Соціальна робота

       Оцінивши  потреби дитини та можемо провести аналіз планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомної сім'ї. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2.3 Планування, реалізація, завершення соціального  супроводження прийомної  сім'ї

       Планування  соціального супроводження

       Реалізація  соціального супроводження прийомної сім'ї передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

       План  соціального супроводження(Додаток Б) містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку прийомної дитини. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання соціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформаційних послуг.

       План  соціального супроводження формується на кожну дитину персонально на основі оцінки потреб дитини. Базова інформація щодо розробки плану соціального супроводження при влаштуванні дитини до прийомної сім'ї міститься в оцінці потреб дитини і сім'ї. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків і дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров'я.

       План  соціального супроводу розробляється  на основі інформації про індивідуальні потреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальними на відповідний термін реалізації соціального супроводження.

       Соціальне супроводження виступає не як заміна піклування про прийомну дитину, а  як організація соціальної підтримки  та допомоги прийомним батькам у розв'язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати [14].

       Виходячи  із обов'язків прийомних батьків, більша частина пунктів плану  соціального супроводження має  включати їх як безпосередніх виконавців.

       Якщо  розглянути розподіл зобов'язань прийомних  батьків та соціальних працівників  щодо забезпечення основних життєво  необхідних потреб вихованців, то переважна  більшість пунктів буде визначена  як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводження не повинен  перетворюватися на постійну інтенсивну опіку прийомної сім'ї. Основне завдання - досягнення максимальної самостійності сім'ї виконувати внутрішньосімейні та соціальні функції [6].

       План  соціального супроводження затверджується директором центру соціальних служб  для сім'ї, дітей та молоді та зберігається у особовій справі прийомної сім'ї. Протягом першого півріччя функціонування прийомної сім'ї та дитячого будинку  сімейного типу план соціального  супроводу складається на кожний місяць, потім - на півріччя, у подальшому - щорічно.

       Реалізація  соціального супроводження  прийомної сім'ї

       Соціальні працівники центрів соціальних служб  для сім'ї, дітей та молоді використовують різноманітні форми надання соціальних послуг батькам та дітям вихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичні вечори, проведення організованого оздоровлення тощо. Один з напрямів реалізації соціального  супроводження прийомної сім'ї  посередницька діяльність соціального  працівника між батьками та службами, установами, які захищають права  дитини, налагодження співпраці з  різними фахівцями для забезпечення якнайкращих умов виховання дитини у сім'ї.

       Зустрічі  соціального працівника та прийомних  батьків, частота візитів у сім'ю  залежить від етапу адаптації  дитини у сім'ї. Рекомендовано першого  місяця перебування дитини у сім'ї  відвідувати її щотижня, наступні три  місяці - один раз на 2 тижні, в подальшому - за потребою, але не рідше одного разу на місяць. Проте ці норми є  рекомендованими, якщо цього вимагають  потреби дитини або про це просять  прийомні батьки, то візити у сім'ю  можуть відбуватися частіше. Також  слід частіше зустрічатись, за умови  якщо прийомні батьки не мають досвіду  виховання дитини-сироти, якщо дитина влаштовується вперше, якщо планується перехід дитини до іншої сім'ї, якщо виникає кризова ситуація або  якщо дитина потребує спеціальної допомоги [12].

       Соціальний  працівник обов'язково документує результати соціального супроводження. За бажанням, він може вести Щоденник роботи з  прийомною сім'єю, в якому фіксуються окремі проблеми та питання, свої роздуми та висновки, які пов'язані з тією чи іншою сім'єю, дитиною.

Формами роботи є зустрічі з батьками, дитиною, телефонна бесіда з батьками, відвідання сім'ї, організація консультування спеціалістів, оздоровлення дитини тощо. Якщо мова йде про зустрічі з батьками, сім'єю, то, як правило, вони відбуваються у вечірні години чи по вихідних днях. Отже, соціальний працівник, який здійснює супровід прийомних сімей  та, має знати, що він потребує гнучкого графіка роботи. Керівництво центрів  СССДМ повинно сприяти у створенні  належних умов для забезпечення якісного соціального супроводження [16].

       Соціальний  працівник у процесі соціального  супроводження веде справу прийомної сім'ї, яка вміщує в собі документи, що фіксують процес роботи з сім'єю.

       Абсолютна більшість документів, що стосуються прийомної сім'ї, процесу соціального  супроводу мають суто службовий  характер. Варто завжди пам'ятати  про це.

       Реалізація  соціального супроводження прийомної  сім'ї спрямована не лише на забезпечення соціальної підтримки сім'ї, а й  на здійснення контролю за дотриманням  прийомними батьками своїх обов'язків. Проведення бесід та спостереження  за батьками, дітьми та особами з  їх оточення для перевірки забезпечення дотримання прав прийомної дитини, попередження жорстокого поводження та насильства над нею.

       Критеріями  успішності соціального  супроводження є:

- задоволення фундаментальних життєвих потреб дитини - безпеки, житла, якісної їжі) та забезпечення належних побутових умов (одяг, окреме робоче місце, місце для сну та відпочинку тощо);

- використання ресурсів та потенціалу громади для повноцінного розвитку дитини, її успішної соціалізації;

- досягнення  у особистісному розвитку дитини - покращення показників навчання, залучення до гурткової роботи, спортивних секцій, громадських формувань, наявність успіхів у формуванні соціальних навичок;

- забезпеченість  належного догляду за збереженням здоров'я дитини, прийняття, у разі необхідності, адекватних мір щодо його покращання;

- достатній  рівень підготовленості дитини до самостійного життя - сформованість професійних планів, вирішення/знання шляхів вирішення житлової проблеми, вміння розпоряджатися коштами, сформованість вміння вибудовувати стосунки, уникати небезпечних ситуацій, вести здоровий спосіб життя; здатність до прийняття самостійних рішень та відповідальності за них; працелюбність, наявність друзів, вміння співпрацювати;

- володіння навичками самообслуговування - наявність практичних навичок самостійно їсти, вдягатися; прибирати кімнату, мити посуд; користуватися побутовою технікою; самостійно приготувати нескладну їжу, сформованість навичок особистої гігієни відповідно віку тощо;

- достатній рівень самоусвідомлення, самоідентифікації дитини - володіння дитиною рідною мовою, можливість, за бажанням, відкрито сповідувати свою релігію; відчуття дитиною себе як окремою особистістю, яку цінують; позитивне сприйняття своїх здібностей, теперішньої ситуації загалом відчуття приналежності до родини, громади; знання дитиною своїх кровних родичів чи інформації про них; належна самооцінка та позитивне світосприйняття; усвідомлення культурної та релігійної приналежності;

- встановлення  та розвиток стосунків дитини з біологічною сім'єю, повернення до біологічної сім'ї (при відсутності заборони на такі стосунки згідно з рішенням суду);

- самопочуття дитини в сім'ї - впевнено, комфортно, почуває прив'язаність до членів сім'ї, тепло відгукується про них, має дружні стосунки з усіма або з окремими членами сім'ї;

- відсутність/успішне  вирішення/попередження гострих конфліктів, неадекватних відносин у прийомній сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- виконання прийомними батьками /батьками-вихователями плану

соціального супроводження;

- дотримання  прийомними/батьками-вихователями умов договору про організацію діяльності прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- наявність позитивного морально-психологічного клімату у прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу - стосунки довіри, взаємоповаги між прийомними та рідними дітьми, іншими членами сім'ї, родичами; залучення обох батьків у процес виховання, відсутність розчарування, невиправданих очікувань[11].

       Завершення  соціального супроводження

       Як  вже зазначалося, соціальний супровід припиняється з часу завершення існування  прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, чи вибуття  прийомної дитини/вихованця з  підстав, визначених постановами Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення  про прийомну сім'ю" (від 26.04.2002 р. № 565), "Про затвердження положення  про дитячий будинок сімейного  типу" (від 26.04.2002 р. № 564), зафіксоване  рішенням місцевого органу виконавчої влади. У цьому випадку готується  заключний звіт про підсумки соціального  супроводження, що містить визначення причин завершення соціальної роботи з сім'єю[12].

       Припинення  соціального супроводження прийомної сім'ї фіксується наказом директора центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з обґрунтуванням підстав. Копія документів, що засвідчують факт завершення прийомної сім'ї, передається до служби у справах неповнолітніх.  
 
 
 
 
 
 

Висновок  до IІ розділу

       Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

       Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового  влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися  вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам  займатися дитиною, забезпечувати  необхідний рівень життя й розвитку.

       У наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні. Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники - зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна  в Україні система державних  соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити  випускникам необхідних навичок  самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім'єю спостерігається порушення  у розвитку: відхилення фізичного  та психічного здоров'я, деформація особистості  дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви. 

Висновки

       Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім'ї, подальше вдосконалення  діяльності мережі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

       Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває  особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім'ї, а й  від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони  дитинства є державна соціальна  підтримка стосовно сім'ї та дітей, а особливо прийомних сімей.

       Прийомна  сім'я - це сім'я , яка добровільно  взяла з будинків для дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківської опіки від одного до чотирьох таких дітей. Вони не втрачають статусу «дитини-сироти», за ними залишаються усі права та пільки, які передбачені для таких дітей.