Трудові спори за законодавством України

Міністерство освіти і  науки України

Донецький економіко-правовий кооперативний  технікум ім. М.П.Балліна

 

Циклова комісія «Трудового права  і права соціального забезпечення»

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Трудове право»

на тему: «Трудові спори за законодавством України»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2-го курсу денного відділення спеціальності «Правознавство»  групи ПР-52

Сидельнікова Анна Віталіївна

 

Перевірив:

викладач Шевченко К.А.

 

 

 

Донецьк – 2010

ЗАТВЕРДЖУЮ

викладач-керівник

курсової роботи

«____»_____________ 2010 р.

____________ К.А. Шевченко

 

 

План

курсової роботи на тему: «Трудові спори за законодавством України»

 

Вступ

 

1. Загальна характеристика  трудових спорів

 

1.1. Поняття трудових  спорів, їх види.

1.2. Причини виникнення  трудових спорів.

1.3.Органи, що регулюють трудові спори. Принципи розгляду трудових спорів.

 

2. Розгляд трудових  спорів

 

2.1. Порядок розгляду  індивідуальних трудових спорів.

2.2. Порядок вирішення  колективних трудових спорів (конфліктів).

 

3. Право на страйк та його реалізація

 

Висновки

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Конституцією України проголошені пріоритетні задачі державної політики, спрямовані на побудову правової, демократичної, соціальної держави. Основний Закон держави передбачає широкий спектр прав трудящих, реалізація яких повинна бути забезпечена сучасними правовими засобами.

За умов ринкових відносин проблеми правового регулювання взаємин між роботодавцями й особами найманої праці значно актуалізуються. Для їх вирішення необхідно не тільки закріплення певних прав за суб'єктами трудових відносин, але й створення правових механізмів, що забезпечуватимуть ефективний захист цих прав і реалізацію законних інтересів працівників і роботодавців.

У цьому зв'язку актуальним питанням трудового права є вивчення особливостей індивідуальних трудових спорів як різновидів соціальних суперечностей у державно-організованому суспільстві та аналіз законодавства, що їх регулює.

Індивідуальні трудові спори являють собою неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення такого спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори .

Іноді працівники виявляються у  такому стані, коли крім вимог загального особистого характеру, вони усвідомлюють, що мають право на отримання від  своїх роботодавців більших результатів  від своєї праці, що в оцінці їх праці припускається несправедливість. Виникають незадоволення існуючим положенням і, як наслідок, розбіжності між інтересами працівника та роботодавця.

 

Гострою залишається  проблема порушення законодавства  про працю неповнолітніх, а також молоді, інвалідів.

“Трудовий конфлікт –  це неспівпадання інтересів сторін відносно встановлення або зміни  умов праці. У даному випадку відсутнє трудове правопорушення, ущемлення  прав однієї з сторін. Вирішення  трудового конфлікту можливе  – і має здійснюватись за допомогою примирно-третєйських процедур без звернення в юрисдикційні органи.

Законодавче завдання в  даній ситуації полягає в розробці й встановленні ефективних примирно-третєйських  способів досягнення згоди між сторонами”. Трудовий конфлікт – це зіткнення між роботодавцями і працівниками з приводу встановлення і застосування умов праці. Саме під час встановлення і застосування умов праці виникають суперечності між суб’єктами трудових відносин, відбувається зіткнення протилежних економічних і соціальних інтересів. У даній ситуації не йдеться про порушене право, про захист його шляхом визнання і поновлення. Тут спостерігається не збігання інтересів сторін. Вирішення трудового конфлікту і спору повинен відбуватися у встановленому державою порядку.

Перебудова виробничих і трудових відносин, нові форми  застосування і використання праці  істотно вплинули не тільки на індивідуальні  трудові відносини, а й на структуру  і зміст організаційно-управлінських  відносин, що виникають між роботодавцем, з одного боку, і трудовим колективом або органом, що його представляє, - з іншого. Непорозуміння виникають вже не між окремим працівниками і роботодавцями, а між групами працівників та роботодавцями. Природно, що здійснення як індивідуальних, так і колективних відносин у сфері праці не завжди відбувається гладко, без розбіжностей і конфліктів. Оскільки ми говоримо про наявність двох видів відносин із застосування праці – працівників, то відповідно виникають і два види розбіжностей між суб’єктами цих відносин: індивідуальні і колективні.

Якщо трудовий конфлікт не вирішується його учасниками і  виникає необхідність притягнення  до його вирішення спеціальних уповноважених  на це органів, то він переростає в  трудовий спір. Розгляд трудових спорів у цих органах дозволяє реалізувати право громадян на працю і захистити його у випадку порушення. Крім того, суспільство одержує інформацію про реальне положення справ у сфері трудових відносин, що дозволяє вносити корективи в їхнє правове регулювання. “Питання вирішення трудових спорів є одним з основних правових інститутів трудового права, оскільки дає можливість захистити трудові права працівників, майнові права власника, зберегти соціальний мир.

Метою даної курсової роботи є  об’ємне та ґрунтовне вивчення сутності трудових спорів, причин їх виникнення  та порядку їх вирішення.

На жаль, чинне законодавство, яке регулює порядок вирішення трудових спорів між працівниками і роботодавцями, на сьогоднішній день не відповідає існуючим суспільним відносинам, а в деяких випадках - і Конституції України, чим порушується ст.8 Конституції України, яка встановила правило, за яким закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати. Саме тому завданням цього дослідження є систематизація знань про трудові спори, причини їх виникнення та органи які регулюють трудові спори, а також принципи розгляду трудових спорів, про порядок розгляду індивідуальних трудових спорів, порядок вирішення колективних трудових спорів та право на страйк і його реалізацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика трудових спорів.

1.1. Поняття трудових  спорів, їх види.

 

Умови виникнення трудових спорів поділяються на два види: організаційно-виробничого характеру  та правового. До першого виду належать: недоліки в організації виробництва і праці, зокрема, простої; залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні дні тощо; недоліки в нормуванні праці, організації оплати праці на підприємстві; погані умови праці; недоліки в організації охорони праці та ін.

Серед умов правового характеру слід виділити недосконалість чинного законодавства про працю (наявність прогалин у праві, нечітких формулювань, що дають підстави для різного їх тлумачення), а також невідповідність чинних норм трудового законодавства новим суспільним і економічним відносинам.

Трудові спори — це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або уповноваженого ним органу (представника), або коли строки розгляду вимог, передбачених Законом закінчилися, а відповіді від власника не надійшло¹.

Класифікувати трудові  спори по видах можна за наступними підставами: за суб'єктами; змістом; характером і порядком розгляду (підвідомчості). За суб'єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори. Якщо суб'єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і власник підприємства (уповноважений ним орган), то суб'єктами колективних трудових спорів є:

— на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи представник;

— на галузевому, територіальних рівнях — наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

— на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України.

За характером індивідуальні трудові спори поділяються на спори про застосування норм трудового законодавства, а також спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці. Наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнення заробітної плати належать до спорів про застосування чинного законодавства про працю. Спори про встановлення нових або про зміну існуючих умов праці, як правило, носять колективний характер і тому є колективними трудовими спорами. Разом з тим мають місце й індивідуальні спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, наприклад про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові.

 

 

 

1.2.    Причини  виникнення трудових спорів.

Причини виникнення трудових спорів можуть носити суб’єктивний, об’єктивний, організаційно-правовий та організаційно-господарський характер.

До причин суб’єктивного  характеру слід віднести: недостатню правову свідомість працівників; правову  необізнаність як працівників, так  і керівників підприємств, установ, організацій; помилки однієї із сторін у спорі про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин.

До причин об’єктивного характеру слід віднести суперечності між відносно стабільними нормами права і дінамічними конкретними життєвими ситуаціями, до яких вони застосовуються.

До причин організаційно-правового  характеру слід віднести причини, пов’язані  з наслідками в нормотворчій діяльності, прогалини у чинному законодавстві, двозначністю трактування окремих норм, відсутністю кодифікації всіх існуючих норм трудового права.

До причин організаційно-господарського характеру належать негативні явища  сучасної економіки України: розрив господарських зв’язків, відсутність достойної кількості власних енергоносіїв, спад виробництва та масові вивільнення працівників, заборгованість із виплат заробітної плати, руйнування соціальної структури та інше.

Поряд з причинами  виникнення трудових спорів існують  також приводи їх виникнення, які  слід вирізняти відпричин. Приводом є подія, що передує винекненню спору, але не породжує його сама по собі. Приводом для виникнення трудових спорів можуть бути різні дії чи бездіяльність одного із суб’єктів трудових правовідносин, наприклад, видання наказу власником або уповноавженим ним органом про накладення дисциплінарного стягнення чи звільнення, невиплата заробітної плати працівнику тощо.

 

 

 

3. Органи які регулюють трудові спори. Принципи розгляду трудових спорів.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 р. № 9 за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС). Також відповідно до частини третьої статті 1 Закону України Про судоустрій України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.Зазначене положення підтверджується також прикладом з практики. Так, у лютому 2002 року Р. звернувся з позовом до Б-го ремонтно-технічного підприємства про поновлення попередніх умов праці та стягнення 30 млн. 400 тис. крб., посилаючись на те, що на порушення чинного законодавства наказом по названій організації, де він працює юрисконсультом, в односторонньому порядку змінено умови трудового договору в частині оплати праці. Ухвалою Б-го районного суду Закарпатської області від 27 серпня 1996 року провадження у справі було закрито у зв.язку з недодержанням позивачем встановленого в даній категорії справ порядку обов.язкового попереднього позасудового вирішення спору. У касаційному порядку справа не розглядалася. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування ухвали судді та направлення справи на розгляд по суті. Судова колегія Верховного Суду України протест задовольнила, зазначивши таке. Закриваючи провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 статті 227 Цивільного процесуального кодексу України, суддя виходив із того, що позивач не додержав установленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору в комісії з трудових спорів і можливість додержання цього порядку втрачено. Погодитися з таким висновком не можна, оскільки на час постановлення ухвали вже набула чинності Конституція України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і правосуддя здійснюється виключно судами. Оскільки закриттям провадження у справі позивача було позбавлено можливості захистити свої трудові права в судовому порядку, Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України ухвалу Б-го районного суду скасувала і передала справу до суду першої інстанції на розгляд по суті.