Соціальна робота

       Несприятлива  спадковість не визначає майбутнє дитини. Так за даними одного з датських досліджень, із хлопчиків, біологічні батьки яких були злочинцями, в подальшому порушили закон 14 %, інші 86 % не вчинили  протиправних дій [5].

       Крім  того, виявляється, що на дітей з  несприятливою спадковістю прийомна родина справляє досить сильний вплив, який може бути як позитивним, так і  негативним. Результати зарубіжних досліджень (на жаль, вітчизняні дослідження з  даної тематики відсутні) показують, що рівень злочинності серед прийомних  дітей був вищим, ніж у суспільстві  в середньому, але він був майже  в два рази меншим, ніж у їх біологічних батьків. На думку вчених, це свідчить про те, що сприятлива ситуація в прийомній сім'ї знижує ризик  кримінальної поведінки у дітей  з обтяженою спадковістю.

       Але в деяких випадках сімейне середовище може посилити ризик кримінальної поведінки. Діти, в яких і прийомні і біологічні батьки були засуджені, здійснювали  злочин частіше за них. Це свідчить про те, що існують генотипи, що мають  підвищену чутливість до несприятливих  аспектів сімейного середовища.

       Кримінальну поведінку прийомних дітей вивчали  й шведські вчені. Вони спочатку не знайшли навіть слабкого зв'язку між  засудженням дітей, вихованих прийомними батьками, і поведінкою їх біологічних  батьків. Серед шведів злочини були наслідком зловживання алкоголем. Коли вчені виключили з аналізу цей вид злочину, вони помітили слабкий позитивний зв'язок між наявністю засудження у потомків і їх біологічних батьків. При цьому злочини в обох поколіннях виявилися не тяжкими. В основному це були крадіжки і шахрайство [8].

       Підтвердилась і чутливість дітей з спадковою  обтяженістю до особливостей прийомної  сім'ї. Максимально сприятливе сімейне  середовище «нейтралізувало» ефект  генетичного тягаря. З іншої сторони, найбільш високий ризик порушити закон спостерігався у таких  дітей з несприятливою спадковістю, прийомна родина яких мала низький  соціально-економічний статус.

       Результати  дослідження свідчили, що в розвиток даного розладу роблять внесок три  фактори:

• Судимість когось з біологічних батьків (генетичних);
• Пияцтво або асоціальна поведінка одного з членів прийомної сім'ї (середовищний);
• Поміщення дитини з несприятливою спадковістю в сім'ю, що має низький соціально - економічний статус (генотип - середовищна взаємодія).

       Очевидно, що у людини гени не запускають конкретну  поведінку подібно до того, як це буває з деякими інстинктивними діями у тварин. Зв'язок між ризиком  злочинної поведінки і генами опосередкований психологічними особливостями. Причому на ризик кримінальної поведінки  можуть впливати різні несприятливі поєднання психологічних властивостей, і кожна з цих властивостей знаходиться під контролем декількох  чи навіть більшої кількості генів  і різних факторів середовища.

       Дітей алкоголіків часто називають  групою множинного ризику. Приблизно  у 1/5 з них спостерігаються різноманітні проблеми. Переважно, це непосидючість  і невротичні розлади (тики, страхи тощо). Рідше спостерігаються труднощі у засвоєнні шкільної програми. Ці порушення не є проявами яких-небудь дефектів генетичного апарату і викликані несприятливими умовами, за яких матері виношують вагітність і вирощують малят. Дослідження прийомних дітей показують, що алкоголізм кровних батьків не збільшує ймовірність того, що в майбутньому дитина захворіє яким-небудь серйозним психічним розладом.

       Ця  закономірність простежуються тільки для нетяжких злочинів, тому не має підстав стверджувати, що ризик стати злочинцем пояснюється у прийомних дітей генетично зумовленим підвищенням агресивності чи жорстокості.

       Дані  досліджень підтверджують, що сприятливе сімейне середовище може нейтралізувати вроджені особливості, пов'язані з  підвищенням ризику кримінальної поведінки, а несприятливі - посилити їх.

       Часто прийомних батьків турбує, як спадковість  впливатиме на здоров'я дитини.

       Спадковими  є хвороби, єдина причина яких - виникнення порушень в хромосомному наборі (хромосомні хвороби) або в  якому-небудь гені (генні хвороби). Спадкові хвороби неоднакові за ступенем тяжкості і перебігом: як відомо, серед них  багато тяжких, таких, що погано піддаються лікуванню, але думка про те , що ці хвороби невиліковні - помилкова. Вони, як правило, розпочинаються в  ранньому віці, рідше - в дорослому  і похилому віці. Це залежить від  «програми» роботи кожного гена.

       Іноді вважають, що спадкова хвороба - завжди сімейна, тобто має бути і у  родичів хворого. Насправді дуже часто спадковою хворобою страждає лише один член сім'ї, а багато спадкових  хвороб взагалі не сімейними. Абсолютно  неправильним є уявлення про «загальну  погану спадковість». Наявність будь - якої спадкової хвороби не підвищує ризик виникнення ризик виникнення іншої.

       У цілому ризик генних та хромосомних  хвороб для прийомних дітей у  цілому не вищий, ніж для всіх інших.

       Є група хвороб, що не належать до «чисто»  спадкових (навіть якщо в сім'ї декілька хворих), хоч генетична схильність відіграє роль у виникненні цих хвороб. Їх називають «хвороби із спадковою схильністю» (гіпертонія, атеросклероз, астма, ракові пухлини, цукровий діабет, псоріаз, епілепсія, шизофренія і т. д.). Але окрім генетичних механізмів мають значення й інші причини, і це дуже важливо, оскільки на ці причини можна впливати (дієта, спосіб життя) і тим самим зменшувати ризик хвороби. Внесок спадковості неоднаковий - не лише при різних хворобах, але в різних сім'ях з однією і тією ж хворобою [12].

       Таким чином, з приводу більшості хвороб, пов'язаних з генетикою, прийомні діти «не гірші» за інших. При необхідності за порадою чи конкретною допомогою  прийомні батьки можуть звернутись до лікаря - генетика.

       Як  відомо, окрім спадковості на становлення  особистості впливає соціальне  середовище. Тому важливе значення для розвитку дитини мають умови  її проживання та виховання її до того часу, як вона потрапила в прийомну сім'ю. Як правило, до влаштування в  прийомну сім'ю діти перебувають  в дитячих закладах інтернатного типу чи притулках.

       Дітей, що виховуються в дитячих закладах інтернатного типу, можна розділити  на дві групи: ті, які деякий період проживали у сім'ї, і ті, які  ніколи не жили у сім'ї. Психологи  стверджують, що інтернатні діти відрізняються  за своєю поведінкою уже залежно  від того, проживали вони в родині чи ні. Досвід проживання в сім'ї  можуть мати ті вихованці дитячих  закладів, які з різних причин втратили батьків.

       Діти  з соціально благополучних сімей  зазвичай втрачають батьків в  силу якихось трагічних обставин (батьки померли, перебувають у місцях позбавлення волі тощо). Такі діти мали досвід сімейної взаємодії, в них  сформовані необхідні соціальні  навички. Але вони пережили сильний  стрес у результаті втрати батьків, що призводить до підвищеного почуття  тривоги, неповноцінності, іноді - до психічних  та емоційних відхилень. Тому їм так  необхідна емоційна підтримка з  боку дорослої людини, яка допомогла  б повернути почуття захищеності. Такі діти не створюють особливих проблем для прийомних батьків.

       Діти  в неблагополучних сім'ях проживали  в умовах, що загрожували їх нормальному  розвитку та здоров'ю. Батьки зловживали алкоголем, наркотиками, займалися  жебратством і т. п., не займалися  вихованням власної дитини, за що були позбавлені батьківських прав. У таких  дітей не рідко спостерігається  психічна тривожність, нерозвиненість емоційно - вольових характеристик, педагогічна  занедбаність, гострі хронічні захворювання. Незважаючи на ці проблеми, діти з неблагополучних  сімей мають уявлення про сімейні  стосунки, досвід спілкування з навколишнім  світом. Це робить процес їхнього входження  в прийомну сім'ю значно легшим, ніж  в дітей, у яких такого досвіду  немає.

       Вихователі  можуть любити дітей, доглядати за кожним індивідуально, але незважаючи на це, малюки не вчаться залежати від конкретної людини, яка б задовольняла всі  їх потреби.

         Прийомним батькам потрібно бути  надзвичайно чуйними і належним  чином підготуватися до цього  потенційно можливого явища ще  до того, як вони всиновлять  дитину. Для батьків, що опинились  в такій ситуації, буде корисною  організація різноманітної розвиваючої  ігрової діяльності, в якій беруть  участь і малюк, і батьки. Фахівці  пропонують батькам частіше гратися  з дитиною в ладунки чи в  хованки, співати йому пісні  і розповідати дитячі віршики;  гойдати і легенько підкидати  його; обнімати і цілувати його, оточувати тривогою і ласкою - тобто робити те , чого малюк  ніколи не отримував в дитячому  будинку. Результати досліджень  свідчать, що діти, які перебували  в інтернатних закладах, мали  більш невпевнену прихильність  до батьків, ніж діти, що були  усиновлені немовлятами. Вчені  припускають, що це результат  взаємодії таких факторів:

• Прихильність між батьками та дітьми почала формуватися пізніше, ніж це відбувається зазвичай.
• Малюки, що жили в дитячих будинкахта притулках, не були навчені поведінці яка б сприяла виникненню прихильності, наприклад, вони не вміли посміхатися, не знали навіть, що коли боляче, потрібно плакати - сильна занедбаність гальмувала природні реакції [11].

       Звичайно, не всі проблеми відпадуть в той  момент, коли дитина потрапить прийомну сім'ю, де в неї будуть люблячі  батьки. Виховання прийомної дитини потребує тривалого часу і терпіння. Але вчені схильні робити оптимістичні прогнози. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.3 Нормативно-правова база соціально-правового захисту прийомної сім'ї

       Відповідно  до частини третьої статті 52 Конституції  України утримання та виховання  дітей - сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, покладається на державу.

       Згідно  зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального  захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» державне утримання дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними і грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності[2].

       Відповідно  до статті 4 Закону «Про забезпечення організаційно - правові умов соціального захисту  дітей - сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування» заходи соціального захисту дітей - сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, гарантуються, забезпечуються й охороняються державою[2].

       Згідно  із законом «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту  дітей - сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування» до прийомної  сім'ї влаштовуються діти з державних  закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл - інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх. Законодавче обмеження можливості оформлення дитини із родини, в якій вона перебуває, не дає змоги безпосереднього  розміщення в сім'ю дітей, які  потребують термінового влаштування [2].

       Щодо  дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, то обов'язок забезпечення їхнього  розвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні  таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання.

       Законодавчо визначені пріоритети сімейного  влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею 6 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

       З метою забезпечення пріоритетності сімейного влаштування дітей - сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, в Україні створюються  сімейні форми влаштування таких  дітей: прийомні сім'ї та дитячі будинки  сімейного типу.

       26.04.2002 р. прийнято Положення про прийомну  сім'ю, затверджене постановою  Кабінету Міністрів № 565, яким, зокрема, встановлено, що метою  утворення прийомної сім'ї є  забезпечення належних умов для  зростання в сімейному оточенні  дітей - сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, шляхом  улаштування їх у сім'ї на  виховання та спільне проживання[3].