Способи словотворення в українській мові

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему: «Способи словотворення  в українській мові»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент 401 МЕФ

Власенко М.

Перевірила: Ігнатенко О. Г.

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

1. Вступ
2. Словотвір. Способи словотвору

2.1. Морфолого-синтаксичний

2.2. Лексико-синтаксичний

2.3. Лексико-семантичний

3. Висновок
4. Список використаної літератури

 

 

 

1. Вступ

 

Вічним двигуном у мові є словотвір, який діє без перепочинку  щохвилини, щосекунди. Двигун словотвору діяв, діє і діятиме повсякчас, поки з’являтимуться нові предмети, народжуватимуться  нові слова і мислі.

Слово – дуже важлива  мовна одиниця. Воно широке у побудові своєї форми, глибоко наповнене  змістом та гнучке у своїх різноманітних  функціях. Його можливості виконувати комунікативно-виразові вимоги мовців потенціально невичерпні і необмежені. Велика складність і місткість слова обтяжує його та створює сплетіння численних словоутворюючих властивостей, по-різному пов’язаних з різними фактами мовного буття. Слово, безперечно, дуже складна одиниця і в своїй формі і в семантичній сутності. Різні слова по-різному виявляють свої властивості та по-різному пов’язуються з іншими словами та цілими мовними контекстами. Слово як номінативна одиниця у своєму значенні служить для вираження інтелектуального та емоціонального поняття. Це саме й робить таку одиницю самостійною в найбільш характерних рисах. І через те його треба розглядати в системі мовних одиниць, що служать носіями окремих складників комунікативно-виразового акту. Слово не ізольоване від інших одиниць, як і від іншого мовного контексту, і не замкнене в собі. Всі слова взаємопов’язані і за формою, і за змістом та співвідносяться між собою. Кожне слово посідає своє місце у лексичному запасі мови, а всі разом вони творять її лексичну систему, певним чином організовану, та становлять велику цілість, на якій утримується складна мовна побудова.

 

2. Словотвір. Способи словотвору

 

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш  нічого.

А серце б’ється –  ожива,

Як їх почує!.. (Т. Г. Шевченко)

 

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivacio – відхилення, утворення), – це розділ мовознавства, який вивчає закони утворення похідних слів від інших спільнокореневих слів.

У сучасній мові можна визначити  слова двох типів: первинні, або непохідні, значення яких не мотивується іншим  словом; та вторинні слова, або похідні, значення яких мотивується значенням  іншого спільнокореневого слова. Непохідним називається слово, яке не утворене від іншого слова, а відтворюється  у нашій свідомості цілісно, наприклад: ліс, сон, читати, синій. Похідним називається  слово, що утворене від іншого слова  або на базі інших слів за існуючими  у мові зразками (схемами), наприклад: лісовий ← ліс, сонний ← сон, читач  ← читати, синіти ← синій, життєдайний  ← дає життя.

Слово, значення якого пояснюється (мотивується) іншим спільнокореневим словом, називається мотивованим, а  слово, що пояснює (мотивує) значення першого, називається мотивуючим. Відповідно називаються і основи цих слів. Мотивуюче і мотивоване слово  становлять словотвірну пару. Відношення між компонентами словотвірної пари називається словотвірним зв'язком, або відношенням словотвірної похідності.

Способи словотвору - структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у цій мові словотворчих ресурсів (І.І. Ковалик). Виділяють морфологічні і неморфологічні способи словотвору, які встановлюються відповідно до того, які засоби використовуються для вираження словотвірного значення похідного слова.

До морфологічних способів словотвору належать:

• афіксальний:
• суфіксальний;
• префіксальний;
• постфіксальний;
• префіксально-суфіксальний;
• суфіксально-постфіксальний;
• префіксально-постфіксальний;
• префіксально-суфіксально-постфіксальний;
• безсуфіксний.
• основоскладання – творення слова від основ двох або більше слів: високосортний, фотолюбитель, верстатоскладаль- ник.
• абревіація – творення складноскорочених слів шляхом:
• усічення кількох основ: облвиконконком (обласний виконавчий комітет);
• усічення одного чи більше слів і додавання іншого повного слова: сільрада (сільська рада), райдержадміністрація (районна державна адміністрація);
• складання початкових букв твірних слів: УТН(Українські телевізійні новини), ЛПУ (Ліберальна партія України);
• складання початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно (обласний відділ народної освіти), СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора).

До неморфологічних способів словотвору належать:

• морфолого-синтаксичний;
• лексико-синтаксичний (зрощення);
• лексико-семантичний.

 

2.1 Морфолого-синтаксичний

 

Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому  слово утворюється внаслідок  переходу однієї частини мови в іншу. Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник. Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:

• перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника;
• перехід іменників у прислівники: іменник стрілою (чим?) → прислівник стрілою (як?), іменник ранком (чим?) → прислівник ранком (коли?), при цьому іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами. Новостворені прислівники відповідають на питання як? коли?

Для визначення частиномовної  характеристики такого слова необхідно  використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком.

Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої.

“Цей спосіб називається  морфолого-синтаксичним тому, що в процесі  його реалізації новоутворене слово  набуває нових морфологічних  категорій і як таке виконує нові синтаксичні функції у реченні” (І.І. Ковалик).

У мовознавчій літературі цей спосіб ще називають семантико-морфологічним (за М.М. Шанським), конверсією (за О.І. Смирницьким).

Конверсія – спосіб словотворення, при якому словотворчим засобом виступає лише парадигма слова: сучасне, черговий.

Процеси конверсії виникають  у певних синтаксичних умовах спонтанно, супроводжуються такими основними  змінами:

• зміною лексичного значення;
• граматичних значень;
• синтаксичних функцій;
• структури слова: бігом (ім.) і бігом (присл.).

Цей спосіб має кілька різновидів:

1. субстантивація – явище переходу слів з різних частин мови в іменники: майбутнє, чайна, бобові, вихідні;

ад’єктивація – перехід у прикметники: учений, освічена людина, сидяча робота;

2. прономіналізація – вживання в ролі займенників: цілий світ (у зн. весь), певна мелодія (у зн. якась);
3. адвербіалізація – перехід у прислівники: часом, стрілою, йти не поспішаючи;
4. нумералізація – перехід у числівники: тисяча, сила;
5. інтер’єктивація – перехід у вигуки: Боже, горенько, Матінко моя та інші різновиди.

 

2.2 Лексико-синтаксичний

словотвір морфологічний  синтаксичний зрощення

Лексико-синтаксичний спосіб, або зрощення, – це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або  більшої кількості слів одного словосполучення: добра ніч → добраніч, не чуй  вітер → Нечуйвітер (прізвище).  Результатом лексико-синтаксичного способу словотвору є складне слово, оскільки воно має два і більше коренів. Твірною базою у такому способі творення виступає не будь-яке сполучення слів, а тільки синтаксична одиниця – словосполучення: два або більше слів, між якими встановлюється залежний зв'язок, тобто від одного слова до іншого можна поставити питання: добра яка? ніч, не чуй кого? що? вітер. Складне слово, утворене лексико-синтаксичним способом, переймає флексію другого слова словосполучення, тому флексія не визначається у словотвірній структурі мотивованого: перекоти поле → перекотиполе.

За характером словотвірної бази зрощення подібне до осново складання  та до словоскладання, тому їх потрібно відрізняти.

Лексико-синтаксичний спосіб відрізняється від способів складання  тим, що: 

1. при осново складанні використовується складання не слів, а основ, які до того ж можуть усікатися, і додатково застосовується інтерфіксація або суфіксація: сільське господар(ств)о → сільськогосподарський, а при зрощенні в одне слово сполучаються два цілих слова, причому без використання інтерфіксів та суфіксів; 
2. при словоскладанні утворюються складні слова на базі двох слів, які не утворюють словосполучення, тобто між цими словами нема залежного зв'язку, між ними не можна поставити питання: батько і мати → батько-мати, сон і трава → сон-трава. Слова, утворені способом словоскладання, переважно пишуться через дефіс. 

Нові слова виникають  шляхом злиття колись уживаного словосполучення: пополудню – по + полу + дню. Цим способом утворюються:

• іменники: горицвіт, Новгород;
• прикметники: нижчепідписаний;
• прислівники: бозна-що;
• числівники: двісті, обидва.

Словотвірне значення в зрощеннях  виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу  граматично оформленого слова, що належить до певної частини мови.

 

 

2.3 Лексико-семантичний

 

Лексико-семантичним називається такий спосіб, при якому звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище).

При цьому способі не застосовуються спеціальні словотворчі засоби, а  формантом є зміна семантики.

Похідне слово з’являється  семантичним шляхом – через розщеплення  багатозначного слова і поступове  утворення омонімів (В.В. Виноградов, М.М. Шанський, І.І. Ковалик). Наприклад: перо – пір’їна і знаряддя для писання.

Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники, серед них:

• терміни: лопатка;
• найменування нових предметів, понять: супутник;
• власні назви (закладів, установ, періодичних видань, дитсадків, цукерок тощо): “Киянка” (назва швейної фабрики), “Дзвін” (журнал) та ін.

У процесі лексико-семантичного способу словотвору слово не змінює своїх фонетичних та граматичних  характеристик, змінюється лише його лексичне значення. В такому випадку слово  стає похідним (ручка означає вже  не маленьку руку, a те, за що беруться рукою (ручка лопати, ручка від дверей) або й інструмент для письма (кулькова ручка). Цей спосіб полягає в тому, що наявні в мові слова використовуються для позначення нових предметів, явищ. В основі лежить метафора, метонімія, синекдоха.

Лексико-семантичний спосіб словотвору – один з основних способів поповнення номінативних засобів мови, при якому звукова форма твірного слова (мотиватора), залишаючись незмінною, набуває нового значення і стає семантично похідною (мотивованою). Лексико-семантичний спосіб словотвору активно виявляється в системі номінації власних назв.  Основними механізмами лексико-семантичного способу словотвору в цій підсистемі мови є: