Аналіз впливу боргової кризи на країни ЄС

       Починаючи  з  жовтня 2008  р.,  Комісія  схвалила  Програму  державної допомоги, наданої  державами-членами фінансовим установам, на загальну суму понад 3,5 трлн. євро (майже  третина річного ВВП ЄС). Станом на початок 2011р. 1,5  трлн.  євро  цієї  допомоги  було  використано  на  чотири  основні  цілі: боргові  гарантії,  рекапіталізація,  підтримка ліквідності й обслуговування незабезпечених активів. Найбільша частка бюджетних асигнувань припадає на державні гарантії за банківськими зобов’язаннями – 2,9 трлн. євро схвалених і 1 трлн. євро наданих коштів [5, с. 62].

       Потужним  засобом  впливу  на  економічну  ситуацію  у  ЄС,  особливо  в  умовах  кризи,  є  монетарна  політика  ЄЦБ.  Основним  її  інструментом залишається  зміна  відсоткової  ставки  рефінансування  (облікової  ставки).  На початковій  стадії  макроекономічних  негараздів  у  ЄС  вона  була  знижена  до рекордно низького за усю історію існування ЄЦБ рівня – з 4,25 % у жовтні 2008 р. до 1 % у травні 2009 р. Облікова ставка утримувалась на рівні 1 % аж до 7 квітня 2011  р.  і,  зважаючи  на  покращення  макроекономічної  ситуації  на  усій території зони євро, була підвищена на 0,25 пунктів [4 с. 6].

       Другий  пакет заходів – стабілізація і відновлення економіки –  передбачає зважену  і  скоординовану  політику  на  рівні,  в  першу  чергу,  держав-членів,  а також  Спільноти.  Ще  у  грудні 2008  р.  Європейською  комісією  було запропоновано спрямувати на фіскальне  стимулювання економіки близько 200 млрд. євро [7, с. 2]. У березні 2009 р. Європейська  Рада збільшила цю суму до 400  млрд.  євро.  Основна  частина  цих  коштів  спрямовується  з  національних бюджетів держав-членів на найбільш оптимальні, на думку урядів цих держав, заходи,  затверджені  національними  планами  антикризових  дій.  Наприклад, Великобританія  скоротила  непрямі  податки  з  метою  стимулювання споживання;  Німеччина  збільшила  обсяги  державних  капіталовкладень  у промисловість  і  розвиток  інфраструктури.  Обсяги  державного  стимулювання економіки у цих країнах становили на 1 січня 2009 р. відповідно 20  і 23 млрд. євро [9]. 

       У 2009 р. найбільший пакет заходів фіскального  стимулювання економіки (близько 2,2 %  ВВП)  схвалила  Іспанія;  за  нею  слідували  Австрія  і Великобританія (відповідно майже 1,9 і 1,4 % ВВП). У 2010 р. найбільші  обсяги фіскальних  асигнувань  були  виділені  Німеччиною,  Польщею,  Австрією  та Люксембургом (від 1,5  до 2 % ВВП). Віддача  від фіскального  стимулювання суттєво відрізняється  від країни до країни  залежно  від таких характеристик  їх економік,  як  її  відкритість,  ступінь  кредитизації  економіки,  а також від структури здійснених капіталовкладень. 

       Для  порівняння:  задекларовані  обсяги  державної  фіскальної  підтримки  національних  економік  у  США  становили  протягом 2008–2009  рр.  понад 500 млрд.  дол. (близько 2,4 %  ВВП),  а  у  КНР – 586  млрд.  дол. У 2010  р.  ці цифри були не меншими.

       З  бюджету  ЄС  фінансування  антикризових  заходів  здійснюється  у контексті  пріоритетів та цілей Лісабонської стратегії, схваленої Європейською Радою  у 2000  р.  Однак  цілу  низку  Програм  переглянуто  з  метою  адаптації середньо  і  довгострокових  заходів  до  умов  кризи  та  включення  нових  короткострокових  заходів,  спрямованих  на  пом’якшення  її  наслідків.  Так, навіть  у  річному  бюджеті  ЄС  на 2011  р. 12  статей  передбачали  асигнування, спрямовані на реалізацію,  з-поміж  іншого, антикризових  заходів. Відповідно до Європейського плану економічного відновлення загальний обсяг інвестицій, здійснених  через бюджет  ЄС  і Європейський  інвестиційний банк (ЄІБ) протягом 2009–2010 рр., становив майже 2 % річного ВВП ЄС (200 млрд. євро).

       Визначальним  інструментом  фіскального  стимулювання  економічного розвитку  ЄС  з  єдиного  бюджету  була  і  залишається  структурна  політика спільноти. Пріоритетними напрямами фінансування зі структурних фондів ЄС в  умовах  кризи  є: 1)  інвестування  інноваційних,  науково-дослідних  і  освітніх проектів; 2)  підвищення  адаптаційної  здатності  економічно  активного населення  на  ринку  праці; 3)  усунення  перешкод  для  бізнес-структур  у  їх просуванні  на  внутрішньому  і  міжнародних  ринках; 4)  підвищення конкурентоспроможності  європейських  підприємств  шляхом  впровадження  у виробництво енергозберігаючих, екологічно безпечних технологій тощо. 

       Загалом,  за  оцінками,  здійсненими  на  основі  змін  у  бюджетних  балансах держав-членів,  сукупні  обсяги  державної  підтримки  економіки  ЄС  у 2009–2010 рр., включаючи  механізми автоматичної стабілізації (ринкові  інтервенції, виплати  служб  зайнятості  тощо),  сягнули 5 %  ВВП (4,5 % –  у  зоні  євро) [5, с. 64–65].  Це  при  тому,  що  у 2008  р.  Європейським  планом  економічного відновлення планувався мінімальний  рівень фіскального стимулювання в обсязі 1,5 % ВВП [7, с. 2]. Фіскальні заходи, проведені ЄС і його державами-членами у 2009 і 2010 рр., додали до динаміки ВВП Спільноти відповідно 0,5–1 % і 0,3–0,6 % зростання [5, с. 67–68]. 

       Базовими  заходами  ЄС  і  його  держав-членів,  спрямованими  на стабілізацію  і  відновлення  економіки  і  здійсненими  у  період 2008–2010  рр., стали [3]: 

       •  надання ЄІБ додаткових кредитів малому  і середньому бізнесу  в обсязі 30 млрд. євро через комерційні банки (15 у 2009 і 15 у 2010 рр.); 

       •  прискорення  фінансування  ЄІБ  проектів,  спрямованих  на  боротьбу  з глобальними  змінами  клімату,  енергетичну  безпеку,  розбудову  нфраструктури,  зокрема у транскордонному вимірі.  Цьому сприяло дострокове підсилення статутного капіталу банку у 2010 р. на 60 млрд. євро; 

       •  зміцнення ролі Європейського банку  реконструкції та розвитку (ЄБРР) у  реформуванні  фінансового  сектору  і  приватного  підприємництва  у нових  державах-членах  ЄС  шляхом  збільшення  щорічних  обсягів фінансування ним проектів на 800 млн. євро;

       •  підсилення  інвестиційного  спрямування  проектів  в  рамках  політики згуртування  та  реструктуризація  схем  їх  фінансування  шляхом перенесення  виплат  з бюджету  ЄС  на більш  ранній період.  Зокрема,  у 2009  і 2010  рр.  через  структурні фонди ЄС  було  позапланово  наперед профінансовано  проектів  і  заходів  на  суму  близько 11  млрд.  євро.  У цілому  за  період 2007–2013  рр.  на  реалізацію  таких  проектів заплановано 350 млрд. євро;

       •  підтримка  існуючих  та  створення  нових  експортних  можливостей  підприємствам  ЄС  шляхом  реалізації  активної  політики  доступу  на ринки третіх країн; 

       •  підвищення  ефективності  функціонування  єдиного  ринку  ЄС  шляхом реалізації  національних  і  комунітарної  політик конкуренції та  захисту прав споживачів. 

       Ще  одна  макроекономічна  характеристика,  яка  значно  погіршилась  у  Спільноті протягом 2008–2010 рр. (див. вище) і на покращення якої спрямовані антикризові  заходи ЄС  і  його  держав-членів, –  зайнятість.  І  хоча  боротьба  з безробіттям  є  одним  з  пріоритетних  напрямів  економічної  та  соціальної політики  ЄС  протягом  останніх  десятиліть,  в  умовах  економічної нестабільності  вона  значно  активізується  і  набуває  особливих  рис.  Так, відповідно  до  прийнятого  навесні 2009  р.  Повідомлення  Комісії [10] пріоритетними  заходами  Спільноти  і  держав-членів  в  рамках  політики зайнятості  на  період  кризи  повинні  стати:  фінансова  підтримка  тимчасових заходів,  спрямованих  на  підвищення  гнучкості  та  адаптивної  здатності працівників;  активніша  підтримка  доходів  ків,  що  постраждали внаслідок скорочення  виробництва;  інвестування  у схеми перекваліфікації  та підвищення  кваліфікації  працівників з неповним  робочим навантаженням і у найбільш  вражених  секторах;  запобігання виникненню  критичних ситуацій  з платоспроможністю фізичних осіб внаслідок прямого впливу фінансової кризи; забезпечення  вільного  переміщення  працівників  в  межах  єдиного  ринку Спільноти;  підтримка  заходів  у  боротьбі  з  безробіттям  серед  молоді; удосконалення законодавства в сфері захисту прав зайнятих осіб та ін. 

       Важливе значення в рамках другого пакету заходів відіграє стимулювання інвестицій  в  економіку.  Здійснена  через  структури  ЄС  і  бюджети  держав-членів,  фіскальна  підтримка  суб’єктів  господарювання,  включаючи  фінансові установи,  носить  переважно  інвестиційний  характер,  оскільки  спрямована  на розвиток, розширення і модернізацію виробництва. 

       Особлива  увага  в  умовах  сповільнення  економічного  розвитку  в  ЄС приділяється стимулюванню приватних  інвестицій. Воно здійснюється шляхом лібералізації  комунітарної  політики  в сфері державної допомоги  розширення механізмів  державно-приватного  співфінансування  інвестиційних проектів (включаючи ресурси ЄІБ,  ЄБРР),  впровадження  нових і часткової переорієнтації чинних програм підтримки інвестиційної діяльності підприємств (наприклад, Рамкової програми ЄС з конкурентноздатності та інновацій) тощо.

       Завдяки  вжитим  заходам  протягом 2010–2011  рр.  у ЄС  вдалося  компенсувати скорочення на 10 % приватних інвестицій, що відбулося у 2009 р. покликані  стимулювати  виробництво  і  заходи,  спрямовані  на  спрощення умов доступу виробників до фінансових ресурсів. У першу чергу, це стосується малих  і  середніх  підприємств (МСП)  і  середніх  корпорацій.  Окрім  значного збільшення  обсягу  пропонованих  через  ЄІБ  позик,  було  розширено фінансування  Програм  Європейського  інвестиційного  фонду,  спрощено  і прискорено процедуру прийняття Комісією рішень щодо державної допомоги, дозволено  державам-членам  надавати  субсидовані  гарантії  та  позичкові субсидії  підприємствам,  що  інвестують  відповідні  кошти  в  інноваційні, екологічні, енергозберігаючі проекти. Комісією було також вжито заходів щодо зниження адміністративних бар’єрів при реєстрації та здійсненні повсякденної діяльності малих підприємств (реєстрація підприємства повинна здійснюватись максимум  за  три  дні  і  безкоштовно,  а  процедура  найму  першого  працівника повинна проходити в одному пункті; скасовано процедуру річної звітності для мікропідприємств,  знижено вимоги стартового капіталу приватної компанії до 1 євро тощо) [7, с. 12–13].

       Третій  пакет  заходів  спрямований  на  об’єднання  зусиль  усіх  держав-членів  ЄС,  третіх  країн  і  міжнародних  організацій  у  подоланні  наслідків  світової  економічної  кризи.  Одним  з  базових  принципів  реалізації  цієї  групи заходів  є солідарність усіх членів  інтеграційного об’єднання, яка проявляється у  розробці  механізмів  взаємної  підтримки,  допомоги  країнам,  які  зазнають більших  труднощів,  спільній  відповідальності  за  стан  економіки  кожної  з держав-членів Спільноти. 

       За  всю  історію  існування європейських спільнот ними були відпрацьовані досить  ефективні,  як показує практика, механізми  колективної  солідарності  у боротьбі з економічними негараздами. Серед них виділяються такі: 

       –  об’єднання  ресурсного,  політичного,  емпіричного  та  наукового потенціалів  країн-членів задля розв’язання  спільних проблем;

       –  механізми  прямої  макроекономічної  підтримки (стабілізації)  держав-членів, що опиняються у складному фінансово-економічному становищі;

       – мобілізація додаткових ресурсів ЄІБ  задля підтримки діяльності малих  і середніх підприємств у державах-членах і державах-кандидатах; 

       –  мобілізація  додаткових  ресурсів  єдиного  бюджету  ЄС,  включаючи  здійснення  авансових  асигнувань  у  найбільш  вражені  сектори  економіки  та регіони;

       –  поєднання  цілей  структурних  реформ  з  цілями  фіскального  стимулювання економіки при здійсненні бюджетних видатків ЄС;

       –  залучення досвіду  та  ресурсів міжнародних фінансових організацій  для подолання наслідків кризи  у державах-членах ЄС. 

       Особливої  уваги  заслуговує  другий  з  перелічених  пунктів –  механізми  макроекономічної  стабілізації  ЄС.  На  сьогодні  їх  запроваджено  п’ять:

       1) Європейський  механізм  фінансової  стабілізації (англ.  скороч. – EFSM);

       2) Європейський  фонд  фінансової  стабільності (англ.  скороч. – EFSF);

       3) Підтримка платіжних балансів (англ.  скороч. – BoP);

       4)  купівля  ЄЦБ суверенного боргу  і 

       5) Позичковий фонд для Греції. 

       Перший (EFSM) призначений для підтримки  фінансової стабільності в усіх країнах-членах ЄС. Він являє собою позику МВФ, надану за запитом держави-одержувача  за посередництвом Європейської комісії під гарантії бюджету ЄС.

       Станом  на 1 жовтня 2011 р. у рамках EFSM допомога схвалена для Ірландії та Португалії. Максимальний  розмір  доступної  через  цей  механізм  позики – 60 млрд. євро [11]. 

       Через  другий  механізм (EFSF)  здійснюється  макроекономічна  підтримка країн-членів  зони  євро. Необхідні  кошти  отримуються  від  продажу  Комісією облігацій  на  міжнародних  фінансових  ринках  під  колективні  гарантії  усіх держав-членів  єврозони.  Розмір  максимального траншу – 440  млрд.  євро.