Аналіз впливу боргової кризи на країни ЄС

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Января 2012 в 13:02, курсовая работа

Описание работы

Теоретичні аспекти проблеми боргової кризи, механізми скорочення зовнішньої заборгованості. Фінансово-економічний стан “слабких” країн-членів Європейського Союзу (на прикладі країн PIIGS). Оцінка темпів поширення боргової кризи на інші країни Європейського Союзу. Основні шляхи виходу з боргової кризи та її запобігання у подальшому розвитку країн ЄС.

Работа содержит 1 файл

Основна частина.docx

— 220.45 Кб (Скачать)
  1. Теоретичні  аспекти проблеми боргової кризи
 
       
    1. Сутність  та причини виникнення кризи зовнішньої заборгованості

       Зовнішнє  запозичення виникає при перевищенні  імпорту товарів та послуг над  експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим  торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок  міжнародних позик (від іноземних  урядів та комерційних банків, від  міжнародних валютно-фінансових організацій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам, прямих іноземних інвестицій у дану країну, нарешті, використання валютних резервів держави.

         Прямі іноземні інвестиції передбачають  ввезення до країни капіталу (в  грошовій або товарній формі)  і є фінансовим потоком, який  не створює боргових зобов'язань.  Відповідно, коли держава витрачає  частину власних резервів іноземної  валюти, це супроводжується скороченням  обсягу чистих іноземних активів,  але не створює боргових зобов'язань.  Зовнішні позики дозволяють країні  інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка.  Можливість позичати зовнішні  ресурси означає, що економічні  агенти (фірми, уряди) країн, де  існує дефіцит капіталу, можуть  залучати заощадження тих країн,  де є надлишок капіталу і  ринкова процентна ставка нижча.

         Коли країна залучає зовнішні  позики, вона повинна сплачувати  проценти по боргу. Зростання  боргу супроводжується зростанням  процентних платежів, які необхідні  для обслуговування боргу. Тому  зовнішні позики мають покривати  не лише різницю між внутрішніми  заощадженнями й інвестиціями  та державними доходами і видатками,  але й проценти по боргу.

         Обсяг залучення зовнішніх позик  визначається, по-перше, тим, скільки  іноземного капіталу країна може  ефективно поглинути, так щоб  прибуток від інвестицій перевищував  вартість залучення капіталу; по-друге,  тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

       Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати  з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників  спричиняє падіння платоспроможності  фінансових інститутів країн-кредиторів.

       Зовнішньою  заборгованістю прийнято вважати суму фінансових зобов'язань країни перед  іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни.

       До  зовнішньої заборгованості належать переважно  борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах  і послугах, які впливають на платіжний  баланс. Зовнішня заборгованість виникає  головним чином унаслідок залучення  зовнішніх позик, а також у  випадках націоналізації іноземної  власності із зобов'язанням виплатити  компенсацію попереднім власникам.

       Рівень  зовнішньої заборгованості держави  є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу  країни здатний справити депресивний  вплив на розвиток економіки через  неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження  доступу до зовнішніх джерел фінансування.

       На  сучасному етапі для майже  всіх країн світу характерне прискорення  темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх  зобов'язань, у розвинутих країнах  — за рахунок як внутрішніх, так  і зовнішніх позик, з явним  переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

       Згідно  з загальноприйнятою методологією розрахунку макро-економічних показників, зовнішній борг охоплює такі компоненти:

  • довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами міжнародних фінансових організацій та приватні борги;
  • короткостроковий борг;
  • заборгованість перед МВФ.

       Сьогодні  фактично усі країни залучають позичкові  ресурси і мають зовнішні непогашенні борги; більшість із них є нетто боржниками, у тому числі і серед розвинутих країн. Хронічний дефіцит поточного платіжного балансу мають Швеція, Іспанія, Австралія, Нова Зеландія та ін.

       Аналізуючи  сучасні тенденції зовнішньої заборгованості у рамках національних господарств, доцільно врахувати низку нових обставин глобального масштабу:

       По-перше, ще до недавнього часу можна було чітко розмежувати два полюси світової боргової системи: велика група країн боржників (переважно серед країн, що розвиваються) і невелика група країн – кредиторів (до середини 70-х роках США очолювали кредитне донорство у світі) з участю міжнародних кредитних установ. У сучасній світовій борговій системі дуже важко провести чітке розмежування між потенційним боржником і кредитором. Сьогодні доцільно говорити про встановлення між країнами відносин нетто боржників і нетто кредиторів, що породжують проблеми не лише фінансово-економічної, але й політичної залежності.

       Суб’єктами  боргів світової економіки є і  самі (в особі урядів) промислово розвинуті країни, які одночасно виступають один відносно одного в якості боржника і кредитора. Таким же чином вони діють відносно міжнародних кредитно-фінансових організацій, будучи одночасно і їх донорами, і боржниками. З позицій більш конкретного підходу, боржниками у сучасній системі світової зовнішньої заборгованості є: промислові та інші приватні компанії, уряди, місцеві органи державної влади, підприємства державного сектору, банківські установи, центральні банки; а кредиторами виступають: банки та інші фінансово-кредитні установи, міжнародні фінансові організації, уряди, індивідуальні підприємці, що купують облігації іноземних позичальників.

       По-друге, подальша лібералізація фінансової сфери та наростаюча фінансова глобалізація посилюють і зміцнюють залежність національних господарств (які зберігають на сьогодні ще часткову ізольованість) від зовнішнього фінансування. Пояснення таких прогнозів базується на сучасних тенденціях розвитку світового ринку капіталів та визначаються наростаючою мобільністю і масштабністю світових потоків капіталів, що стимулюються:

  • дефіцитністю державних бюджетів;
  • нерівномірністю економічного розвитку;
  • нерівновагою поточних платіжних балансів;
  • гострою нестачею у більшості країн власних ресурсів для здійснення внутрішніх інвестицій та соціально-економічних перетворень;
  • потребою коштів для виконання боргових зобов’язань щодо внутрішніх та зовнішніх позик.

       По-третє, глобалізація фінансових потоків в цілому, а також політика необмеженої відкритості внутрішніх ринків капітальних активів десятків країн для зарубіжних інвестицій (перш за все так званих короткотермінових портфельних), які у більшості випадків мігрують під впливом чисто спекулятивних факторів, необмежений доступ до ринку позичкових фінансових ресурсів зумовили свого роду відмову країн-учасниць від суверенітету у сфері фінансів, втрати контролю за формуванням зовнішнього боргу, забезпеченого капітальними активами національної економіки та поступового усунення “кордонів” між внутрішньою  і зовнішньою заборгованістю, формування так званих зовнішніх “квазі боргів”.

       По-четверте, прослідковується наростаючий взаємозв’язок державних зобов’язань і зобов’язань самостійних господарюючих структур, що мають системоутворююче значення для національної економіки. Зазвичай, держава не несе відповідальності за зобов’язаннями приватних фінансових та господарських структур. Однак банкрутство значної кількості великих структуроутворюючих господарську систему установ може провокувати катастрофічні наслідки для всієї фінансової системи країни.

       По-п’яте, в сучасних умовах активізуються позичкові операції на державному рівні, і особливо серед постсоціалістичних країн. Міжнародний державний кредит дуже широко використовується урядами та центральними банками окремих країн. В умовах дефіцитності державних бюджетів в останні роки спостерігається регулярний вихід багатьох урядів на міжнародний ринок позичкових капіталів. Це пояснюється або недостатньою розвиненістю національних ринків, або більш сприятливими умовами на міжнародному ринку. Окрім цього фінансування бюджетних дефіцитів за допомогою інструментів національного ринку позичкових капіталів у деяких випадках може впливати на міжнародний ринок, на характер руху міждержавних потоків капіталів.

       По-шосте, дефіцитно-боргова практика останніх років у світі свідчить про те, що значні бюджетні дефіцити і породжені ними державні борги, хоча і “несмертельні” для економіки, однак можуть створювати низку серйозних проблем. Тому уряди більшості Західних країн перейшли сьогодні від політики дефіцитного фінансування (фінансового накачування економіки за рахунок бюджетного дефіциту) до бюджетної політики, що базується на неокласичній теорії. Виходячи з того, що держава використовує національний дохід менш ефективно, а ніж приватний сектор, масштаби його перерозподілу через бюджет повинні зменшуватися. Значно скорочуються темпи зростання як доходів, так і видатків бюджетів.

       По-сьоме, прослідковується чітка диференціація  країн за структурою заборгованості, яка за світовими параметрами формується як комплексний агрегат, що може включати такі потенційні елементи:

  1. заборгованість, що виникає внаслідок міжнародного державного кредиту на фінансування дефіциту державного бюджету (так звана державна заборгованість);
  2. заборгованість, що виникає у результаті дефіциту поточного платіжного балансу шляхом притоку позичкового капіталу;
  3. заборгованість, що формується через залучення окремими господарюючими суб’єктами кредитів під гарантії уряду;
  4. заборгованість, що виникає в наслідок отримання кредитів від міжнародних фінансово-кредитних організацій;
  5. заборгованість, що виникає у результаті отримання кредитів від приватних кредитно-фінансових інститутів;
  6. заборгованість, що є результатом придбання зарубіжних активів приватним сектором (так звана “втеча” приватного капіталу за кордон);
  7. заборгованість, що виникає внаслідок трансформації внутрішнього боргу у зовнішній, шляхом продажу державних і приватних цінних паперів або на світовому ринку позичкових капіталів, або всередині даної країни з доступом (часто безконтрольним) для іноземних інвесторів.

       Хоча  мова йде про світову заборгованість, по суті це заборгованість, яка виникає і зростає між національними економіками окремих країн і їх фінансово-кредитними системами, а також заборгованість національних економік міжнародним кредитним інститутам. У цьому розумінні структура світової заборгованості формується в основному як сукупність заборгованостей окремих національних економік, тобто як сумарна величина зовнішніх заборгованостей держав.

       По-восьме, кожна національна економіка  має свою структуру заборгованості. Так, розвинуті країни Заходу відрізняються гомогенною структурою боргу, переважаюча частина якого припадає на державні облігації, якими уряди покривають бюджетний дефіцит. Більше того, значну частину державної заборгованості у цих країнах формує внутрішній борг, а зовнішній формується переважно взаємообміном боргових зобов’язань, які теоретично можуть бути взаємно погашені.

       Країни, що розвиваються, а також країни з перехідною економікою мають полігенну структуру боргу як за борговими інструментами (іноземні облігації, єврооблігації, фідуціарні позики), так і за кредиторами з явною перевагою зовнішнього боргу західним офіційним кредиторам (на дво- та багатосторонній основі, що оформляється певними угодами) та частково приватним кредиторам.

       Таблиця 1.1

       Мінімальна  стандартна модель Світового  банку для оцінки зовнішньоборгової залежності держави

       Назва        Формула        Економічний зміст
       Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг        EDT / XGS 

       (%)

       Демонструє  відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу
       Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП        EDT / GNP (%)        Показує загальний рівень боргової складової  економіки
       Відношення загальних  платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг        TDS / XGS (%)        Коефіцієнт  обслуговування боргу, який показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу
       Відношення відсоткових  платежів до ВНП        INT / GNP (%)        Визначає  можливість обслуговування зовнішнього боргу
       Відношення відсоткових  платежів до експорту товарів і послуг        INT / XGS 

       (%)

       Визначає  частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу
       Відношення міжнародних  резервів до валового зовнішнього боргу        RES / EDT 

       (%)

       Показує чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу)
       Відношення міжнародних  резервів до імпорту товарів і послуг        RES / MGS 

       (%)

       Відображає  запас фінансової міцності держави
       Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу        Shortterm / EDT 

       (%)

       Показує, яку частку становить короткотерміновий борг у загальній сумі зовнішнього боргу
       Відношення боргу  міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу        Multilateral / EDT 

       (%)

       Відображає  питому частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу, або, свого роду, залежність держави від фінансування цими організаціями

Информация о работе Аналіз впливу боргової кризи на країни ЄС