Міжнародні інвестиції

Контрактні (неакціонерні) форми інвестування:

• експорт-імпорт – торгівля товарами та послугами – найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.
• Ліцензування – купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті  - періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, повязаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів – одноразових платежів за ліцензію.
• Франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі. Історія франфайзинга починається з ХІХ століття. В США 35% обороту роздрібної торгівлі- це франчайзинг ( у Європі – 10%). Ця система охоплює майже всі ресторани і кафе, автосервіс тощо.
• Контракти на управління – є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки іфрмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери – найважливіший актив фірми.
• Підрядне виробництво –звязки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації ( не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами). В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей є оригінальними, решта – взаємозамінні, їх виробництво виокремлюється в процесі розвитку промислової кооперації.
• «проекти під ключ» - це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції.

Привабливість контрактних форм інвестування полягає  у тому, що вони здатні захистити  активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:

• втрату  контролю;
• можливе неадекватне використання ліцензій;
• можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Тому, набуваючи  досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях  через поширення інвестиційної  діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Власні зарубіжні  фірми створюються за кордоном у  вигляді:

• дочірньої компанії (subsidiary) – реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її батьківська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом.;
• асоційованої (змішаної) компанії (associate) – відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії,в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% -іноземному інвестору і 50%-місцевому – компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.
• відділення (branch) – не є самостійними компаніями та юридичними особами і на віс 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

Країна, у якій розташовується головна компанія, називається  країною базування, а країни, де знаходяться компанії-філії – приймаючими країнами.

Спільне підприємництво – це діяльність, заснована на співробітництві  з підприємцями, підприємствами і  організаціями країни-партнера та їхньому  спільному розподілі доходів  та ризиків від здійснення цієї діяльності.

Спільне підприємство – це організаційно-правова форма  поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Переваги спільного  підприємництва:

1 – це реальний  спосіб функціонування на ринках  країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера;

2 – можливості  обєднання капіталів;

3 – можливості  отримати певні пільги, переваги  місцевого партнера;

4 – можливості  швидкого пристосування, розуміння  місцевого середовища за допомогою місцевого партнера;

5 – можливості  мінімізувати ризик за умов  мінливої політичної та економічної  ситуації в різних країнах;

6 – загострення  конкуренції на світових ринках.

Недоліки:

1 – зіткнення  інтересів партнерів;

2 – поєднання  двох і більше корпоративних культур не завжди дає можливість подолати суперечності.

В розвинених країнах  спільне підприємництво частіше  всього зумовлюється такими причинами, як жорстка конкуренція на сівтових ринка та обєднання ресурсів для  спільних науково-дослідницьких та науково-виробничих проектів. Так, 25% пакет акцій фірми «Вольво» в компанії «Рено» і 25% пакет акцій «Рено» у «Вольво» сприяли спільним розробкам і виробництву технологічно удосконалених компонентів за менших витрат, що дозволяло фірмам успішно конкурувати з такими автомобільними гігантами як «Дженерал Моторз» і «Фольксваген».

Все більшого поширення  серед компаній різних країн здобувають стратегічні альянси – довірчі  довгострокові взаємовигідні відносини  між фірмами, що дозволяють кожній з  них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання сіпльних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати. Цілі у стратегічних альянсів різні, але сатіше всього – це обєднання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл ризиків. Поширені в таких галузях: автомобільне виробництво, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна промисловість.

Основні причини  формування стратегічних альянсів: отримання  доступу до ринків партнерів, використання нових технологій, скорочення часу для нововведень. Альянси звичайно відбуваються без поглинань. Навіть такий гігант як ІБМ вважає за доцільне обєднання зусиль у сфері НДДКР, виробництві капіталомісткої і наукомісткої продукції. Наприклад, для розробки нової мікросхеми, оціненої в 2 млрд доларів США на початку 90-х років у дослідницькому центрі ІБМ разом працювали 200 фахівців «ІБМ», «Тошиба», «Томсон», «Сіменс».

Для альянсів усфері НДДКР характерно те, що на ринках готової  продукції їх учасники конкурують один з одним, однак дорожнеча наукових досліджень змушує компаніїіти на союз з конкурентами з тим, щоб знизити витрати і провести найбільш ефективні дослідження. Прикладом може бути угода між «Дженерал Електрік» (до складу якої входять 12 відділень, кожне з яких є лідером у своїй області) з «Тошиба» про спільне виробництво і маркетинг газових турбін нового покоління.

Деякі види стратегічних альянсів розраховані на розширення асортименту продукції і кола споживачів. До таких видів івдносяться  альянси про проведенню спільних маркетингових досліджень, використанню загальних збутових каналів, джерел інформації і проведення спільних рекламних кампаній.

В умовах загострення  конкурентної боротьби спільні зусилля  в області НДДКР, виробництва  і збуту продукції зменшують  витрати і розширюють збут, відкриваючи нові ринки.

Останнім часом зросло число стратегічних альянсів, звязаних із придбанням частини акцій компаній. Прикладами таких угод можуть служити  угоди «Дженерал Моторз» з  японськими фірмами. «Дженерал Моторз»  придбала 20% капіталу «Фуджі Хеві Індастріз» за 1,4 млрд.дол., уклавши угоду про широкомасштабне співробітництво в області розробки і виробництва легкових і вантажних автомобілів, їх комплектуючих і відповідних технологій. Ця угода повинна  привести до посилення позицій обох сторін на світовому ринку. «Дженерал Моторз» також бере участь у капіталі «Сузукі» і «Тойота».

Найвідомішим є стратегічний альянс «Вольво-Рено», який проіснував фактично три роки (1990-1993), а до середини 90-х років 60% обєднань цього типу розпалися. Отже, це створювана на тимчасовій основі мережа незалежних підприємств, обєднаних сучасною інформаційною технологією з метою взаємного використання ресурсів, зниження собівартості продукції та збільшення ринку.

Злиття і придбання  – форми концентрації капіталу, які здобули значного поширення в сучасних умовах. Основними причинами злиттів і придбань компаній виступають:

1. Глобалізація економіки і лібералізація світової торгівлі. Вступаючи в боротьбу за перерозподіл ринків, компанії прагнуть посилити свої позиції.
2. Переніс центру ваги міжнародної конкуренції в сектор високотехнологічних товарів і послуг, що зумовлює необхідність зростання витрат на НДДКР.
3. Проблема надвиробництва і пошуки ринків збуту.

У цілому у 1990-1999 роках кількість злиттів компаній в світі зросла в 2,8 раз, а з 9тисяч до 25 тис. Їх нова вартість зросла в 8,2 рази, з 290 млрд дол. До 2,38 трлн.дол. Більшість злиттів відбувалася по горизонталі, тобто усередині однієї галузі. Мета такої стратегії  - концентрація зусиль на профільному напрямку діяльності (шляхом продажу частин компанії або за допомогою обєднання з партнерами).

З метою активізації  інвестиційної діяльності, притоку  інвестиційних ресурсів в країну в світовій практиці застосовується різні засоби, основним з яких є  створення вільних економічних зон.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. В літературі існує багато визначень  ВЕЗ, що пояснюється різноманітністю  їх різновидів, кожен з яких має свої особливості функціонування та відіграє свою роль в економіці країни.

Перші ВЕЗ в  сучасному вигляді виникли у 30-х  роках у США  в період виходу країни з великої депресії». Тоді було започатковано створення івльних  зовнішньоторговельних, а згодом і бізнесових зон. Інтенсивно ВЕЗ почали створюватися в країнах Західної Європи та Америки у 50-х роках ХХст., і вже у 70-х вони набули значного поширення. Водночас, почали виникати «особливі» економічні зони. Першу особливу економічну зону, яка включала аеропорт і місто Шеннон (Ірландія), було створено в 1960р. саме досвід її діяльності став вихідним при масовому поширенні таких формувань в усьому світі.

Зараз у світі  нараховується близько 500 експортно-виробничих зон у 60 країнах. Обсяг їх експорту становить понад 20 млрд.дол., а зайнятість – близько 4 млн.чол. Світовий досвід свідчить, що за відсутності експортних зон вивіз із країни товарів та послуг збільшується в середньому за рік на 7%, за наявності ж їх – на 20%.

Типи ВЕЗ:

• Безмитні торгові зони – зони прикордонної торгівлі, порти, склади, транзитні зони, митні зони на підприємствах;
• Експортно-промислові зони, туристсько-рекреаційні – орієнтовані на зовнішню торгівлю;
• Імпортно-промислові зони або імпортозамінні – їх мета забезпечити споживачів імпортною продукцією або стимулювати виробництво по заміщенню імпорту;
• Парки технологічного розвитку – створюються на основі існуючого науково-технічного потенціалу для залучення іноземного капіталу з використанням устаткування, ноу-хау, іноземного управлінського, комерційного чи маркетингового досвіду;
• Банківські і страхові безмитні зони – створений пільговий режим здійснення банківських і страхових операцій;
• Комплексні зони – великі за територією, мають ознаки різних ВЕЗ.

За розмірами  ВЕЗ бувають:

• Великотериторіальні – співпадають з адміністративно-територіальною одиницею;
• Точкові – створюються на невеликій території і мають чітко виражений функціональний характер: місто, район, підприємство, склад, порт тощо.

У Китаї всі  підприємства ВЕЗ мають пільгову ставку податку з прибутку в розмірі 15% (при середній ставці 55% для підприємств, розташованих на решті території країни), причому в перший рік підприємство зовсім звільняється івд сплати податку, а в наступні 4 роки сплачує його у половинному розмірі. У Південній Кореї підприємства ВЕЗ повністю звільняються від податку на 5 років, а потім ще 3 роки спалчують його у 50-відсотковому розмірі. У Шрі-Ланці оподаткування може відмінятися на строк до 10 років залежно від специфіки підприємства, з урахуванням чисельності зайнятих працівників, кількості припливу конвертизованої валюти, застосовуваної технології. Подібні територіальні утворення стали важливим елементом структурних перетворень у сівтовій економіці. Наприклад, острів Мен у Великій Британії, який опинився в складному економічному стані: прісної води не було, тваринництво скорочувалося. Англія створила на ньому ВЕЗ: практично всі податки були зведені до нуля, за короткий час острів «розквіт».