Аналіз системи страхування ЗЕД в Україні

      Перестрахувальні платежі за договором облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотках від суми страхових платежів, отриманих страховиком при укладенні первинного договору страхування. Договір облігаторного перестрахування, як правило, укладається на невизначений строк з правом взаємного розірвання договору шляхом відповідного повідомлення сторін заздалегідь про прийняте рішення.

Договір добровільного  страхування найбільш вигідний для  цедента, оскільки все заздалегідь  певні ризики автоматично отримують  покриття у перестраховика, на відміну  від факультативного перестрахування, де предметом договору є кожна  відокремлена ризик з урахуванням умов, що визначаються в індивідуальному порядку. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфеля страховика. Такі дві основні форми перестрахування. Розглядаючи більш детально другу, можна виділити два типи договорів облігаторного перестрахування.

Пропорційне перестрахування

Відповідно до цього  методу перестрахування страхова компанія вирішує, яку частку ризику вона бажає  залишити на своїй відповідальності (власному стягнення), а потім передає  залишок ризику перестраховикам за договором пропорційного перестрахування. Премії та збитки потім розподіляються в тих же пропорціях. Існують два підвиди договорів пропорційного перестрахування:

- Договір квотного  перестрахування (за даними договорами  перестраховується фіксована частка від кожного ризику, визначеного в договорі);

- Договір перестрахування  ексцедента суми (альтернативою  передачі фіксованого частки  від кожного ризику є визначення  частки ризику, що залишається  на своїй відповідальності. Ця  частка називається "власне  утримання" і визначається на підставі очікуваних фінансових збитків. У більшості випадків прямий страховик буде розраховувати величину максимально можливого збитку. Цей розрахунок здійснюється з урахуванням усіх небезпек, пов'язаних з цим ризиком).

Страхова компанія може укласти договір перестрахування з поділом ризику на рівні. Рівень визначається розміром власного утримання прямого страховика. Перестрахування буде визначатися кратно цієї величини, наприклад буде десятикратним. Компанія-цедент не повинна використовувати всі десять рівнів, це повністю на її розсуд.

 

Непропорційне облігаторне перестрахування

Пропорційне перестрахування  ґрунтується на пропорції вартості або оцінки ризику. Непропорційну  тип облігаторного перестрахування  заснований на суми збитків, а не на страхові суми. Перестраховик погоджується платити відшкодування понад обумовленої суми, яку страховик погоджується прийняти на власне утримання.

Є два основних види непропорційних договорів:

- Договір перестрахування  ексцеденту збитку (цей варіант договору перестрахування полягає в тому, що страховик-цедент оплачує першу обумовлену суму збитків);

- Договір перестрахування  ексцеденту збитковості (цей останній  варіант перестрахування надає  захист всього страхового портфеля, а не конкретних ризиків. Перестраховик погоджується здійснити виплату, коли і якщо рівень збитковості за конкретного виду страхування перевищить обумовлений значення. Збитковість визначається як сума претензій, виражена у відсотках від премій. Коли цей показник перевищує певне значення, вступають в дію перестрахувальники).

Для страхової компанії важливо знати вартість перестрахування, оскільки ці витрати повинні бути віднесені на рахунок страхувальника. Страхувальник не є стороною в договорі перестрахування, як ми вже відзначали вище, але страхова компанія буде включати вартість перестрахування в страхову премію. Способи розрахунку премій з перестрахування розрізняються для пропорційного і непропорційного перестрахування.

Розрахунок премії з  перестрахування для пропорційного  покриття відносно простий. Вона визначається як фіксована частка, премії та збитки діляться в даній пропорції.

У разі непропорційного  перестрахування остаточна вартість для перестраховика стає відома тільки після оплати всіх претензій, а це може зайняти кілька років після настання страхової події.

На рис. 2.1 показана схема  взаємодії учасників перестрахування

Рис. 2.1. Схема взаємодії  учасників перестрахування

 

Перестрахування згідно зі ст. 987 ЦКУта ст. 12 Закону України  “Про страхування” – це страхування  одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором перестрахування умовах ризику виконання частини своїх зобов’язань перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) – резидента чи нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно із законодавством країни, у якій він зареєстрований .

 Обов’язок страховика  перестраховувати зобов’язання, що  перевищують можливості їх виконання  за допомогою власних коштів  і страхових резервів, закріплений  у статті 30 Закону України “Про страхування” .

 У процесі перестрахування  страховик (цедент), приймаючи на  страхування ризики від страхувальника, частину відповідальності щодо  них (з урахуванням своїх фінансових  можливостей) передає на узгоджених  умовах іншим страховикам (перестраховикам) у частині, що перевищує припустимий обсяг власного утримання. Одночасно страховик-цедент передає і відповідну частку страхової премії. Якщо у договорі страхування змінюються умови, цедент повинен повідомити перестраховика про зміни.

 При цьому страховик-цедент залишається повною мірою відповідальним перед страхувальником відповідно до укладеного з ним договору страхування. Згоди страхувальника щодо передачі відповідальності цедентом не потрібно, оскільки жодних правових взаємовідносин між страхувальником і перестраховиком при перестрахуванні не виникає.

 Відносини між страховиком  і перестраховиком виникають  на підставі договору перестрахування,  що визначає способи (форми)  перестрахування, зобов’язання  сторін, умови виникнення обов’язку  перестраховика брати участь у страховій виплаті й інші необхідні умови для надання гарантій виконання перестраховиком обов’язків перед цедентом.

 Відповідно до договору  перестрахування цедент частково  або цілком передає страховий  ризик перестраховику, який, своєю  чергою, приймає на себе зобов’язання сплатити цеденту (або безпосередньо страхувальнику) відповідну частину страхового відшкодування або все страхове відшкодування.

 У договорі перестрахування  діють дві сторони: цедент (страховик,  що передає ризик) і перестраховик (страховик, що бере ризик на свою відповідальність). Часто, особливо під час страхування значних міжнародних ризиків (транспортне, космічне, екологічне страхування), у процесі перестрахування обов’язково беруть участь перестрахувальні брокери, наприклад, брокери корпорації Ллойд.

 Процес, пов’язаний  із передаванням ризику від  цедента до перестраховика, називають  цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестраховика), який приймає ризик,  називають цесіонарієм. Для укладання  договору перестрахування цедент відсилає перестраховику сліп. Сліп – це документ, що містить основні умови страхування та характеристики ризику, а саме: найменування й адресу страхувальника; тип договору; об’єкт і період страхування; страхові ризики, страхову суму; ставку страхової премії для цедента та перестраховика; власне утримання цедента перестраховика (% від страхової суми); комісію перестрахувальника (% від премії); умови перестрахування; найменування та адресу цедента і перестраховика й додаткову інформацію. Подібні завдання виконує інший страховий документ – ковернота .

 Певна частину ризику, прийнятого перестраховиком від  перестрахувальника, може бути передана  іншому перестраховику. Цей процес  називають ретроцесією. Сторону,  що передає непрямий ризик,  називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, – ретроцесіонарієм.

 Перестрахувальник  за умовами довгострокових (облігаторних) перестрахувальних договорів повинен  систематично надсилати перестраховику  перелік ризиків, що підлягають  перестрахуванню (бордеро). Перелік надісланих перестраховику протягом кожного кварталу бордеро називається рекапітуляцією.

Згідно з чинним страховим  законодавством операції з перестрахування  є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності і диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли страховик приймає на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів. Для страховиків, що працюють в Україні, передбачено обов’язкове перестрахування, якщо страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату.

 Для перестраховиків,  що працюють за межами України,  перестрахування є реальною економічною передумовою здійснення таких видів страхової діяльності, як страхування міжнародних перевезень, страхування інвестиційних проектів, а також об’єктів підвищеного ризику тощо.

 Перестрахування не  лише захищає страховиків, а  й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності тощо.

 Перестрахування тим  більше стає необхідністю, чим  меншими є власні страхові ресурси страховика. В Україні їх можна вважати мінімальними, тому страховики-резиденти неспроможні самостійно брати на себе навіть невеликі (а за мірками західних страхових компаній – мінімальні) ризики .

 В Україні практично  немає жодної страхової компанії, спроможної самостійно покрити страхові відшкодування від реалізації страхового ризику на великих промислових підприємствах, у авіаційному чи морському страхуванні. Отже, така економічна реальність спонукає страховиків активно проводити перестрахування.

 

 У науковій літературі  наводяться різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш  вдалими, як вважає автор, можна  вважати ознаки перестрахування,  зазначені у працях К. Пфайффера:

 

-     перестрахування  в істинному сенсі – це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше;

 

-     ризик  прямого страховика с оригінальним  і становить предмет договору  перестрахування. Договір перестрахування  може включати й інші елементи  ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу;

 

-     укласти  договір перестрахування можливо  лише з іншою страховою компанією.  За загальним правилом між  перестраховиком і страхувальником  не існує ніяких правовідносин  – у цьому суттєва різниця  між перестрахуванням і страхуванням .

 

 

 Перестрахування має  важливу правову особливість.  Відповідальність за страховим  ризиком перед страхувальником  повністю покладається на безпосереднього  страховика, незважаючи на те, що  договір перестраховано. Страхувальник,  як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відносини з перестрахування – це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних або оригінальних ризиків.

 

 Страхові відносини  характеризуються рухом грошових  потоків, які включають:

-     страхові  платежі;

-     виплату  страхового відшкодування;

-     перестрахування;

-     розміщення  тимчасово вільних коштів на  фінансовому ринку;

-     отримання  доходів від розміщення коштів  па фінансовому ринку.

 

 Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів.

 Положенням про  порядок здійснення операцій  з перестрахування, перестраховикам  дозволяється здійснювати операції  з перестрахування тільки з  тих видів страхування, на проведення  яких вони мають ліцензію.

Страховики України  постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються удвічі менше, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності встановлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов’язковості щодо перестрахування за кордоном. Протягом двох останніх років обсяги перестрахування постійно зростають. Разом з тим, слід зазначити, що, передаючи приблизно 40 % відповідальності за договорами перестрахування, перестраховики, у свою чергу, сплачують 37 % страхових відшкодувань від всіх виплат .

 Для України питання  перестрахування ризиків у провідних  пере-страховиків світу є особливо  актуальним та необхідним з  таких причин:

-     незначний  розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);