.

 Обсяг відповідальності  залізниці визначається згідно  зі статтею ІЗ Закону "Про  транспорт" та Статутом залізниць.  Відповідні претензії та позови  мають висуватися до Управління  залізниці призначення протягом  шести місяців. Страховик вантажу, що виплатив компенсацію за пошкоджений або загиблий вантаж, також має право пред'явити рег-ресну вимогу до Управління залізниці призначення.

 У країнах ЄС  відповідальність перевізника визначається  на підставі Міжнародної конвенції про перевезення товарів по залізниці COTTF. Застосування цієї конвенції досить обмежене, а саме:

• діє тільки тоді, коли країна відправлення та країна одержання вантажу обидві підписали конвенцію;
• стосується лише основних магістральних залізниць Європи;
• позов подається тільки до країн, де було завдано шкоди.

 Ліміт відповідальності  перевізника обмежується 17 СПЗ  за 1 кг пошкодженого або втраченого  вантажу. Якщо буде доведено  грубу недбалість або злий  намір перевізника, то він позбавляється  права скористатися зазначеними лімітами і його відповідальність стає необмеженою.

 Принципи страхування  відповідальності залізничного  перевізника за вантаж такі  самі, як і для автомобільних  перевезень, хоч і грунтуються  на іншій правовій базі. Зауважимо,  що в Україні цей вид страхування практично не застосовується через монопольний статус залізниць, який склався історично. Проте процеси роздержавлення власності та становлення ринкової економіки можуть змінити цю ситуацію і дати поштовх для розвитку страхування відповідальності залізниць за вантаж.

 Страхування відповідальності  за вантаж морського та авіаційного  перевізника. Оскільки ця тема  вже розглядалася разом зі  страхуванням на транспорті, спинимося  лише на кількох основних моментах  цього страхування.

 Для внутрішніх перевезень відповідальність перевізників за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, установлюється на момент, коли завдано шкоди (стаття 203 Цивільного кодексу). Якщо до виконання рішення про відшкодування збитків збільшилися ціни на майно, що перевозиться, то до перевізника може бути висунута додаткова претензія.

 Усі стосунки сторін  регулюють такі норми права:

• Закон України "Про транспорт";
• Повітряний кодекс України;
• Кодекс торговельного мореплавства України. Страхування здійснюється на розглянутих раніше загальних принципах страхування відповідальності вантажоперевізника.

 Для міжнародних  перевезень авіатранспортом відповідальність  за вантаж установлюється Варшавською конвенцією в розмірі 20 дол. за 1 кг пошкодженого або загубленого вантажу. Вантаж вважається загу-| бленим, якщо він не доставлений протягом двадцяти одного дня з дати і закінчення перевезення. Згідно з Гвадалахарською конвенцією 1961 року претензію можна висунути як до перевізника, з яким був укладений початковий контракт, так і до перевізника, котрий здійснював перевезення, коли було завдано шкоди. Страховий захист стосовно відповідальності перевізника за вантаж звичайно включається до комбінованого полісу страхування відповідальності авіалеревізника (перед пасажирами, за багаж, за вантаж). При більших сумах відповідальності - а ринок авіаперевезень розвивається в сторону збільшення відповідальності перевізника - ризик обов'язково розміщується на світовому ринку перестрахування. Тому умови страхового полісу та тарифи визначаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевізник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з декларацінною вартістю (тобто із записом у авіанакладній про ціну вантажу, що перевозиться). При цьому збільшується ліміт відповідальності перевізника і, відповідно, страховика, а відправник сплачує додаткову плату.

 При міжнародних  морських перевезеннях судновласник  несе відповідальність за вантаж  на борту судна, а також за вантаж, що завантажується (розвантажується) або готується до навантаження (розвантаження) згідно з умовами перевезення, здебільшого на підставі Правил Гааги - Вісбі.

Правила застосовуються у випадках, коли:

• перевезення регулюється коносаментом або іншим подібним до нього товаророзпорядчим документом;
• перевезення здійснюється з країни (у країну), з якою укладений контракт;
• у контракті є застереження про межу відповідальності по одному судну.

 Правила передбачають  обмеження відповідальності судновласника у розмірі 2 СПЗ за 1 брутто кг пошкодженого або загубленого вантажу. Позови до перевізника, як правило, приймаються протягом року з дати закінчення відвантаження.

 Страхування відповідальності  за вантаж судновласники купують  у спеціальних товариствах взаємного страхування судновласників - Р&І Club. Поліс страхування покриває широкий перелік потенційних ризиків завдання шкоди вантажу. Клуби вимагають від судновласників суворо додержувати умов страхування, інакше вони відмовляють страхувальнику у компенсації. Жорсткі умови пояснюються тим, що істотне порушення засад договору (девіація) перевізником позбавляє його права обмежити відповідальність згідно з Правилами, через що вона стає необмеженою.

 Такі загальні принципи  виникнення відповідальності перевізників за вантаж та умови прийняття ризику вантажоперевізника страховиками. Страхування відповідальності українських вантажоперевізників має великий потенціал і є перспективним напрямком вітчизняного страхування.

 

 

                          2.2. Страхування експортно-імпортних кредитів

 

    Страхування експортно-імпортних кредитів є особливим різновидом страхування кредитів, що надає страховий захист від ризиків, які несуть учасники зовнішньоекономічної діяльності.

Воно виникло у 1950-х  рр.. Його поява була пов'язана з тим, що зі зростанням зовнішньоторговельного обороту багатьох країн і залученням до нього нових ринків істотно збільшився ризик, якому піддаються підприємства при здійсненні експортних операцій, і перш за все при наданні кредитів іноземним покупцям. До того ж з підвищенням конкуренції на світових ринках експортери змушені погоджуватися на надання все більш тривалих термінів оплати поставок. В результаті у експортерів виникає інтерес до покриття ризиків за допомогою страхування.  

Страхування експортних кредитів найчастіше забезпечує покриття ризику ненадходження платежів за кредитом, наданим іноземному покупцеві. При цьому залежно від виду отриманого кредиту страхове забезпечення може бути надано різними способами.

У випадку, якщо товар реалізується на умовах відстрочки платежу, тобто фінансування поставок здійснюється за допомогою надання самим експортером комерційного кредиту або з допомогою отримання постачальником банківського кредиту на період від відвантаження товару до отримання платежу за експортним контрактом, укладається договір страхування майнових інтересів експортера або страхове забезпечення по платежу надається безпосередньо банку-кредитору.

При цьому надання  страхового захисту безпосередньо  банкам нерідко використовується як підстава для видачі банками кредитів експортерам за пільговими ставками, оскільки отримане страхове забезпечення істотно знижує кредитні ризики, даючи банкам практично повну гарантію повернення виданих кредитів.

У разі ж, якщо імпортер або  банк країни-імпортера бере кредит у банку країни-експортера для здійснення виплат експортеру за здійснені поставки, страховик надає страховий захист банку країни-експортера.

При страхуванні експортних кредитів експортер отримує такі вигоди:

- Допомога фахівців  з оцінки надійності потенційного партнера при виході на нові ринки;

- постійне спостереження  за фінансовим станом іноземних  клієнтів та своєчасне інформування  про їх фінансовий стан;

- Можливість збільшити  число клієнтів і обсяг продажів;

- Можливість підвищувати конкурентоспроможність за рахунок застосування більш гнучких форм оплати (розстрочка платежу);

- Можливість експортувати  безпосередньо кінцевим споживачам, минаючи надійних оптовиків-посередників, що збільшує прибутковість операцій.

Залежно від типу іноземного покупця розрізняють договори, що забезпечують страховий захист поставок державним і приватним покупцям. Договори страхування експортних кредитів можуть різнитися між собою також залежно від об'єктів поставки.

Страховий захист угод, пов'язаних з поставками стандартних товарів масового попиту, здійснюється зазвичай шляхом укладення типового договору страхування експортних кредитів на обумовлений термін (як правило, один рік) на всі або більшість експортних операцій страхувальника.

При здійсненні страхового захисту контрактів щодо виконання технічних проектів за кордоном та експорту капіталомістких товарів, що носять немасовий характер, мають високу вартість і поставляються на умовах довгострокового кредитування, окремі договори страхування укладаються на кожну конкретну операцію.

Розрізняють також страхування  експортних кредитів від політичних і комерційних (економічних) ризиків.

 

  Найбільш відомо страхування експортних кредитів від політичних ризиків. Воно широко використовується розвиненими державами як метод стимулювання проникнення приватного капіталу на зовнішні ринки, особливо ринки країн, що розвиваються.  

  

Розміри страхових виплат по даному страхуванню нерідко перевищують  надходження від страхових премій, що робить його збитковим. У зв'язку з цим таке страхування здійснюється, як правило, спеціалізованими установами та товариствами, які зазвичай належать державі або в яких держава має контрольний пакет акцій, що дозволяє покривати збитки від страхових операцій за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, здійснюється непряме державне субсидування експорту.

При цьому надання  такого страхового забезпечення має  бути обгрунтовано певними причинами:

• Наявністю міждержавного договору між країнами експортера та імпортера;
• Прагненням національних компаній освоїти закордонний ринок, зберегти або зміцнити позиції на ньому;
• Необхідністю стимулювання розвитку певної галузі економіки і т.п.

 

Договори страхування  експортних кредитів від політичних ризиків укладаються на випадок  збитків експортерів у зв'язку з наступними причинами:

- Прийняттям у країні-імпортері нормативних актів, які позбавляють імпортера можливості виконання своїх зобов'язань з оплати;

- Розірвання імпортером контракту  внаслідок яких-небудь дій державних  органів;

- Військовими діями, народними хвилюваннями, повстаннями, революціями, саботажем, тероризмом, що призвели до неможливості подальшої участі експортера в контракті або до позбавлення імпортера можливості здійснити оплату;

-   Конфіскацією, націоналізацією майна імпортера;

- Введенням імпортного або експортного ліцензування або відкликанням імпортних або експортних ліцензій;

-   Накладенням ембарго на імпорт або експорт;

- Введенням у країні імпортера податків, зборів, комісій, що стосуються діяльності експортера відповідно до застрахованого контракту.;

- Несплатою або затримкою оплати імпортером Контракту у зв'язку з неможливістю конвертації національної валюти країни імпортера у валюту контракту або введенням обмежень на переказ валюти з країни покупця;

- Нездатністю державного покупця виконати умови контракту.

      Під комерційними ризиками розуміються остаточна неплатоспроможність приватного покупця, несплата ним боргу протягом обумовленого терміну після настання встановленої дати платежу.

     Страхування таких ризиків здійснюється, як правило, виключно за рахунок коштів страховика без залучення ресурсів державного бюджету.

     Страхування  кредитів - одна з монополізованих  галузей страхування. Всередині  країн воно здійснюється невеликим  числом приватних страхових компаній, страхування експортних кредитів, в основному, державними страховими агентствами: Департаментом гарантії експортних кредитів (ДГЕК) у Великобританії, компанією страхування вищої торгівлі (КОФАСЕ) у Франції, підрозділом по страхуванню експортних кредитів (Саче) державного страхового інституту в Італії, яка діє від імені держави, приватною компанією Гермес в Німеччині, Експортно-імпортним банком США.