На  даний час представники України  входять до складу Комісії по захисту  Чорного моря від забруднення, створеної  відповідно до Бухарестської конвенції, та консультативних груп цієї Комісії, Бюро Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Комітету з дотримання Картахенського протоколу з біобезпеки до Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Наглядового комітету спільного впровадження Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, Бюро Угоди про збереження китоподібних та Постійних комітетів ще двох регіональних природоохоронних Угод. Значний обсяг роботи Мінприроди та інших українських відомств є пов‘язаним з участю в Конференції сторін Конвенції про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхуської конвенції).

       Делегації України регулярно працюють на зустрічах  сторін Монреальського протоколу з  речовин, що руйнують озоновий шар. За багаторічні досягнення у справі збереження озонового шару Уряд України та Національна озонова служба нагороджені почесним сертифікатом Монреальського протоколу.

       На  сучасному етапі міжнародного співробітництва  все більше уваги приділяється сільському господарству, в тому числі, в контексті  вирішення продовольчих, соціальних та екологічних проблем. Працюючи у складі п‘яти комітетів та трьох комісій ФАО, українська сторона безпосередньо залучається до прийняття рішень у цій важливій сфері. Суттєвою перевагою співробітництва з ФАО є отримання Україною технічної допомоги для розвитку пріоритетних галузей АПК.

       У 2008 р. Україна підтримала заходи ООН  з надання гуманітарної допомоги найбільш враженим продовольчою кризою країнам, а у 2009 р. – увійшла до числа донорів Всесвітньої продовольчої програми – найбільшої із організацій, що забезпечують надання такої допомоги. Першою країною-реципієнтом української продовольчої допомоги в рамках ВПП  була Ефіопія .

       Слід  відзначити високу активність української  сторони в міжнародному співробітництві  в галузі охорони здоров‘я, особливо в рамках ВООЗ. Україна залучалася до розробки низки договірних та стратегічних документів ВООЗ, у тому числі Рамкової Конвенції ВООЗ з боротьби з тютюном, резолюцій Всесвітньої асамблеї охорони здоров‘я. Взаємодія з Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця чимало сприяє готовності української сторони до оперативних дій в умовах епідемій «пташиного» грипу.

       Високу  активність українська сторона виявляє  в Дунайській комісії, створеній  відповідно до Конвенції про режим судноплавства по Дунаю (Представник України обіймає посаду Секретаря Комісії), Організації з заборони хімічної зброї (Україну втретє обрано до складу Виконавчої ради ОЗХЗ на період з травня 2009 по травень 2011 р.),  Європейській конференції цивільної авіації.

       Національне космічне агентство України залучається  до обговорення актуальних проблем  застосування космічної техніки  і технологій в рамках Комітету ООН  з використання космічного простору в мирних цілях, працює у складі Комітету супутникового спостереження за Землею та трьох інших структур. Активно підтримує та розвиває багатосторонні міжнародні зв‘язки Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (в першу чергу, з Міжнародною організацією стандартизації). Зазначена діяльність має важливе значення в контексті виконання зобов‘язань України в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) та позитивно впливає на конкурентоспроможність українських товарів.

       Діяльність  України в Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні і вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки і співпраці в регіоні Організації. Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ – зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні „заморожених” конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ.

       Згідно  з рішенням ХІІІ-ої щорічної сесії  Конференції держав-учасниць Конвенції про заборону хімічної зброї (КХЗ), що проходила 2-5 грудня 2008 р. в м.Гаага (Нідерланди), Україну втретє було обрано членом Виконавчої ради Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ).

       До  складу цього директивного органу ОЗХЗ входить 41 країна з 188 держав-членів Організації, які обираються Конференцією держав-учасниць Конвенції про заборону хімічної зброї (КХЗ) терміном на два роки.

       Україна як сторона Конвенції і держава-учасниця ОЗХЗ з листопада 1998 року бере активну  участь у роботі відповідних органів цієї міжнародної організації, виходячи з необхідності зміцнення глобальних режимів нерозповсюдження зброї масового знищення, розвитку і активізації міжнародного співробітництва на напрямі хімічного роззброєння, захисту національних інтересів у сфері розвитку хімічної науки та промисловості.

       Членство  України у Виконавчій раді ОЗХЗ передбачає участь української делегації в  її поточних сесіях (у період з травня 2009 до травня 2011 рр.), які регулярно  скликатимуться для розгляду актуальних питань хімічного роззброєння і діяльності в рамках Організації, розробки і ухвалення відповідних директивних рішень тощо.

       Під час сесій Виконради, що відбулися в липні та жовтні 2009 року, розглянуто широкий спектр питань, пов’язаних з аналізом виконання Конвенції її державами-учасницями, в першу чергу, у контексті ліквідації задекларованої низкою країн хімічної зброї та колишніх об’єктів з її виробництва; оцінкою впливу науково-технічного розвитку на дію Конвенції та стан її імплементації на національних рівнях; перспективами подальшої універсалізації цього багатостороннього договору та розвитком міжнародного співробітництва    у рамках ОЗХЗ, у т.ч. з метою протидії проявам ‘хімічного” тероризму, тощо [14].

       Україна співпрацює з Організацією Об’єднаних Націй у напрямку підтримання міжнародного миру та безпеки. Входячи до спеціалізованих установ ООН (МОП, ЮНІДО, МАГАТЕ) бере участь у вирішенні таких питань, як боротьба з бідністю, проблеми продовольчої та енергетичної безпеки, застосування космічної техніки і технології, протидія зміні клімату, зміцнення глобальних режимів нерозповсюдження зброї масового знищення, проблема ліквідації хімічної зброї. 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  УКРАЇНИ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ  ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

       Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

       - стратегічні та  геополітичні інтереси, пов'язані  з забезпеченням національної  безпеки України та захистом  її політичної незалежності;

       - економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки  України у світове господарство;

       - регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із  забезпеченням різноманітних специфічних  потреб внутрішнього розвитку  України [20].

       Підкреслюючи  вагомі досягнення міжнародної політики України, потрібно сказати, що вона не повністю використовує вигідні геополітичні умови для ефективної реалізації своїх національних інтересів. Це стосується передусім відсутності чітких геостратегічних орієнтирів серед політичного напряму України. Таких орієнтирів існує декілька: стратегічна орієнтація на інтеграцію в євразійському просторі; стратегічна орієнтація на інтеграцію з європейськими, атлантичними структурами (ЄС і НАТО); орієнтація на самобутній шлях розвитку, обмеження впливу Росії і Заходу на визначення політики України; балансування між Заходом і Росією із використанням переваги співробітництва на євразійському і західному геополітичному просторах [11].

       Незважаючи  на численні економічні та політичні  проблеми, які підсилені економічною  кризою держави, Україна все ж  таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною.

       Зовнішньоекономічна стратегія України на найближчу перспективу визначена “Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір”. Виконання цих стратегічних умов дасть можливість стати повноправним членом ЄС [8].

       Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна  успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава  бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю [8].

       Але головними невирішеними проблемами залишаються [8]:

       1. Обмеженість надійного джерела  та потенціалу розвитку експортних  можливостей - стійкого платоспроможного  внутрішнього ринку;

       2. Слабкі позиції України у сфері  високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

       3. Недостатній рівень розвитку  сучасної інфраструктури, особливо  інформаційної і транспортної, та  видів діяльності, що підтримують  присутність українських виробників  на міжнародних ринках;

       4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;

       5. Відсутність масштабних інвестицій  в економіку України з боку  провідних європейських ТНК, що  унеможливлює входження українських  виробників до їх міжнародних  розподільчих систем;

       6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;

       7. Недостатня готовність інституційної  структури в Україні, брак кваліфікованих  кадрів, ресурсної бази для виконання  відповідних заходів.

       Україні час зробити ревізію своїх  суперечливих досягнень останнього періоду і знайти кращий шлях підвищення власного конкурентного потенціалу і здатності бути повноцінним суб'єктом міжнародних відносин. Основою успішності євроінтеграційних зусиль може стати не квапливість, а виваженість, не прагнення до формального результату, а врахування всієї сукупності реальних обставин і тенденцій. Зрештою, саме така політика відповідає справжнім європейським традиціям. Проте рано чи пізно Україна інтегрується до світових економічних систем. Звичайно, це потребуватиме нелегкої праці усіх без винятку громадян нашої держави [8].

       Незважаючи  на те, що головним пріоритетом своєї  зовнішньої політики Україна означила інтеграцію в Європейський Союз, не менш важливим лишається співробітництво  з нашим східним сусідом –  Російською Федерацією. Раціональне поєднання проєвропейського і проросійського напрямків у зовнішній політиці виходить нині на перший план. Та обидві держави – партнери в цьому процесі мають власні підходи до вирішення проблеми. Російський підхід передбачає повномасштабну інтеграцію. Українське бачення ґрунтується на принципах двостороннього рівноправного і добросусідського співробітництва [18].

       Ще  у Посланні Президента України Верховній  Раді 2002 року в одному з пунктів („Оптимізація економічних відносин з Російською Федерацією”) порушувалося питання про співробітництво з РФ. Йшлося, зокрема, й про спільний розвиток регіонів, взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій. Однак транскордонне співробітництво на східних кордонах України й досі не одержало належного розвитку, такого, наприклад,   як на західних кордонах [13].

       Серед проблем, що гальмують розвиток транскордонного  співробітництва на українсько-російському  кордоні, слід назвати такі:

• немає цілісної концепції політики щодо регіонального розвитку держав;
• не розроблено інституційних засад регіонального розвитку на національному рівні;
• низький рівень залучення до розвитку транскордонного співробітництва представників бізнесу і суспільного сектора;
• місцеві органи влади сприймають транскордонне співробітництво як зовнішньоекономічну діяльність;
• місцеві органи влади не готові сприяти розвиткові транскордонного співробітництва як сфери, що вимагає від них координуючої функції [6].