Видатні люди Кіровоградщини

І.Г.Ткаченко неодноразово зауважував, що, дбаючи  про поєднання виховних зусиль дошкільного закладу, школи, сім’ї і громадськості, слід ураховувати такі фактори:

"По-перше, члени батьківського  комітету здебільшого  мають  вищу й середню  освіту, вони - люди високої моральної і  духовної культури. Їм під силу  не лише функції організаторів  роботи по створенню матеріальних  цінностей для закладів освіти, а й функції суто навчальні й виховні.

Практика переконливо  показує, що в окремих випадках педагогічні  заходи батьківського комітету дають  високий ефект у навчально-виховній  роботі.

По-друге, кожне село має  свої традиції.

Дошкільний заклад, школа, сім’я і громадськість повинні вивчати, знати й використовувати їх для виховання нової людини – активного будівника Української держави.

По-третє, велике значення має вивчення рівня матеріальної і духовної культури кожної сім’ї, їх поглядів на проблеми виховання громадянина Української держави."

Тому роль організатора єдиної лінії двох ланок освіти, сім’ї, громадськості з проблеми виховання  повинні взяти на себе дошкільні  навчальні заклади, школи та їх педагогічні  колективи, "школа знакомиться с семьями своих будущих первоклассников, учителя задолго до первого звонка ходят по домам, беседуют с родителями, выясняют, готовят ли детей к школе, что знают ребята и умеют". [7]

Отже, школа, сім’я і громадськість  повинні бути предметом постійної  уваги і турботи педагогічного колективу. [17 С.10-11].

Ці ідеї не втрачають своєї  актуальності і сьогодні, адже однією з необхідних умов успіху в спільній роботі закладів освіти з батьками є поширення психолого-педагогічних знань серед батьків та підкріплення теоретичних положень конкретними прикладами з практики виховної роботи дошкільного навчального закладу й школи.

Існували традиції і з  трудового виховання дітей. З  цього приводу І.Г.Ткаченко зазначав: "Відомо, що трудове виховання  в дошкільному закладі покликано вирішувати два основних завдання: знайомити дітей з працею дорослих та формувати у них  перші вміння і навички трудової діяльності, тобто прилучати до трудового життя народу". Це твердження передбачало спільну роботу дорослих і дітей та залучення малюків до праці уже з дошкільного віку.

Ця допомога батьків у  трудовому вихованні дітей полягала у виготовленні знарядь праці  для роботи у квітниках, городі. Окрім  цього дорослі разом з дітьми ремонтували іграшки, доглядали  за фруктовим садом,  брали активну  участь у заготівлі овочів і фруктів на зиму, горіхів, лікарських рослин для оздоровлення взимку.

Співпраця дошкільного закладу, школи, сім’ї та громадськості сприяла виробленню єдиного підходу до розв’язання навчальних і виховних завдань формування демократично орієнтованої особистості.[18]

Велику увагу  Іван Гурович приділяв не лише трудовому  і патріотичному  вихованню школярів, а й естетичному розвитку. Поїздки  в театр, філармонію, вечори зустрічі з людьми мистецтва стали невід’ємною  частиною виховної роботи. [10 С.105].

Серед методів  виховання, в практичній роботі І.Г.Ткаченко виділяє переконання, вправляння, привчання, приклад, заохочування, покарання. За допомогою цих методів формуються моральні поняття й переконання, виробляються відповідні навички й звички, моральні почуття й вольові риси характеру. Слід зазначити, що названі вище методи виховання Іван Гурович взаємопов'язував, жоден з них не розглядався як універсальний, бо людина виховується в результаті всієї суми впливів, яких вона зазнає. [16 С.88].

2.2 Формування  творчої особистості

У науково-пошуковій  і практичній діяльності І.Г.Ткаченко керувався фундаментальним визначенням  мети освіти – виховання особистості. Одним із важливих  шляхів досягнення цієї мети  в будь-які періоди  людської історії були – навчання та передача підростаючим поколінням всього змісту соціальної культури в широкому розумінні цього поняття для її відтворення і розвитку.

Будучи особистістю  працьовитою і творчою І. Г. Ткаченко завжди дбав про виховання таких  же рис в учнів, починаючи з  дошкільного віку,  вважаючи, що трудове виховання має починатися в сім’ї, в дошкільному закладі, в умовах якого в процесі  ігрової і трудової діяльності дітей  здійснюється їх моральне виховання, закладаються і формуються якості людини – трудівника. При цьому він спирався на думки висловлені  В.О.Сухомлинським: "Перш ніж зрозуміти суспільне значення праці, дитина повинна відчути, що без праці неможливо жити, що праця дає радість, повноту духовного життя". І далі: "Ми прагнемо до того, щоб праця увійшла в духовне життя уже в молодшому віці. Аналізуючи трудові процеси нашого виробничого оточення, ми знаходимо в ньому те, що яскраво, точно,  зрозуміло для дітей розкриває  суспільну і творчу значимість праці, переконує їх в тому, що вони беруть участь у створенні матеріальних цінностей для суспільства. Дитина переживає почуття гордості, честі, гідності, праця входить у їх духовне життя". [22. С.317].

Допомогти кожному  школяреві відчути почуття морального задоволення від багатогранної  трудової діяльності і вибрати головний напрямок у житті – в цьому Іван Гурович вбачав одне з найважливіших завдань з трудового виховання і морального обличчя своїх учнів. (Додаток 1)

І.Г.Ткаченко чітко  сформулював сутність поняття "активна  життєва позиція" особистості  школяра та визначив мінімум умов, які забезпечують ефективність методики виховання такої позиції школяра. [23. С.27-28].

В юнацькому  віці закладаються основи активної життєвої позиції особистості, формується  її моральний стержень. Саме тому увага  до духовного світу кожного старшокласника повинна бути абсолютно конкретною.

Зусилля педагогічного  колективу школи спрямовувались на створення моральних передумов  для вибору учнями в майбутньому  певної професії. І.Г. Ткаченко постійно акцентував на тому, що дуже важливо, ким  учень стане в майбутньому, але ще важливіше його ставлення до праці, до людей та інтересів колективу.

На переконання  Івана Гуровича виробнича практика у сфері сільського господарства, відкриває перед вихователем нові горизонти для цілеспрямованої виховної роботи, дає можливість своєчасно відчути в особистості дитини, юнака майбутнього художника, музиканта, хлібороба: "Дар хлібороба в людині, як і дар художника, треба своєчасно відкрити. А відкривши, слід терпляче і наполегливо працювати, щоб за допомогою великого будівничого – праці створити Людину.

Двадцятирічний  досвід поєднання навчання учнів  ІХ-Х класів з продуктивною працею в сільськогосподарському виробництві  дав педагогічному колективу нашої школи сформулювати один з важливих принципів трудового виховання: виховання любові до праці хлібороба має стояти в школі на рівні виховання любові до науки, техніки і мистецтва". [24. С.228]. (Додаток 2)

Важливим чинником формування особистості учня в Богданівській  школі виступали трудові традиції, шкільні свята, які були і результатом, і засобом трудового виховання: "Свято врожаю", "Свято першої борозни", "Я – член  учнівської бригади", "День книги", "День мистецтва", "Дружба поколінь", "Свято матері" тощо. [25. С.236]

Цікавим є такий  приклад. Вивчаючи побутові умови і  мікроклімат родин своїх вихованців, учителі звернули увагу, що батьки недооцінюють роль книги в розвитку дітей і сімейні бібліотеки не поповнюються новими книжками і журналами. Колективним рішенням було визначено завдання: подбати про підвищення морального авторитету книги в сім’ї та школі.  Над проблемою працювали два роки. І ось святкова подія в житті школи:  урочисте відкриття читального залу з новими гарними стелажами, новими книгами, чудовими тематичними виставками, оригінальною конструкцією столиків. Щорічно в кожному класі проводилося "Свято книги", а в першу суботу квітня – загальношкільне свято "Книга – мій друг життя".

Книга як подарунок  для дітей прийшла в кожну  сім’ю. Сімейні  бібліотеки започаткувалися  для першокласників і поповнилися  з року в рік. Чимало було сімей, де в бібліотеках книжковий фонд перевищував тисячу примірників. Так культ книги утверджувався в сім’ї і школі.[19 С.45].

В системі роботи школи важливе місце посідають  виробничі екскурсії профорієнтаційного спрямування. І.Г. Ткаченко в багатьох своїх працях осмислює роль і значення виробничих екскурсій. Він торкається цієї проблеми і в своєму  дисертаційному досліджені [26 С.117-118], і в статті "Виробнича екскурсія як форма профорієнтаційної роботи" [27], у яких характеризує  матеріальну і моральну сторони виробничої екскурсії, розглядаючи їх як будівельний матеріал для уроку і системи уроків. На думку видатного педагога, "… виробничі екскурсії доцільно проводити перед вивченням і після закінчення вивчення теми. Виробнича екскурсія – це урок в умовах виробництва. Тільки при цій умові виробнича екскурсія може служити не тільки будівельним матеріалом уроку і системи уроків, а й ефективним засобом свідомого осмислення наукових основ процесів сучасного виробництва, що дуже важливо з точки зору політехнічного навчання і трудового виховання учнів в школі". [26. С.118].

Найціннішим скарбом  для педагога була доля кожного колишнього учня, а визначалася вона тим, якою він став Людиною, як від його трудової діяльності зростає авторитет школи, зміцнюється держава, утверджуються принципи національної гідності кожного, критеріями якої є розум, працьовитість, творчість, доброта.

В практиці роботи Богданівської школи предмет  "Трудового виховання" завжди був провідним у справі формування творчої особистості, яка своїм  розумом і духовністю діє на засадах гуманістичних, гармонійних відносин людини з природою, людини з людиною, починаючи від рівня школи до загальнодержавного і міжнародного рівня.

3 І.Г.Ткаченко  як наставник

З доповіддю "Яким бути директору сучасної школи?" у 1965 році на обласній науково-практичній конференції  виступив В.О.Сухомлинський. Він підкреслив, що директор школи повинен досконало володіти основами наук, майстерністю і мистецтвом навчання і виховання, бути знаючим, досвідченим педагогом і психологом.[20 С.395].

Як жив і творив директор Богданівської СШ спільно з  учителями, учнями, батьками найкраще можна пізнати, якщо вдумливо осмислити надбання колективу  школи.

Запорукою успішної діяльності були наукові основи управління школою де провідними принципами виступали плановість, перспективність, конкретність і діловитість; правильний добір, виховання та раціональне використання кадрів; систематичність перевірки  виконання прийнятих рішень, правильні взаємовідносини  між керівництвом і підлеглими.

В практиці школи  вищеназвані принципи реалізовувались творчо, комплексно і підсилювали духовний потенціал колективу.

Досвід роботи вчителів та вихователів узагальнювався в науково-методичних доробках. Девізом роботи колективу  можна вважати висловлювання  І.Г.Ткаченка: обговорюємо і приймаємо рішення спільно, а відповідальність кожного особисто за доручену ділянку роботи.

Директор школи докладав багато зусиль і власного інтелектуального потенціалу, щоб колективна думка  щодо проблеми, яка обговорювалась, була науково обгрунтованою, цілеспрямованою, дидактично  вмотивованою, а також практично доцільною і у виховному відношенні відкривала можливості кожному вчителеві формувати в учнів науковий світогляді готовність до трудової діяльності.

На колективні обговорення  виносились актуальні проблеми навчально-виховної роботи, які передбачались річним планом і які ставило щоденне шкільне життя.

Виконанню колективно прийнятих  рішень І.Г.Ткаченко надавав вагомого значення. З метою надання вчителям практичної допомоги у виконання прийнятих рішень, адміністрація школи та керівники методичних об’єднань практикували групові та індивідуальні бесіди з учителями.

Директор, його заступники постійно вдосконалювали професійну компетентність, власну ерудицію, щоб вчитель міг  одержати конкретні й ділові поради, які враховують досягнення сучасної педагогічної науки, психології, методики і наукової організації праці.

І.Г.Ткаченко завжди приймав  управлінські рішення усвідомлено  і вмотивовано. Зокрема, він зазначав: "Досвід нашої роботи показує: треба категорично відмовитись від порад, що їх дають керівники школи вчителеві "на ходу", і які вважаються компетентними, конкретними і діловими тільки тому, що їх дала керівна особа. Поради  "на ходу" можуть бути виправдані тільки в тому разі, коли в учителя є власна думка, яку він спроможний обґрунтувати в бесіді з керівництвом школи. А роль останнього полягає в тому, що б на основі власного досвіду  і досягнень педагогічної науки, передової практики схвалити пропозиції вчителя, уточнити та доповнити їх, якщо в цьому буде потреба. Тільки тоді, коли в практику навчально-виховної роботи школи вчитель вносить власну думку, можна виявити його справжню індивідуальність, творчість"[17].

Поради учителям директора  школи були наслідком його тривалої науково-експериментальної, практичної роботи, роздумів і враховували ерудицію вчителя, його фахову майстерність.

Він завжди прагнув до логічного  закінчення малих і великих справ, тому його поради вирізнялися глибокою компетентністю і конкретністю. "До Вас, як до заслуженого педагога, буде велике прохання: прокоментуйте, будь ласка, цю дискусію, висловіть свою думку з приводу ситуації, що склалась". [6] Іван Гурович наголошував, що компетентність і діловитість повинні пронизувати аспекти діяльності кожного вчителя: урок, позакласну і громадську роботу. З цією метою в школі діяла чітка система організаційної роботи.