Стильові різновиди сучасної української мови

Конфесійний стиль

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.  

Призначення-— обслуговувати релігійні потреби як окремої лю дини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілкуванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духов них традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни ках, требниках тощо (писемна форма). Основні засоби:

суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні фор мули із сакральним значенням(дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

непрямий порядок  слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

значна кількість  метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — / за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль  від інших відрізняє небуденна  урочистість, піднесеність, наявність  зазначених вище виражальних засобів  і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних ціннос тей  зобов'язує нас уважніше ставитися  до конфесійного стилю як до складової  частини загальнонаціональної культурно-духов  ної скарбниці та складової частини  нашої історії.  

Офіційно-діловий  стиль

Офіційно-діловий  стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

Ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий  стиль ґрунтується на логічній  основі. Найважливішим у ньому  є послідовність і точність  викладу актів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична  чіткість, емоційно-експресивна нейтральність  вислову.

2. Даний стиль  відзначається суворими вимогами  до лексики й фразеології (широке  використання професій ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність  діалектизмів, жаргонізмів, просторічних  виразів, слів із суфіксами  суб’єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст  характеризується як зростом  стандартизації мови (вживання усталених  словесних формул, значна частота  повтору слів, зворотів, конс трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря док слів: підмет  — перед присудком і якомога  ближче до початку речення;  означення — перед означуваним;  дода ток — після керуючого  слова; обставинні слова —  яко мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на  початку речення тощо).

4. Високий ступінь  одноманітності, стандарту форми,  сувора регламентація розміщення  та будови тексту.

Підстилі

1. Законодавчий  — використовується в законотворчій  сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
2. Дипломатичний — використовується в сфері між  державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за питів, повідомлень тощо.
4. Адміністративно-канцелярський — використовуєть ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам  офіційно-діловий мовний стиль, його під стилі мають власну сферу  застосування, межі якої ви значаються метою й умовами ділового спілкування. Во ни виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система  управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо).

У ст. 11. “Закону  про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а  також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

Офіційно-діловий  стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування  в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською  діяльністю.

Основне призначення  – регулювати ділові стосунки в  зазначених вище сферах обслуговувати  громадські потреби людей у типових  ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему  мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними  завданнями мовлення.

Мовленню у  сфері управління притаманна наука  специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних  зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в  ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.

Ці стосунки стабільні й регламентуються  чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім  укладачем документа й кому безпосередньо  його адресовано, офіційним автором  та адресатом документа майже  завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування  є контракт на адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської  інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових  мовних засобів.

Наступною характерною  рисою ділового спілкування є  тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у  свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити  такі властивості управлінської  інформації в умовах ділового спілкування:

• офіційний характер;
• адресність;
• повторність;
• тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових  рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

• нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
• точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
• документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
• наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;
• сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

Ці основні  риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1. широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
2. наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
3. обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;
4. синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
5. наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;
6. чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
7. до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий  стиль має такі функціональні  підстилі:

Законодавчий  – використовується в законотворчій  сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між  державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у  галузі політики, економіки, культури.

Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.

Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж).

Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

• між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
• між підприємствами, організаціями та установами;
• між державою та приватними особами;
• між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
• між приватними особами.

Реалізується  в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях  та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі  стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Для виділення  стилів мовлення важливе значення мають  форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма  більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній  основі їх називають книжними.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них  є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство  їх виражальних засобів і виконують  важливі функції в житті суспільства  – забезпечують спілкування в  різних його сферах і галузях.

У межах кожного  функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі –  для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування  та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними  стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також  урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін. 

Таким чином, для  кожного функціонального стилю  мови характерні свої особливості. Для наукового стилю властиво використання спеціальної та термінологічної лексики, графічної інформації, чітке визначення понять і явищ, сувора логічність і послідовність викладу, ускладнений синтаксис. Діловому стилю властиві професійна термінологія, точність визначення застосовуваних виразів і слів, клішованість мовних засобів. Найголовнішим властивістю публіцистичного стилю є його інформативність і експресивність. Художня мова використовує всю різноманітність і всі багатства національної мови, щоб створити яскравий, що запам'ятовується образ. Розуміння особливостей художнього стилю мовлення допомагає глибшому прочитанню літературних творів, збагачує нашу практичну мова. Головною особливістю розмовної мови є її невимушеність, непідготовленість. Для неї характерні лексична різнорідність, використання розмовних і просторічних слів, спрощеного синтаксису, емоційно-експресивного оцінковості, міміки, жестів.