Аналіз платоспроможності підприємства та шляхи її зміцнення

Зміст

 

Вступ

Актуальність теми. Платоспроможність підприємства — це його фінансовий стан, який дає змогу своєчасно та повною мірою здійснити майбутні платежі.

Тобто під платоспроможністю розуміють  реальну можливість підприємства виконати без затримки зобов'язання за рахунок  наявних коштів і поточних надходжень від господарської діяльності. Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума наявних активів більша або дорівнює його заборгованості.

Існують нормативно-правові акти, які встановлюють порядок розрахунку показників платоспроможності суб'єктів  підприємницької діяльності для певних цілей (здійснення приватизації, санації, процедури банкрутства тощо).

Як показник платоспроможність  використовується в процесі аналізу  фінансового стану підприємств. З метою оцінки платоспроможності  застосовують коефіцієнти, які комплексно характеризують фінансовий стан підприємства. Методика розрахунку коефіцієнтів базується на зіставленні окремих категорій активів і пасивів.

Важливим критерієм платоспроможності  підприємства є оцінка його ліквідності.

Ліквідність — це здатність підприємства в найкоротший термін виконати поточні зобов'язання за рахунок наявних активів.

Розрізняють кілька ступенів ліквідності, зокрема - недостатню ліквідність та високий рівень недостачі ліквідності. Недостатня ліквідність означає, що  не в змозі скористатися перевагами надання йому знижок і вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що керівництво підприємства не має свободи вибору і це обмежує його дії. Високий рівень недостачі ліквідності означає, що підприємство неспроможне погасити свої поточні борги і зобов'язання. Це може спричинити його неплатоспроможність і навіть банкрутство. Отже, тема роботи „Аналіз платоспроможності підприємства та шляхи її зміцнення” є досить актуальною темою.

Проблемам фінансового регулювання економічної діяльності підприємств присвячено ряд робіт вітчизняних та закордонних вчених, серед яких треба видалити праці: І.Т. Балабанов, І.А. Бланк, О.І. Бородіна, О.Д. Василик, Ю.М. Воробйов, А.П. Грицай, Л.О. Збаразька, М.Я. Карасик, А.М. Ковальова, В.В. Ковальов, О.Б. Крутік, І.О. Луніна, Л.П. Павлова, В.Г. Пансков, Г.Б. Поляк, К.С. Стоянова, Р.Н. Холт, І.П. Хомініч, С.М. Циганков, Федоров В.М. та інші.

Метою дипломної роботи є дослідження платоспроможності базового підприємства та визначення шляхів її зміцнення.

Виходячи з мети роботи, перед  нами постають наступні завдання:

визначити сутність, значення та види платоспроможності підприємства;

розглянути показники поточної платоспроможності підприємства;

дослідити методику аналізу перспективної платоспроможності підприємства;

провести аналіз платоспроможності базового підприємства;

визначити шляхи покращення платоспроможності  підприємства.

Предметом в дипломній роботі виступає методика аналізу платоспроможності та ліквідності підприємства.

Об’єктом в дипломній роботі виступає платоспроможність базового підприємства – товариства з обмеженою відповідальністю „ЕПІЦЕНТР К”.

Як основний метод дослідження у роботі застосований системний підхід до вивчення економічних процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків. Зокрема, платоспроможність підприємства розглядаються як організована врегульована система, що покладена в основу господарської діяльності і є необхідною умовою забезпечення стабільного фінансового стану суб’єкта господарювання.

Окрім системного, при підготовці дипломної роботи, використаний діалектичний підхід при обґрунтуванні типовості результатів аналізу фінансового стану одного окремо взятого підприємства, динаміки та структури його грошових коштів для промислової галузі народногосподарського комплексу в цілому.

Окрім системного та діалектичного  підходу, при написанні дипломної  роботи використаний ряд конкретних методів дослідження, зокрема техніко-економічний аналіз, економіко-математичне моделювання, графоаналітичний метод. На підставі вивчення фактичних матеріалів та результатів спеціально проведених техніко-економічних досліджень ліквідності та платоспроможності, у дипломній роботі наведені теоретичні обґрунтування і практичні розробки з підвищення платоспроможності підприємства.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи оцінки платоспроможності підприємства

1.1. Сутність, значення та види  платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства –  це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу.

В процесі постачальницької, виробничої, фінансової діяльності проходить безперервний процес кругообігу капіталу, змінюється структура засобів і джерел їх формування, наявність і потреба в фінансових ресурсах, і як наслідок фінансового стану підприємства зовнішнім проявом його виступає платоспроможність.

Фінансовий стан може бути стійким, не стійким і кризисним.

Здібність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність свідчить про стійкий фінансовий стан.

Для забезпечення фінансової стійкості  підприємство повинно володіти міцною структурою капіталу, уміти організовувати його рух таким чином, щоб забезпечити перевищення доходів над затратами з метою збереження платоспроможності і створенню належних умов для виробництва [26, с. 73].

Головна мета фінансової діяльності зводиться до одного стратегічного завдання – збільшення активів підприємства. Для цього воно повинно постійно підтримувати платоспроможність і рентабельність, а також оптимальну структуру активу і пасиву балансу.

Між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв’язок. Кожна стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, являються власні кошти і довгострокові займані засоби.

Оборотні  активи утворюються, як за рахунок власних коштів, так і за рахунок короткострокових позичок банку. Бажано, щоб вони були сформовані наполовину за рахунок власних коштів, а наполовину – за рахунок позичкового капіталу. Тоді буде гарантія погашення зовнішнього боргу.

В залежності від джерел формування загальної суми поточних активів їх прийнято ділити на 2 частини: а) зміна, яка створена за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства; б) постійний мінімум поточних активів, який утворюється за рахунок власного капіталу.

Дефіцит власного оборотного капіталу приводить до збільшення змінної і зменшення постійної частини поточних активів, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкості його положення.

Однак, треба  врахувати, що фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, особливо в тих випадках, коли виробництво має сезонний характер. Якщо в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунках в банку то в інші періоди коштів буде не достатньо. Крім того треба мати на увазі те що ціни на фінансові ресурси не високі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал, ніж платить за кредитні ресурси, то залучаючи займані кошти, воно зможе підвищити рентабельність власного капіталу [36, с. 44].

В той же час, якщо кошти підприємства створенні  в основному за рахунок короткострокових зобов’язань, то його фінансове положення  буде не стійким. Так як з капіталом  короткострокового використання необхідна  постійна оперативна робота, направлена для контролю за своєчасним поверненням його і залученням в оборот іншим капіталам.

Відповідно  від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позичкового капіталів  залежить фінансовий стан підприємства. Розробка правильної фінансової стратегії в цьому питанні допоможе підприємству підвищити ефективність своєї діяльності.

Загальна  оцінка фінансового стану підприємства базується на цілій системі показників, характеризуючих структуру джерел формування капіталу і його розміщення, рівновагу між активами підприємства і джерелами їх формування, ефективність і інтенсивність використання капіталу, платоспроможність і кредитоспроможність. Проводячи всебічний аналіз вищеназваних показників виявляємо, які резерви має підприємство для покращення фінансового стану та платоспроможності.

Для цього  слід більш повно використовувати  виробничі потужності підприємства, скоротити простої машин, обладнання, робочої сили, матеріальних фінансових ресурсів, більш ефективно реагувати  на кон’єктуру ринку, змінюючи у відповідності з його вимогами асортимент продукції і цільову політику. Прискорити оборотність капіталу за рахунок скорочення понаднормованих запасів і періоду інкасації дебіторської заборгованості. Все це дозволить збільшити прибуток, поповнити власний оборотний капітал і досягти більш стійкої платоспроможності підприємств [11, с. 84].

Під сутністю фінансової стійкості підприємства розуміють забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість – це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним. Або, фінансова стійкість підприємства - це такий його стан, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками  фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і затрат розрізняють  декілька видів фінансової стійкості підприємства:

- абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається по балансу підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

- нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;

- нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

- кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Одним з  індикаторів фінансового стану  підприємства є його платоспроможність, тобто можливість наявними грошовими  ресурсами вчасно погашати свої платіжні зобов'язання. Розрізняють поточну платоспроможність, що склалася на певний момент часу, і перспективну платоспроможність, що очікується в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі [38, с. 47].

Поточна (технічна) платоспроможність означає наявність у достатньому обсязі коштів і їхніх еквівалентів для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення. Звідси основними індикаторами поточної платоспроможності є наявність достатньої суми коштів і відсутність у підприємства прострочених боргових зобов'язань.

Перспективна  платоспроможність забезпечується погодженістю зобов'язань і платіжних засобів протягом прогнозного періоду, що, у свою чергу, залежить від складу, обсягів і ступеня ліквідності поточних активів, а також від обсягів, складу і швидкості дозрівання поточних зобов'язань до погашення. При внутрішньому аналізі платоспроможність прогнозується на підставі вивчення грошових потоків. Зовнішній аналіз платоспроможності здійснюється, як правило, на основі вивчення показників ліквідності.

В економічній  літературі прийнято розрізняти ліквідність  активів, ліквідність балансу і  ліквідність підприємства.

Під ліквідністю активу розуміється здатність його до трансформації у грошові засоби, а ступінь ліквідності активу визначається проміжком часу, необхідним для його перетворення у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища його ліквідність. При цьому варто розрізняти поняття ліквідності сукупних активів як можливість їхньої швидкої реалізації при банкрутстві й самоліквідації підприємства і поняття ліквідності оборотних активів, що забезпечує його поточну платоспроможність. Тут мається на увазі, що кожен вид оборотних активів має пройти відповідні стадії операційного циклу, перш ніж трансформуватися в готівку:

Так, наприклад, грошові засоби (ГЗ ), вкладені у виробничі запаси (ВЗ), повинні послідовно пройти стадії незавершеного виробництва (НВ), готової продукції (ГП), дебіторської заборгованості (ДЗ), і тільки після цього вони прийдуть до своєї вихідної форми (у наведеному прикладі через 100 днів) [69, с. 51].

Ліквідність балансу — можливість суб'єкта господарювання перетворити активи в готівку і погасити свої платіжні зобов'язання, а точніше — це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань. Якісна відмінність цього поняття від ліквідності активів у тому, що ліквідність балансу відбиває міру погодженості обсягів і ліквідності активів з розмірами і термінами погашення зобов'язань, тоді як ліквідність активів визначається безвідносно до пасиву балансу.