Вибір адекватного стилю особистості

По осі абсцис на графіку показано прагнення учасника задовольнити інтереси опонента, по осі ординат — прагнення задовольнити власні інтереси. На графіку зображено такі варіанти стратегій:

W—L (win—lоsе) — «виграти—програти»

L—L (lose—lose) — «програти—програти»

W—W (win—win) — «виграти—виграти»

L—Y — добровільна  поступка, позиція жертви.

Варіанти стратегій  представлено на рис. 5.9.

 

Крім трьох описаних вище основних стратегій, виділяють  і додаткову стратегію, коли людина свідомо погоджується на поступки чи на програш, тобто вибирає позицію жертви. Цей варіант поведінки можливий у стосунках з людьми, які для учасника конфлікту дорогі і яким не хоче завдати болю своїм виграшем.

Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.

Дані експериментального дослідження стверджують, що вибір стратегії поведінки в конфлікті обумовлений статеворольовими настановленнями особистості [5, c. 9]. Діагностика особливостей ставлення до оточення та основних тенденцій поведінки особистості в реальній групі показала, що маскулінні та фемінні особистості найчастіше схильні діяти згідно зі сталими стереотипами, в той час як андрогінна статеворольова ідентичність визначає адекватне ставлення до оточуючих, а недиференційований тип не визначає для особистості певних стилів поведінки та типів ставлення до оточення.

Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне  ставлення до людей, домінування  над людьми, незалежну поведінку  з прийняттям “боротьби”. Фемінність зумовлює підлеглий, залежний та альтруїстичний тип ставлення до оточення, залежну поведінку, стратегію ухилення від боротьби та комунікабельність.

Для андрогінних особистостей характерна стратегія незалежності та комунікабельність. Можна стверджувати, що андрогінна статеворольова ідентичність дає людині більше можливостей для  особистісного прояву, для вибору стратегій поведінки в різних ситуаціях, в той час як маскулінність диктує домінування у стосунках, а фемінність – залежність.

Експериментальне дослідження  особливостей впливу соціального та індивідуально-психологічного рівнів статеворольової ідентичності особистості на поведінку особистості в конфліктних ситуаціях дає можливість стверджувати, що статеворольова ідентичність є детермінантою поведінки в конфлікті.

Індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності визначає вибір певних стратегій поведінки особистості в конфлікті.

Для маскулінних особистостей індивідуально-психологічний  рівень детермінує вибір конфронтаційної  поведінки в конфлікті. Згладжування та втеча не є можливими стратегіями  виходу з конфліктної ситуації. Для фемінних особистостей індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності зумовлює вибір згладжування та втечі як способу вирішення конфліктної ситуації. Конфронтація фемінними особистостями не використовується.

Компроміс є типовою стратегією поведінки в конфлікті, для особистостей як з маскулінною, так і з фемінною статеворольовою ідентичністю.

Отримані дані дають підстави стверджувати, що чим більше переважає фемінна  або маскулінна частина в симптомокомплексі  маскулінності/фемінності особистості, тим більш типову поведінку демонструє особистість. Можна зробити висновок, що яскраво виражена фемінність та маскулінність є детермінантами вибору стратегії поведінки в конфлікті.

Андрогінія зумовлює використання усіх стратегій поведінки в конфлікті однаковою мірою. Перевага андрогінними особистостями надається компромісній поведінці в конфлікті. Результати дослідження показали, що недиференційована статеворольова ідентичність не зумовлює певного стилю поведінки в конфлікті.

Отже, маскулінні та фемінні особистості схильні діяти згідно з гендерними стереотипами. Ригідність поведінкових проявів робить маскулінну та фемінну статеворольову ідентичність слабшою у порівнянні з андрогінною. Андрогінія є найбільш сильним та гнучким типом статеворольової ідентичності і визначає найбільш адекватну поведінку в конфлікті та ставлення до оточуючих. Недиференційований тип статеворольової ідентичності не зумовлює для особистості сталих стратегій поведінки в конфлікті та типів ставлення до оточення [4, C. 41].

Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення  до людей, домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби” в конфлікті. Фемінна  статеворольова ідентичність детермінує залежну поведінку, стратегію ухиляння від боротьби, комунікабельність, вибір згладжування та втечі як способу вирішення конфліктної ситуації.

Для андрогінної статеворольової  ідентичності притаманне дружнє та альтруїстичне  ставлення до людей, незалежність та комунікабельність. Андрогінія не визначає постійного використання стратегії прийняття або ухиляння від “боротьби”. Андрогінні особистості надають компромісній поведінці в конфлікті.

 

Висновки

Таким чином, численні дефініції конфлікту  зводяться до розуміння конфлікту  як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність, неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людей тощо.

За природою конфлікт – це соціальне  явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Так само і наше, українське суспільство. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зору конфлікт – це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистісних суперечностей, зіткнення особистісних вірувань, позицій, потреб різних індивідів, їхніх амбіцій.

Знання особливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяє передбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки: • деструктивний стиль небезпечний, у першу чергу, для того, хто ним користується, тому що цю людину нерідко починають вважати незлагідною. Ділові люди намагаються уникати таких партнерів; • прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт не починає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим і зазвичай виходить із нього зі значними втратами; • прихильник прогностичного стилю рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводити справу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить із нього з мінімальними втратами.

Знання психологічних основ  спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини у вирішенні  складних, конфліктних проблем. Кожна  конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.

Невміння розрядити конфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити помилки й прорахунки може стати причиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід уміти управляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивних властивостей.

У конфліктологічній літературі широко використовується "концепція Томаса Кіллмена", в якій подано п'ять  основних стратегій людської поведінки  в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.

При виникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно використовувати кожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом характеру. Надавати перевагу одному стилю перед іншим - природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості. Тобто, оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, що застосовує всі п'ять стилів. З метою оптимізації стратегії поведінки в конфліктній ситуації необхідно з'ясувати якості особистості. Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо). Важливо визначити власні пріоритети, а також можливі альтернативні варіанти, що дасть змогу бути більш вільним у виборі в конкретному конфлікті. Успішному пошуку розв'язання суперечностей сприяє визначення суті конфлікту, вміння вбачати головне. Відкрита розмова з іншою стороною є одним з порівняно рідких, але дуже ефективних способів зняття напруження у відносинах між людьми та вирішення конфлікту.

Більшість умов та факторів успішного вирішення конфліктів мають психологічний та моральний  характер, бо відображають особливості  поведінки та взаємодії опонентів. Якщо немає можливості попередити конфлікт, то необхідно, насамперед, подолати народжені складною ситуацією власні негативні емоції, актуалізувати свій інтелектуальний потенціал і життєвий досвід.

 

Список  використаної літератури 

 

1. Білий Б.В. Стиль  індивідуальної поведінки особистості  в конфлікті. - К., 2000. – 214 с.

2. Ворожейкин И.Е.  Конфликтология. - М., 2001. – 328 с.

3. Гришина Н.В. Псилохология  конфликта. - СПб., 2001. – 227 с.

4. Дорошенко Н.Н.  Гендерна детермінація вибору стратегії поведінки в конфлікті // Психологія. Збірник наукових праць НПУ ім. М.П.Драгоманова, Випуск 1(8), 2000. - С.39-43.

5. Дорошенко Н.Н.  Гендерна детермінація вибору  студентами стратегії поведінки  в конфлікті. - Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Н.М. Дорошенко;  Ін-т психології ім. Г.С. Костюка  АПН України. — К., 2003. — 19 с.

6. Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 315 с.

 

 

 

 

 

 

 

 
КОНФЛІКТ І СТРАТЕГІЯ поведінки  в конфліктних ситуаціях

ПЛАН

ВСТУП 3

1. ТЕОРІЯ  КОНФЛІКТУ. КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ  ОГЛЯД 4

2. КОНФЛІКТ 5

2.1. ПОНЯТТЯ  «КОНФЛІКТ» 5

2.2. СИТУАЦІЯ. ПРИЧИНИ. УЧАСНИКИ 6

2.3. ТИПИ  КОНФЛІКТІВ 7

2.4. ФУНКЦІЇ  І ПРИЧИНИ КОНФЛІКТІВ 10

2.5. ЕТАПИ  ПРОХОДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ 11

3. Управління  конфліктами 12

3.1. Методи  управління конфліктом 12

3.2. ПОВЕДІНКА  УЧАСНИКІВ У конфлікті 14

3.3. ЗАГАЛЬНА  СХЕМА ДОЗВОЛУ КОНФЛІКТУ 16

3.4. Конфлікт  в організації. СТРАТЕГІЯ ДОЗВОЛУ  конфлікту 18

3.4.1. Дії  керівника в конфлікті 23

3.4.2. Приклад  практичної ситуації 24

ВИСНОВОК 29

ЛІТЕРАТУРА 30

ВСТУП

Здійснювані в Росії економічні реформи суттєво  змінилистатус підприємства - як основна ланка народного господарства. Ринокпоставив організацію в принципово нові відносини з державнимиорганізаціями, з виробничими та іншими партнерами, працівниками. У зв'язкуз цим змінюються відносини між керівниками організацій, міжкерівниками і підлеглими, між усіма працівниками усередині організації.  
Змінюється і ставлення до персоналу організацій, тому що соціальнаспрямованість економічних реформ повертає їх обличчям до людини,персоналу організацій.

У зв'язку з цим розвиток соціального середовища організації, питанняуправління персоналом займають важливу роль. Це середовище утворює самперсонал з його відмінностями за демографічними та професійно -кваліфікаційними ознаками, соціальна інфраструктура організації і все те,що так чи інакше визначає якість трудового життя працівників, тобтоступінь задоволення їхніх особистих потреб за посередництвом праці вданої організації.

Одне  з головних завдань соціального  розвитку організації це створенняі підтримка в колективі здорової соціально-психологічної атмосфери,оптимальних міжособистісних і міжгрупових зв'язків, що сприяють злагодженій ідружній роботі, розкриття інтелектуального і морального потенціалукожної особистості, задоволення спільною працею.

Конфлікти, що виникають у процесі взаємодії, спілкування індивідівміж собою, безумовно, виконують дестабілізуючу роль в колективі.  
Питанням управління персоналом, зокрема, стратегії управлінняконфліктами у колективі присвячена моя робота.