Шпаргалка по "Политологии"

Зовсім інша політична ситуація складається за браком або через утрату довіри до лідера з боку мас. Це часто відбувається через утрату лідером здатності гідно репрезентувати інтереси своїх прихильників і провал раніше проголошених намірів. За таких обставин політичний лідер стає об'єктом жорстокої критики і навіть глузування з боку різних політичних сил. У суспільному житті різні політичні угруповання вдаються до тактики протидії або й політичного виклику офіційній політиці. Це відбивається у виявах прихованої або відкритої ворожості як до самого лідера, так і до тієї політики, яку він проводить. У такій ситуації значно збільшується кількість порушень писаних та неписаних законів, виявів екстремізму та громадянської непокори, які можуть призвести до суспільних заворушень або навіть до громадянської війни.

Зазначимо також, що за тих самих соціальних умов, той самий клас або верства  можуть висувати різних лідерів —  конформістів, що «пливуть за течією», і нонконформістів, тобто тих, хто йде «проти течії», долаючи інерцію та опір.

Роль лідерів  є особливо значною в переломні  періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання. Дуже поширеною є думка, що «сильний лідер» може вирішити всі проблеми. Справді,на якомусь етапі жорсткий, вимогливий лідер може підвищитйЯ ефективність управління групою, партією або державою. 
 

6. Сутність і типологія  політичних лідерів. 

Лідер (англ. leader— вождь) — авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціальних процесах, ситуаціях. Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства. Багато дослідників лідерства спираються на типологію, яку розробив німецький соціолог і політолог М.Вебер. Він виокремлює три типи лідерства: 1) традиційне; 2) харизматичне; 3) раціонально-легальне. Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для “доіндустріального суспільства”). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв'язана з традиційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяльність. Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині. Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями. За стилем розрізняють авторитарне лідерство, що передбачає одноосібний вплив і грунтується на погрозі силою, та демократичне лідерство, яке дозволяє членам групи брати участь в управлінні її діяльністю і визначенні цілей. За видами виділяють формальне й неформальне лідерство. Формальний лідер зв'язаний зі встановленими правилами призначення керівника і передбачає функціональні відносини. Неформальний — виникає на основі особистих взаємин учасників.

7. Розрызнить поняття вождь вожак и лидер

  ВОЖДЬ - 1) тип властних отношений, основанний на личной преданности персоне, обла-дающей верховной властью. В политике В. имеет место в идеологизированних, жестко центра-лизованних обществах и сушествует в виде иерархии   учреждений власти корпоративного характера;

  Исторически властние отношения “вождь - последователи” (вождизм) относятся х архаичннм  социальним явленням, встречаюшимся  на стадий обществ с доклассовими механизмами власти. Наибольшее развитие В. как институт власти получает в Африке и на Востоке, достигая наиболее зрелих форм в т.н. “восточном деспотизме”.

  С появлением капиталистических отношений В. исчезает как социальний институт и  на Востоке, хотя существует как тип политической власти, требующей обязательнога участия всего населення в деятельности, направленной на достижение целей, стоящих перед обществом). Само общество отождествляется с государством и рассматривается в рамках идеологической доктрини как средство реализации конкретной идеи, символом которой является вождь (напр., идеи панисламизма или коммунистической мировой революции, тисячелетнего рейха и т.п.). Закон строится по разрешающему типу (т.е. запрещено все, что не разрешено конкретним нормативним актом) и не является единственним регулятивом социального   поведения.   Нормативи   политического   поведения   создаются   иерархией идеологических авторитетов, среди которих вождь - наивисший. Власть вождя в таких условиях безграничиа и бесконтрольна. 

В политологии  начиная с М. Вебера, политических руководителей делили

  на три  типа : традиционных, легальных и  харизматических в зависимости

  от того  на чем основываются их претензии  на власть ( авторитет ).

1. Традиционные  лидеры ( вожди ) - опираются на вековые традиции ни у кого не вызывающие сомнений. ( Хонейни - Иран )

2. Легальные  лидеры - должны получить власть  законным путем. ( Буш,Миттеран, Ельцин )

3. Харизматические  лидеры - они стоят осбняком, их  власть ( скорее-

• авторитет ) опираются не на внешнюю силу, а на некое необычное

личное качество, которое М. Вебер называет « Харизмой « ( в раннехристианской литературе этот термин обозначает « боговдохновленность  « ).

Это качество не имеет четко выраженного содержания, но оно достаточно для того, чтобы у харизматического лидера были последователи, желающие вручить ему политическую власть. ( Жириновский, Томиньский -Польша, Ляфонтен - Германия )

Существуют  четыре собирательных образа лидеров : « знаменосец «,

« служитель  «, « торговец «, « пожарник «.

1. Лидер - ЗНАМЕНОСЕЦ—отличается собственным  видением действительности, имеет  цель, увлекает за собой людей,  определяет характер происходящего,  его темп,формирует политическую  проблематику.

2. Лидер - СЛУЖИТЕЛЬ—выражает интересы своих  приверженцев. Он действует от их имени, и задачи приверженцев являются для такого

лидера центральными.

3. Лидер - ТОРГОВЕЦ—основывает свои отношения  с избирателями на способности  убедить избирателей в своей  стратегии, пойти на какие-то  уступки, тем самым добиться  поддержания своей политики.

4. Лидер - ПОЖАРНИК—реагирует на требования  масс, вызванные

конкретной  ситуацией, что и определяет его  действия по тушению пожаров.

ПЕРВЫМ и  необходимым качеством политического  лидера является его способность  квалифицированно аккумулировать и адекватно выражать в своей деятельности интересы широких масс.

ВТОРОЙ решающей способностью лидера, отличающей его  от вожака, является его инновационность, то есть способность постоянно выдвигать  новые идеи, или комбинировать  и совершенствовать их. От политического лидера требуется не просто сбор и инвентаризация интересов масс, и потакание  этим интересам, а именно их новаторское осмысление, развитие и коррекция.

ТРЕТЬИМ важнейшим  качеством должна быть политическая информированность лидера.

ЧЕТВЕРТОЕ важнейшее качество - лексикон политического лидера.

ПЯТОЕ качество - чувство политического времени.

Горбачев  и Прибалтика ).

4) Оценка  трудностей и проблем на пути  формирования лидеров и

реализации  лидерами своего призвания.

Политическое  лидерство - это политическое руководство, управление,

движение  во главе процессов, событий.

В большинстве  случаев эту миссию выполняют  люди с набором осбых качеств, несвойственных среднему уровню населения  страны, политических, личностных, деловых, можно сказать, качеств лидерских.

ЛИДЕР ПОЛИТИЧЕСКИЙ - глава государства, руководитель политической партии, общественной организации, движения.

В настоящее  время особое внимание обращается на лидерство на раз -

личных уровнях  государства, общества, розличных коллективах, а так

же коллективное лидерство.

Без глубокого  знания проблем уровня жизни, интересов  различных

общностей людей, общественного мнения трудно претендовать на роль политика даже местного масштаба.

Положение лидера вынуждает его быть очень аккуратным в повседневной и политической жизни, ибо его дела, поступки, поведение, качеств  постоянно на виду и все это болле строго оценивается людьми, и от этого во многом зависят успех или неудача той партии, того курса, того направления которому он служит.

Претендента на лидерство подстерегает так же опастность полного

растворения, абсолютной индентификации себя с этими  интересами. В таком случае это  уже не лидер, а просто вожак.

Вожак - это тот, кто аккумулировал сиюминутные интересы, запросы

определенного социального строя, чаще - толпы, и не смог пойти

дальше, глубже этих поверхностных запросов.

Вожак - это  тот, кто не в состоянии оторваться, превзойти самые

низшие слои общественного сознания. Если « номенклатурщик « - это

послушный рупор  « верхов «, то вожак не менее послушный рупор

« низов «. Потакание же « низам « не менее  разрушительно прес -

мыкания перед  « верхами «. Это ведет к  Охлократии - власти толпы.

Беспределу  и разрушению уже существующего  социального строя, вплоть до распада  государства.

В тоже время  очевидно, что политический лидер должен опираться на ту или иную организацию, будь то партия, союз, ассоциация и т.д. Лидер должен опираться на решающие звенья политической системы, иначе невозможно его продвижение по политической лестнице до самых ее высот.

ЦЕЛЬ - блгосостояние и свободное развитие народа, а средства - это

демократизация  и рынок. Но сейчас эти средства рассматриваются  в

качестве  цели. 
 

8. Політичне лідерство  та його обгрунтування.

Проблема  лідерства стала предметом наукового  дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. цілей. Лідер (від англ. leader-вождь) – авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у соціальних процесах. Лідер – особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності. Проблеми лідерства вивчають різні науки: психологія, соціологія, соціальна психологія і т.д. Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями. Роль лідерів є особливо значною в переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання 

Тема 9.

1. Політична свідомість..

Політична свідомість — це духовне утворення, яке включає  в себе політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття  народу, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, політичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи. Політична свідомість завжди конкретно історична, вона відбиває інтереси конкретних людей в конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку. Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на їхній основі типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства.Необхідно зауважити, що політичні знання та уявлення, як і політична свідомість в цілому, функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які виникають безпосередньо з буденної практики того чи іншого класу, соціальної верстви або групи людей чи окремих індивідів. Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політичних процесів, подій та рішень. Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість. Вона являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, знань та вчень, що виникають на основі наукового дослідження політичних відносин, процесів, інститутів, проникнення в їхню сутність, глибинні взаємозв'язки і суперечності, закономірності розвитку.

4. Місце і роль консерватизму та неоконсерватизму в пол. житті

за часів  «класичного консерватизму» його прихильники  виступали проти ідей технократії, неподільного панування ринку, що під такими гаслами буржуазія почала боротьбу з феодалізмом. Вони відкидали можливість установлення рівності людей, домагалися формування суспільства на засадах ієрархії, збереження станових привілеїв, спадкової влади. Консерватори закликали до відновлення монархії та відродження традиційних цінностей феодально-аристократичного устрою: «гармонії» і «порядку» середньовіччя, селянських громад, сім'ї, школи, церкви, тобто всього того, що, на їхній погляд, об'єднувало суспільство, забезпечувало його єдність та наступність у розвитку. Найбільш цікавим є вчення консерватизму про природу суспільства й суспільного життя. Консерватори-традиціоналісти не сприйняли основної ідеї просвітництва про потребу розглядати суспільство тільки з позицій розуму й природного права. На їхній погляд, суспільство не є результатом взаємодії людей, а держава виникла не через угоду між ними, як стверджували прихильники теорії суспільного договору. Зміцнення позицій неоконсерватизму в науці та ідеології відбувається одночасно з посиленням відповідних ідей та настроїв у політичному житті. Особливо яскраво це виявилося в США та Великобританії, де Р. Рейган і М. Тетчер, що виступали з позицій нового, жорсткого консерватизму, досить швидко завоювали лідируючі позиції у своїх партіях, а потім і перемогли на виборах. Уже сама тільки тривалість їх перебування при владі (8 років і 11,5 років) свідчить про силу нової течії та потенціал, котрий вона мала з самого початку. Про це говорять і поняття «рейганоміка» та «тетчеризм», що міцно увійшли в політичний словник 80-х років і стали загальновизнаними символами сучасного консерватизму.