Демографічна  проблема викликана швидким збільшенням  кількості населення Землі. Швидке збільшення населення перешкоджає раціональному господарюванню, посилює міграцію населення в міста та міграційні процеси загалом, викликає нерівномірність розподілу людей відносно ресурсів, що, зрештою, впливає на зниження рівня їх життя.

       Проблеми  “демографічного вибуху” полягають  у забезпеченні людства необхідними  життєвими благами. Темпи їх виробництва  відстають від темпів зростання  населення. У першу чергу, це належить, насамперед, до так званих “країн, що розвиваються”, або “країн третього світу”. Терміни небезспірні і, можливо, не зовсім коректні, але залишається фактором, що в Азії, Африці і Латинській Америці близько 1 млрд. чол. живуть в умовах абсолютної злиденності — від постійного недоїдання та голоду щорічно помирають більше 40 млн. осіб.

       Демографічний вибух, у свою чергу, зумовлює загострення  таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, енергетична і сировинна. Слід зважити і на проблему зменшення  питомої ваги населення економічно високорозвинених країн у його загальній кількості.

       Шляхи вирішення демографічної проблеми можуть бути дуже різноманітні, нецивілізовані і цивілізовані. До перших належать ті, які ще пропонував Р. Мальтус  у XVIII ст.: голод, війни, хвороби тощо.

       Зважаючи  на ту обставину, що практично усі  життєві блага є природного походження, а значна кількість їх невідтворювальна, поступово вичерпується, на зростаюче забруднення довкілля, на нереальність швидкого розвитку продуктивних сил у відсталих в економічному аспекті країнах вихід може бути, в першу чергу, в скороченні темпів зростання населення. Йдеться про зменшення народжуваності [1].

       Також до глобальних економічних проблем  на міжнародному рівні відносять  проблему забезпечення людства енергетичними, сировинними та продовольчими ресурсами. Для людства в цілому дедалі актуальнішою стає проблема заміщення “відтворюваних ресурсів”, використання нетрадиційних видів енергії на основі розвитку науково-технічного прогресу. Як вихід із становища називають використання ядерної енергії. Проте ця енергія викликає суперечки, бо несе з собою загрозу навколишньому середовищу, а крім того, запаси ядерного палива й урану також обмежені. Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв’язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Ці кроки викликають у країнах численні проблеми: де взяти гроші на закриття, що робити з людьми, які працювали на АЕС, де зберігати ядерне паливо і, звичайно, як покрити нестачу електроенергії.  Тому, вирішуючи енергетичну проблему, необхідно використовувати такі альтернативні енергоносії, як сонячна енергія, енергія вітру та морських припливів [7].

       Продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, та сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального й ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначають не лише продуктивні сили, а й економічні відносини, відносини управління господарським процесом.

       Стратегічними цілями суб’єктів МЕВ у сфері  охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів є: підтримання найсприятливішого для здоров’я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального добробуту суспільства; забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного й стійкого соціально-економічного розвитку; збалансованість процесів відтворення та використання відтворюваних ресурсів із широким залученням у господарський обіг відходів виробництва; збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному й глобальному рівнях.

       Таким чином, обмеженість сировинних ресурсів, загроза їх зникнення диктують постійну необхідність їх раціонального використання і пошуку нових енергетичних джерел. У цілому загальне погіршення екологічної  ситуації у світі — це глобальна  проблема людства, її вирішення потребує поєднання зусиль усіх країн з метою розвитку природоохоронного господарювання і на цій основі збалансування інтересів економіки й навколишнього середовища [1].

       Екологічна  проблема породжена господарською  діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови.

       Екологічна  проблема становить найбільшу загрозу  існуванню людства. Головною причиною, що її зумовлює, є застосування недосконалих технологій і зростання масштабів виробництва, які на них ґрунтуються. Йдеться, передусім, про шкідливі викиди у повітря відходів від спалювання нафтопродуктів, вугілля, природного газу тощо.

       Безпосередню  загрозу для здоров’я людей становлять пилегазові викиди, в яких міститься понад 1400 шкідливих речовин. Зростає забрудненість водних ресурсів, продукції рослинництва і тваринництва.

       Сучасні технології у більшості країн  супроводжуються використанням  лише 5–8% компонентів мінеральної  сировини для виробництва продукції, а решта йде у відходи. Гострою проблемою залишається ізоляція і ліквідація побутових відходів у містах, особливо великих. Вони потребують земельних площ, є джерелом забруднення довкілля.

       Зростання темпів урбанізації населення призводить до утворення гігантських мегаполісів, скорочення сільськогосподарських угідь. Бурхлива автомобілізація зумовлює забруднення повітря довкілля вихлопними газами.

       Вирішення екологічних проблем — досить складне і багатоаспектне питання. Однак, у першу чергу, — це удосконалення технологій, направлених на зменшення відходів виробництва, перехід на екологічно чисті види палива, глибока переробка промислових і побутових відходів, технологій, які зберігають родючість землі. Зрозуміло, що вирішення усіх цих проблем потребує значних коштів і часу [9].

       Останнім  часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану і космосу. Світовий океан займає 71 % площі Землі. Відношення обсягу океанської пели (товщина води як середовище життя організмів) до обсягу тих шарів атмосфери, де можливе життя, становить 183 : 1. Рослини моря дають 70 % річного виробництва кисню на нашій планеті. Проблема вивчення та освоєння Світового океану є комплексною, оскільки, по-перше, Світовий океан є одним з регуляторів умов життя на планеті; по-друге, він є “світовою фабрикою” погоди; по-третє, служить одним із джерел, що допомагають вирішити продовольчу проблему (риба, тварини, водорості); по-четверте, на дні океану зосереджені ще маловивчені запаси корисних копалин, які багаторазово перевищують за обсягом уже розвідані; по-п’яте, у самій океанічній воді розчинені практично всі відомі елементи таблиці Менделєєва; по-шосте, вагомим є транспортне значення світового океану (морське судноплавство забезпечує транспортними послугами переважну частину (до 4/5) світових зовнішньоекономічних зв’язків).

       Планета Земля має величезні запаси мінеральних  ресурсів океану. Так, біологічні ресурси  становлять 40 % річної продукції рослин земної кулі. Проте вони теж не безмежні, їх треба використовувати грамотно, не порушуючи продуктивної сили океану. Хоча океанічні ресурси використовуються лише частково, але екологічний баланс уже порушується:

       -   підірвано сировинну базу світового риболовства;

       - підвищення частки вуглекислого  газу в атмосфері, зменшення озонового шару, посилення ультрафіолетового випромінювання земної поверхні негативно впливають на морські організми;

       - здійснюється забруднення Світового  океану стічними водами, відходами  промисловості, пестицидами і  хімічними добривами, нафтою.

       Для розв’язання глобальних проблем  Світового океану необхідно грамотно, культурно освоювати океан і  в таких межах, щоб не привести до згубних наслідків ні для океану, ні для навколишнього середовища.

       Особливу  роль у подальшому розвитку продуктивних сил людства має освоєння космічного простору. Космонавтика визначає рівень науково-технічного розвитку країни. Водночас вона відкриває широкі можливості для вирішення таких завдань, які мають глобальне значення:

       1) розвиток внутрішніх і міжнародних систем зв’язку;

       2) довгострокове прогнозування погоди;

       3) навігація морського і повітряного транспорту;

       4) створення глобальної геофізичної інформаційної системи, яка допоможе розробити модель Землі;

       5) розвиток і вдосконалення таких галузей, як машинобудування, електроніка, обчислювальна техніка, енергетика, нові види матеріалів тощо.

       Разом з тим, проводяться дослідження, пов’язані з використанням космосу  у військових цілях. У 1983 р. в США прийнято програму “Стратегічна оборонна ініціатива” (СОІ). Це може сприяти розповсюдженню зброї в космос, що є надто небезпечним для людства [1].

       Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися  значні зрушення. Знищується частина  ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут [7].

       Для вирішення глобальних проблем необхідне  створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва  та взаємодопомоги.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ  ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

       2.1. Аналіз стану  та тенденцій розвитку експортних  та імпортних операцій України

       Зовнішня  торгівля на сучасному етапі є  найбільш розвиненою формою міжнародних  економічних відносин. Сучасні економіки ряду країн в більшій мірі сформувалися за допомогою налагодження і розвитку зовнішньоторговельних відносин.

       Країни  продовжують отримувати виграш від  торгівлі за рахунок спеціалізації  у виробництві тих товарів, які  використовуються у більш продуктивних комбінаціях природних ресурсів, праці, капіталу, менеджменту і технологій [5].

       Розвиток  зовнішнього сектору економіки  України характеризується показниками, що наведені у табл. 2.1.

       Таблиця 2.1

Динаміка  показників розвитку зовнішнього сектору  економіки [15]

       Відкритість економіки залежить від експорту та імпорту товарів та послуг.

       Загалом в Україні спостерігається негативна  тенденція в експортно-імпортних  операцій держави.  Як видно з  рис. 2.1., частки експорту імпорту товарів  перевищують частки експорту та імпорту  послуг в зовнішньоторговельному обороті  України.