Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  визначається як народногосподарська  ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих  продуктів, а також господарської  діяльності сільськогосподарських  підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні  бути органічно взаємопов’язані  і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для  оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і  видів продукції, агротехнічних  і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової  практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва  на підприємствах необхідно правильно  визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш  ефективно відбивати її рівень. Для  цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники  виходу продукції з урахуванням  її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької  діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше  враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

    Для визначення  економічної ефективності сільськогосподарського  виробництва в цілому по району  та області є така система  показників:

  -виробництво валової  продукції на 1га сільськогосподарських  угідь,одного середньорічного працівника,1грн.  основних виробничих фондів, 1грн. витрат виробництва;

   -валовий доход  на 1га сільськогосподарських угідь  і одного середньорічного працівника;

   -чистий доход на 1га сільськогосподарських угідь,одного  середньорічного працівника, 1грн.  витрат виробництва;

   -прибуток на 1га  сільськогосподарських угідь, 1 середньорічного  працівника, 1 люд-год, 1 грн. витрат  виробництва;

   -рівень оплати  праці на 1 люд-год, одного середньорічного працівника,рентабельності виробництва,норма прибутку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної  ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції  зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

• урожайність;
• затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;
• собівартість 1 ц зерна;
• ціна реалізації 1 ц зерна;
• прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;
• рівень рентабельності.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва  обчислюється за окремі роки та в середньому за 3-5 років. Їх  зростання вказує на підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, окупності продукцією витрат виробництва, оплати праці та прибутковість господарств.

За кількісним співвідношенням  валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність  до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва  зерна. Слід відзначити, що різні зернові  культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому  рахунку разом з їх урожайністю  визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити  одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами  засобів виробництва і живої  праці. Виробництво продукції супроводжується  затратами живої і уречевленої  праці. Продуктивність праці вимірюється  лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний  показник продуктивності праці –  трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про  підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної  ефективності виробництва зерна  є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною  мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія  ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких  економічних показників, як обсяг  валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і  самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств  – це реалізована частина їхнього  чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств  не повністю відображає їх вклад у  створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від  кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця  виручки реалізації 1 ц зерна і  собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки  кожний суб’єкт підприємницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити  її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається  у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва  і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Рівень виробництва  зерна та його економічна ефективність

2.1.Природно-економічна  характеристика господарства.

Селянське фермерське господарство “Йосипівське”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даній курсовій  роботі, розміщене у Малинському районі Житомирської області.

Характеризуючи природні умови господарства, потрібно згадати, що Житомирська область розташована на півночі країни, переважно в межах Українського Полісся.

Клімат області  помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі) з вологим літом і м’якою зимою. Середня температура січня - -5,7°С, а липня - +18,9°С. Період з температурою понад +10° становить 158 днів. Середньорічна кількість опадів становить 600мм, а на півдні – 570мм на рік, найбільше їх випадає влітку. Висота снігового покриву 20— 30 см. 3 несприятливих кліматичних явищ спостерігаються бездощові періоди до 60 днів, можливі посухи і суховії, сильні дощі, 1—2 дні (рідше 4—6 днів) з градом. Значної шкоди завдають пізні весняні та ранні осінні заморозки. Взимку можливі низькі температури протягом 25 днів, ожеледь до 15 днів і більше. Житомирська область належить до вологої, помірно теплої агрокліматичноі зони.

Найпоширенішими типами ґрунтів Житомирської області  є дерново-підзолисті грунти піщаного, глинисто-піщаного і супіщаного механічного складу, оглеєні (52,4 % площі області). В балках, долинах річок переважають дернові грунти, в заплавах і зниженнях рельєфу сформувалися болотні і торфово-болотні грунти. В лісостеповій частині області — сірі лісові, темно-сірі опідзолені грунти, а також чорноземи опідзолені, на лесових «островах» формуються ясно-сірі лісові грунти. Є невеликі масиви чорноземів малогумусних глибоких і неглибоких, вилугуваних (35 % площі області).

Сільськогосподарські  підприємства області усіх форм власності  спеціалізуються на вирощуванні  зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця, хмелю та виробництві м’яса і молока. Селянське фермерське господарство “Йосипівське”, займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля – це головний засіб виробництва у сільському господарстві. Її не можна замінити іншим засобом. Вона має свої особливості порівняно з іншими засобами:

• по-перше, земля створена самою природою, а не людською працею, як інші засоби виробництва;
• по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;
• по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;
• по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а  при правильному використанні постійно поліпшується;

Для того,щоб дати оцінку економічних умов розвитку підприємства, покажемо склад і структуру сільськогосподарських  угідь, наявність та використання трудових ресурсів, забезпеченість основними  виробничими фондами, визначимо  спеціалізацію сільськогосподарського виробництва підприємства і економічну ефективність виробництва.

Розглянемо склад і  структуру сільськогосподарських  угідь на нашому прикладі.

 

 

 

Таблиця 1. Структура земельних угідь

 

Сільськогоспо-дарські угіддя	2007 р.		2008 р.		2009 р.		2009 р. в %  до 2007 року
	Площа, га	У % до с.-г. угідь	Площа, га	У % до   с.-г. угідь	Площа,га	У %  до с.-г. угідь
Всього сільськогоспо-дарських угідь, га	2126,5	100	1525,9	100	1313,2	100	61,8
у тому числі: рілля	1805,6	84,9	1315,9	86,2	212,5	16,2	11,8
сінокоси і пасовища	320,9	15,1	210	13,8	1100,7	83,8	343

 

Аналізуючи дані таблиці 1 можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь за досліджуваний період спостерігаються значні зміни. Площа сільськогосподарських угідь у 2009 році порівняно з 2007р. зменшилася на  38,2%, або на 813,3 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 88,2 %, або на 1593,1 га ). Площа сінокосів і пасовищ за період 2007-2009 рр. збільшилась з 320,9 га до 1100,7 га.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси  – це населення у працездатному  віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки  – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою.

Наявність трудових ресурсів та їх використання в СФГ «Йосипівське»

розглянемо в таблиці 2.

Таблиця 2. Динаміка трудових ресурсів СФГ «Йосипівське»

Показник	Роки			2009р. в % до 2007 р.
	2007	2008	2009
Середньооблікова чисельність  працівників всього, чол.	54	46	38	70,37
у тому числі:
в рослинництві	25	22	20	80
в тваринництві	29	24	18	62,07

 

За даними таблиці 2 видно, що за останні 3 роки в господарстві відбулися зміни в наявності трудових ресурсів. Забезпеченість господарства трудовими ресурсами в 2009 році порівняно з 2007 році зменшилась на 16 чол., або на 29,63%. Здебільшого ці зміни відбулися за рахунок зменшення працівників, зайнятих у тваринництві на 37,93%.

Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується. Тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства.