Дослідження розвитку сили в старших школярів засобами атлетичної гімнастики

РОЗВИТОК СИЛИ В ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ АТЛЕТИЧНОЇ ГІМНАСТИКИ

Дослідження розвитку сили в старших школярів засобами атлетичної гімнастики

 

Введення

 

Актуальність. Проблема базової силової підготовки школярів і чнівський молоді представляє  в цей час особливий інтерес у зв'язку з вираженими змінами соціальних, екологічних і економічних умов життя суспільства. Однако разработка основополагающих методических рекомендаций по широкому использованию различних методов базовой физической подготовки, начиная с первого класса, сдерживается дефицитом научних исследований. В єтой связи изучение возрастной динамики мишечной сили школьников в процессе всего периода обучения представляет, по мнению С.В. Новаковского, Л.С. Дворкина, С. В. Степанова (2002) , как научний, так и практический интерес. Єто позволяет виявить педагогические и физиологические закономерности в развитии силових возможностей и на єтой основе более обьективно планировать силовие нагрузки с учетом возраста на уроках физического воспитания.Основной предпосилкой разработки методики базовой силовой подготовки школьников послужили сведения о специфичности сили мишц, являющиеся важнейшим фактором всестороннего физического развития человека в онтогенезе [1, 2, 4, 5, 7, 8,10, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 19].

 

Сила - основна фізична якість людини. Її можна розвивати з використанням різних засобів. Але, як показали численні дослідження, найбільше ефективно вона піддається тренуванню, коли застосовуються обтяження, причому обтяження дозовані, тобто враховуючі фізичні можливості того або іншого атлета [8, 9, 11, 16, 17,]. Разом з тим немає єдиної думки щодо використання обтяжень для тренування сили, особливо в дитячому й підлітковому віці. Ряд авторів уважають недоцільним використовувати будь-які обтяження в цих вікових періодах [9,11,20]. Є думки, що дозовані обтяження можуть бути використані у фізичному вихованні школярів і чнівський молоді [9,18, 20 і ін.].

 

Однак проблема, на думку багатьох авторів, складається не тільки в тім, можна  або не можна давати тому або іншому юному атлетові ті або інші обтяження. Якщо буде отримана відповідь на питання: "Як треба тренувати спортсмена, застосовуючи ті або інші обтяження без шкоди для здоров'я?", те заняття з вагами можуть використовувати практично всі здорові люди без обмежень. Адже вага - це й 500 г, і 5 кг, і 100 кг [15, 16, 18]. Будь-який руховий акт людини сполучений із проявом різних фізичних якостей. Щоб атлетові підняти обтяження навіть середньої ваги, йому необхідно повною мірою показати свої здатності в спритності, координації, гнучкості й ін. Отже, розвивати силу неможливо без попутного розвитку практично всіх фізичних якостей людини [2,5,12, 14].

 

На цій  основі стало можливим поглибити  й розширити методологію силової  підготовки учнів 10-х класів, а також  конкретизувати систему багаторічного тренування дітей і підлітків у силових видах спорту. Все це повною мірою відповідає концепції розвитку вітчизняної науки в області фізичної культури й спорту, спрямованої на пошук ефективних засобів і методів фізичного виховання підростаючого покоління з урахуванням соціально-економічних умов життя суспільства на сучасному етапі [5, 13].

 

У програмі по фізичному вихованню учнів 11-х  класів 1993 року в змісті уроків фізкультури  передбачене виконання двох частин: базової й диференційованої (варіативної) [8]. Відповідно до даної програми освоєння базових основ фізичної культури об'єктивно необхідно для кожного учня з 1-го по 11-й клас. Базовий компонент, інакше називаний ядром, на думку В.И. Ляха, Л.Б. Кофмана, Г.Б. Мейксона, становить основу загальнодержавного стандарту загальноосвітньої підготовки в сфері фізичної культури.

 

Разом з тим у цьому базовому компоненті програми по фізичному вихованню  учнів силовій підготовці приділяється винятково мало уваги й вона не є основною. У цьому ми бачимо недолік даної програми. Створення системи масової силової підготовки школярів, на нашу думку, допоможе вдосконалювати сучасну шкільну програму.

 

Гіпотеза  дослідження – Рівень розвитку фізичної якості сили буде підвищуватися більш  ефективно якщо в процес загальної фізичної підготовки застосувати систему занять із обтяженнями оптимальної ваги

 

Об'єкт  дослідження – силова підготовка старших школярів.

 

Предмет дослідження – удосконалювання  силової підготовки старших школярів засобами атлетичної гімнастики.

 

Ціль дослідження – на підставі аналізу літератури обґрунтувати актуальність удосконалювання силової підготовки старших школярів засобами атлетичної гімнастики.

 

Завдання  дослідження:

 

1. Теоретично  обґрунтувати проблему розвитку  сили старших школярів, засобами атлетичної гімнастики:

 

?розглянути  сучасні аспекти силової підготовки  підростаючого покоління;

 

?виявити  особливості розвитку сили в  підлітковому віці.

 

Новизна й практична значимість полягає  в цілеспрямованому, систематичному використанні засобів атлетичної гімнастики зі старшими школярами, для різнобічного впливу на організм що займаються й цілеспрямованого розвитку їхніх силових якостей.Розділ 1. Дослідження стану питання

 

1.1. Деякі  науково-теоретичні основи розвитку  сили

 

Сила  є основною фізичною якістю людини. І саме чудове в характеристиці сили (відповідно до законів руху Ньютона) - це їх точна кількісна форма оцінки. У цьому зв'язку можна говорити не тільки про деяку взаємодію тіл, але можна ця взаємодія вимірювати. Кількісний захід впливу тіл один на одного називається в механіку силою.

 

Якщо  в механіку сила - кількісний показник, то у фізіології поняття сила м'язів, будучи кількісною мірою, приймає якісну інформативність. Рухові акти людини характеризуються цілим рядом якісних проявів, з яких досить ґрунтовно вивчалися сила, швидкість і витривалість. Ці сторони моторного акту завжди в тім або іншому ступені взаємозалежні один з одним. Однак у педагогічній практиці цей фактор нерідко мало кого хвилює. Наприклад, по виконанню таких тестів, як підтягування на поперечині або згинання й розгинання рук в упорі лежачи судять не про рівень силової витривалості, а про силу людини.

 

Якісні  сторони рухової активності людини проявляються в удосконалюванні  регуляції діяльності м'язів і вегетативних органів. При короткочасних, швидкісних і силових рухах переважне значення належить поліпшенню регуляції діяльності нервово-м'язової системи. При більше тривалій роботі, поряд з удосконалюванням рухових функцій, істотного значення набуває поліпшення координації вегетативних функцій [1, 3, 6, 7]. Але найважливіша роль у поліпшенні фізіологічної регуляції функції організму, що обумовлюють поліпшення показників, наприклад максимальної сили, все-таки належить нервовій системі й особливо формуванню умовно-рефлекторних зв'язків, що забезпечують поліпшення функцій організму при м'язових напругах [6, 8, 9].

 

Розвиток  м'язової сили тісно пов'язане з  виникненням у результаті вправ  морфологічних, біохімічних і фізіологічних  змін. Біологічні фактори, що роблять  вплив на м'язову силу, досить різноманітні. Складний характер має вплив на силу м'язів-агонистов напруга їхніх антагоністів. Відомо, що розтягнута (у відомих межах) м'яз розвиває більшу напругу, чим нерозтягнута. Щодо цього розтягування м'язів при діяльності їхніх антагоністів сприяє збільшенню ступеня напруги в деяких випадках у два-три рази [б]. З іншого боку, при спільній роботі протилежних м'язових груп частина розвивається сили, що, м'язів-агонистов іде на подолання опору антагоністів. Внаслідок цього при одночасній і тривалій діяльності таких м'язів розтягування приводить до збільшення силової витривалості, подолання ж протидії антагоністів — до її зменшення.

 

Найбільш  істотним механізмом, що спричиняється  прояв значної м'язової сили, є  здатність людини до максимальної мобілізації моторних, функціональних одиниць у м'язах-агонистах, що здійснюють даний руховий акт (за допомогою концентрації нервових центрів). Ця здатність концентрації нервових центрів (до максимальних вольових зусиль) і є предметом тренування важкоатлетів, гімнастів, акробатів, а також і в атлетичній гімнастиці. Чим більше збуджується моторних одиниць у мінімальний час, тим сильніше, за інших рівних умов, скорочується м'яз. Залежно від ступеня мобілізації моторних, функціональних одиниць у м'язах-агонистах і регуляції одночасної діяльності м'язів-антагоністів і залежить величина прояву максимальної сили людини.

 

При статичних  напругах механізм нервово-м'язової регуляції  силових проявів має деякі  відмінні риси. Є дані, що дозволяють говорити про позитивну роль для розвитку сили так званих ізометричних напруг. В основному такі напруги пропонуються виконувати тривалістю 5-6 с. Найціннішо в цьому методі те, що під час виконання вправи статичного характеру з такою тривалістю охоплюються практично всі основні м'язові групи.

 

Однак, на думку Л.С.Дворкина, для розвитку сили, наприклад, у дитячому й підлітковому віці найбільш доступні статичні напруги  локального впливу, які виконуються  з напругою від 30 до 50%, від максимального  зусилля до відмови. У тренувальній практиці статичні напруги, треба визнати, не одержали широкого поширення, а якщо й використовуються, то як засіб загальфізичної підготовки. При статичних напругах і динамічній роботі відбувається формування різних структур руху. Статичні зусилля, що вимагають великої сили, у спорті й трудовій діяльності затребувані відносно рідко, причому лише як компонент динамічних рухових актів. Внаслідок цього ізометричні способи вправ багатьма авторами рекомендуються використовувати лише як елемент у системі спортивного тренування, основу якої становлять динамічні вправи. Частіше застосовується сполучення динамічних і альтернативних їм статичних вправ.

 

Це пов'язане  з тим, що між здатністю проявляти  силу при повільних рухах або  статичних напругах і здатністю  проявляти її швидко при швидкісно-силових рухах немає чіткого зв'язку. Внаслідок цього м'язова сила, що здобувається шляхом тренування в статичних зусиллях, не завжди може бути належним чином використана при динамічній роботі. При статичних зусиллях з максимальною напругою формуються тимчасові зв'язки для програмування максимальної мобілізації рухових одиниць у відповідних м'язах. При динамічній же роботі здебільшого потрібне порушення тільки частини цих одиниць, тому що в ній беруть участь менша кількість м'язових груп [2, 4, 5].

 

Отже, сила є основною фізичною якістю людини. Її можна розвивати з використанням  різних засобів. Але, як показали численні дослідження, найбільше ефективно  вона піддається тренуванню, коли застосовуються обтяження, причому обтяження дозовані, тобто враховуючі фізичні можливості того або іншого атлета. Кожна силова вправа характеризується певними фізіологічними особливостями й робить той або інший специфічний вплив на організм. При виконанні максимальних силових зусиль у скорочувальний акт короткочасно утягуються велике число рухових м'язових одиниць. Потужні скорочення м'язів стимулюють не тільки розвиток мускулатури, але й всі функції організму.

 

1.2. Історія  розвитку атлетичної гімнастики

 

Атлетичну гімнастику, як систему вправ з  обтяженнями вправи з важкими предметами ще в 1У столітті до нашої ери відносили до природних рухів. У змаганнях цього періоду брали участь тільки ті атлети, хто міг підняти масивний вантаж, що лежав на головній площі Афін. Древні римляне розробили й спеціальні вправи із предметами для розвитку мускулатури, сполучаючи їх з гімнастичними й акробатичними елементами.

 

Древні  медики (11-1 століття до нашої ери) уперше відзначили й лікувальні властивості  силових вправ для розробки суглобів, регулювання подиху, зміцнення ослаблених м'язів. У керівництві для студентів-медиків і лікарів пропонувалося використання в оздоров тельних цілях рухів тіла з обтяженням.

 

У період, що ставиться до закінчення XIX і початку XX століть, починають видаватися численні посібники, у яких описувалися системи розвитку тих або інших м'язових груп з використанням гир різної ваги, гантелей, утяжеленних ціпків. Автори й видавці, даючи голосні й ефектні назви своїм книгам і брошури: "Вернейшее засіб для накачування м'язів", "Секрети грації й добірності", - гарантували миттєвий успіх.

 

У цей  період виникає особливий інтерес  до сильних людей, що мають гіпертрофовану мускулатуру, здатним на цирковій арені  демонструвати публіці роздуті " кулі-біцепси".

 

Незабаром на арену вийшли дійсно сильні борці, гиревики, разриватели ланцюгів і подниматели ваг. Стали проводитися численні чемпіонати борців і гиревиков, що дозволили познайомитися з істинно міцними, сильними атлетами. Нам добре відомі імена Івана Поддубного, Петра Крилова, Івана Заикина, Олександра Засса, Івана Лебедєва й ін.

 

Зародження  атлетичної гімнастики в Росії як системи вправ з обтяженнями  заради зміцнення здоров'я, виправлення  недоліків статури й постави  пов'язане з ім'ям лікаря Крайового  го В.М. В 1885 році в Петербурзі їм був  організований "Кружок аматорів атлетики", що свою роботу будував на принципах сполучити природних рухів (ходьба пішки, біг) зі спеціально підібраними вправами для рук, ніг і тулуба, з використанням процедур, що гартують.