Соціальна робота

       Прийомна  сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4- х дітей на виховання та спільне проживання.

       Постановою  Кабінету Міністрів України від 06.02.2006 р. № 106 затверджено Порядок  призначення і виплати державної  соціальної допомоги на дітей - сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, грошового забезпечення прийомним батькам за надання  соціальних послуг у прийомних сім'ях за принципом «гроші ходять за дитиною»[4].

       Діти  які виховуються в прийомних  сім'ях, не позбавляються статусу  дитини - сироти або дитини, позбавленої  батьківського піклування, що передбачає збереження за ними пільг та соціальних гарантій, передбачених законодавством для цієї категорії дітей.

       Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов спільного захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»(стаття 1) дає таке тлумачення терміна «дитина - сирота» та «дитина, позбавлена батьківського піклування»:

       - дитина - сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки.

       - діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти[1]. 

 Порядок створення прийомної сім'ї регулюється Положенням про прийомну сім'ю.

       Підставою виникнення правовідносин при створенні  прийомної сім'ї є юридичний склад, який включає чотири елементи:

-    письмову заяву особи або осіб, які виявили бажання створити прийомну сім'ю(Додаток А);

-    проходження прийомними батьками курсу підготовки;

-    рішення про створення прийомної сім'ї;

-    договір про влаштування дітей до прийомної сім'ї.

       Усі ці елементи в сукупності породжують виникнення правовідносин у прийомній сім'ї. Особливістю наведеного юридичного складу є те, що, по-перше, жоден з його елементів не може бути виключений з нього, а по-друге, вони повинні мати чітку послідовність настання, визначену законодавством.  

Висновки  до І розділу

       Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім'ї та, подальше вдосконалення  діяльності мережі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

       Запровадження в Україні інституту влаштування  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківських прав у прийомні сім'ї  зумовило потребу розробки відповідних  технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту  закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формі прийомних сімей у країні щорічно поширюється.

       Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває  особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім'ї, а й  від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони  дитинства є державна соціальна  підтримка стосовно сім'ї та дітей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ  ЯК ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 

       2.1 Соціально - педагогічна  модель «ведення  випадку»

       Підтримка прийомної сім'ї спрямована на розв’язання проблем розвитку прийомної дитини в різні періоди її становлення чи проблем функціонування сім’ї, які обмежують її можливості в наданні опіки прийомній дитині. Процес надання підтримки прийомним сім’ям здійснюється шляхом соціального супроводу. Соціальний супровід прийомних дітей – вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки, реабілітації та соціалізації прийомних дітей.

       В основному методики соціального  супроводження прийомних сімей  закладено модель «ведення випадку», що широко використовуються в практиці соціальної роботи різних країн.

       Для розуміння сутності технології реалізації соціального супроводження сім'ї, яка виховує дитину, позбавлену батьківського  піклування, пропонуємо розглянути концептуальні  основи соціально - педагогічної моделі «ведення випадку». За даною технологією  робота з клієнтом передбачає послідовне здійснення етапів: вивчення та оцінка ситуації, подальша розробка можливого  вирішення проблеми, узгодження запропонованого  плану з клієнтом, реалізація певних дій, спрямованих на покращення ситуації. Необхідною позицією завершення роботи є аналіз реалізації плану дії  та визначення результативності вжитих заходів [8].

       Суть  соціально - педагогічної моделі реалізації соціального супроводження полягає  в тому, щоб організувати умови  для:

• задоволення вимог клієнта, яким у даному випадку є прийомна родина, шляхом найефективнішого використання всіх можливостей.
• надання такої допомоги клієнтам, щоб вони могли існувати якомога більше, не потребуючи зовнішньої допомоги.
• запобігання або зведення до мінімуму негативних наслідків ситуації, що спонукає клієнтів звертатися за допомогою до соціальних працівників.
• забезпечення партнерських стосунків між тими, хто потребує соціальної допомоги (клієнтами), і тими, хто надає цю допомогу та послуги.

       Особливістю «ведення випадку» як форми надання  соціальних послуг є те, що робота з  клієнтом проводиться вдома, за місцем проживання, а не спеціалізованих  закладах. Реалізація соціального супроводження  передбачає взаємодію соціального  працівника та клієнта. При розробці плану соціального супроводження, який визначає послідовність дій, спрямованих  на покращення ситуації, враховуються питання, які мають вирішуватися самим клієнтом. Такий підхід формує відповідальність за кінцевий результат  не лише спеціалістів, а й особи, що потребує допомоги, що упереджу є  формування патерналістського ставлення  клієнта до діяльності соціального працівника [12].

       Робота  з клієнтом за моделлю «ведення випадку» передбачає певну послідовність  дій.

Перший  етап - вивчення ситуації. Оцінюється загальна соціальна проблема і виявляються потреби клієнта:

       Оцінка  потреб клієнта:

• Визначення пріоритетів для вирішення потреб клієнта
• Розробка плану соціальної допомоги (соціального супроводження)
• Якщо є потреба (для країн з ринковою економікою), визначається вартість послуг і приймається рішення щодо їх фінансування.

       Оцінка  потреб клієнта передбачає аналіз особистості, міжособистісних стосунків, сім'ї, взаємодій  із соціальним оточенням і чинниками, що його визначають. Перед цим соціальний працівник повинен з'ясувати і  дати відповіді на такі питання:

Які соціально-демографічні характеристики клієнта, і на якій стадії розвитку життєвого циклу він перебуває?

Які саме проблеми бентежать клієнта, соціального  працівника, людей із соціального  оточення?

Як, коли і хто визначить проблему або  потреби клієнта, та що перед цим  відбувалося?

Які основні  внутрішньо -, міжособистісні, групові  та місцеві стресові чинники перешкоджають  адекватно чи оптимально функціонувати  клієнту або допомагають з'ясувати  потреби і рівень соціальної допомоги?

Які реальні  можливості щодо надання допомоги має  конкретна особа, сім'я, група або  система соціальних інститутів (робота, школа, друзі тощо)?

Яка саме допомога найбільш повно відповідатиме  потребам індивіда і сім'ї?

       На  цьому етапі соціальний працівник  особисто приділяє увагу підготовці до надання конкретної допомоги, визначенню кола проблем, котрі він має вирішувати, налагодженню особистого контакту і  залученню клієнта до процесу  прийняття рішення відносно соціальної допомоги.

       Другий  етап - безпосереднє надання послуг. На цьому етапі визначаються організації та фахівці, які надаватимуть послуги конкретній сім'ї, та характер і обсяг самих послуг, безпосереднє надання послуг клієнту, їх координація, перевірка якості наданих послуг.

       З цією метою соціальний працівник  і прийомна сім'я вивчають всі  можливі варіанти вирішення проблеми та різні можливі шляхи досягнення успіху, вибирають найбільш ефективні  методи. Чітко визначають відповідальність кожної із сторін (як працівника, який надає послуги, так і клієнта), графік роботи, формуються конкретні  завдання та визначаються конкретні  дати.

       Третій  етап - аналіз проведеної роботи та оцінка послуг, наданих клієнту.

Цей етап включає такі важливі моменти:

• Оцінка змін, які відбулися в процесі після отримання соціальних послуг.
• Вивчення нових потреб, які з'явилисьу клієнта і потребують обов'язкового вирішення.
• Розробка (у разі потреби) додаткового плану соціальної допомоги, тобто уточнюється, розширюються певною мірою робота першого етапу.
• Припинення роботи з певною сім'єю, якщо вона більше не потребує соціально - педагогічної допомоги.

       Звичайно, контроль за процесом і його оцінка передбачаються на всіх проміжних етапах, але соціальний працівник особливу увагу приділяє спостереженню за тим, наскільки успішно просуваються позитивні процеси і чи не має  потреби переглянути і підкоректувати план та звернутися до інших, більш  дієвих засобів досягнення мети. На заключному етапі соціальний працівник повинен використовувати стабільні системи підтримкам або вибирати оптимальні засоби допомоги [16].

       «Ведення  випадку» - це така модель соціально - педагогічних дій, коли соціальний працівник відповідає не тільки за організацію, а й за надання послуг конкретному клієнтові. Самі послуги можуть бути організовані установами, але соціальний працівник  після визначення потреб прийомної  сім'ї організовує і координує  соціальну допомогу. Отже, можна  сказати, що «ведення випадку» здійснюється на двох рівнях:

1) Контактний, коли соціальний працівник безпосередньо  взаємодіє з прийомною сім'єю.

2) Організаційний  або опосередкований, коли взаємодія  відбувається за системою: соціальний  працівник - інші соціальні інститути  - прийомна сім'я.

       Проаналізувавши соціально-педагогічну модель «ведення випадку» розкриваємо сутність соціального  супроводження прийомних сімей.

       В основі соціального супроводження  лежить оцінка та планування послуг. Елементом  цього процесу є індивідуальна  оцінка потреб прийомної сім'ї для  визначення потрібного типу та рівня  соціальної допомоги.

       Центри  соціальних служб для сім'ї, дітей  та молоді здійснюють соціальне супроводження  прийомних сімей від моменту  їх утворення, така діяльність передбачає надання прийомним батькам та прийомним дітям психологічних, соціально - педагогічних та інших послуг, здійснення заходів щодо соціальної реабілітації та інтеграції дітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, , як контроль за умовами  виховання та утримання, з другого боку - як система дієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей - сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування.

       Соціальне супроводження прийомної сім'ї  здійснюється постійно, поки на вихованні  перебувають діти - сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Підставою припинення соціального  супроводження є припинення існування  прийомної сім'ї з підстав, що визначено у нормативних документах (Положення про прийомну сім'ю, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України  від 26.04.2002 р. № 565 ).