Шпоргалка з "Історії України"

Галичині був  часопис «Зоря», в якому активну  участь брали представники

Наддніпрянської України. З 1898 р. він був реорганізований у«Літературно-науковий вісник». Упродовж 80—90-х років українською мовоюбуло перекладено чимало творів світової літературної класики.Отож попри утиски й переслідування процес консолідації української націїставав дедалі відчутнішим. Об'єктивні соціально-економічні зрушення,

пов'язані з  перебудовою суспільства на ринкових засадах, ставили напорядок денний реформування й інших сфер тогочасного  суспільства. Це

були вимушені кроки з боку офіційної влади, що мали обмежений характер,але вони певною мірою сприяли розвиткові культури українського народу.У 1864 р. була здійснена реформа освіти. Усі типи початкових шкілдістали назву початкових народних училищ. На терені освіти чимало

корисного робили земства. Наприкінці XIX ст. в Україні працювало вже 127гімназій та 19 училищ. Було засновано кілька вищих навчальних закладів

— Новоросійський університет (1865 р., м. Одеса), Чернівецькийуніверситет (1875 р.), Харківський, Київський та Львівський політехнічніінститути тощо.В Україні  того часу працювали такі видатні вчені, як хімік М. Бекетов,математик Ф. Бредихін, фізіолог І. Сеченов, медики М. Гамалія, М.

Скліфосовський, біолог І. Мечников та ін. Вагомий внесок у розвиток

української освіти та науки зробило Наукове товариство ім. Т. Г.Шевченка у Львові. Відомі вчені М. Костомаров, О. Лазаревський та іншібагато зробили для формування концепції української історії. Пліднопрацювали в цьому напрямі й представники молодої генерації істориків —О. Єфименко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський. Попри

переслідування української мови після появи Валуєвського циркуляра 1863слідування української мови після появи Валуєвського циркуляра 1863р. та Емського указу 1876 р. українське мовознавство продовжувало

розвиватися. Чимала заслуга в цьому належала П. Житецькому, О. Потебні,П. Чубинському, Б. Грінченку. Значний вплив на розвиток українськоїлітератури справляли І. Франка, В. Стефаник, О. Кобилянська, Марко

Вовчок, Панас  Мирний, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка, П.Куліш, О. Пчілка, О. Кониський. Вийшли в світ повісті й оповідання І.Нечуя-Левицького, В. Винниченка.Розвиток української культури цього періоду важко уявити бездраматургії. М. Старицький написав «Тараса Бульбу», «За двома зайцями»,

М. Кропивницький  — «Доки сонце зійде, роса очі  виїсть», І.Карпенко-Карий — «Бурлаку», «Сто тисяч», «Хазяїна» та ін. Розвивалося

театральне мистецтво. У 1864 р. у Львові почала свою діяльність перша вГаличині українська професійна трупа «Руська бесіда» на чолі з О.Бачинським. У 1882 р. М. Кропивницький  створив у Єлисаветграді першу наЛівобережній Україні національну професійну трупу за участю М.

Заньковецької, М. Садовського, А. Максимовича та ін. Наприкінці століттявиникли трупи  М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.Діяло  кілька десятків українсько-російських труп. У 1891 р. в Києві буворганізований перший постійний російський театр М. Соловцова.Свої досягнення мала й українська музична культура. С. 
 

47. Україна в роки  революції 1905-1907.Посилення  національного гніту.

Численні феодальні  пережитки (поміщицьке землеволодіння, самодержавство, станові привілеї), національний та соціальний гніт, посилення економічної кризи і, врешті, поразка Росії у війні з Японією - все це призвело Російську імперію до революції 1905-1907 рр. Почалася вона 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, яка була розстріляна царськими військами. Цей день потім стали називати «Кривавою неділею». На знак протесту відбулися страйки і в Україні — у Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. Робітників промислових центрів підтримало українське селянство, яке влаштовувало масові погроми поміщицьких маєтків. Помітно активізувався український національний рух. Кращі представники інтелігенції, які самовіддано працювали в культурно-освітніх організаціях — «Просвітах», піклувалися про організацію бібліотек, читалень, шкіл з українською мовою навчання, видавали газети та книги, читали лекції, проводили літературно-музичні вечори. У багатьох школах вчителі самовільно переходили на викладання рідною мовою. В Київському, Харківському та Одеському університетах запроваджується курс української літератури. З'явилась україномовна преса: зокрема газета «Хлібороб», яка стала виходити в Лубнах з ініціативи В. Шемета. Революційні настрої охопили армію та флот. 14— 25 червня 1905 р. вибухнуло повстання на панцернику «Потьомкін». До складу комітету, який готував повстання, ввійшли матроси — члени різних політичних партій, у тому числі більшовики, анархісти тощо. Повсталі протрималися недовго. Вади організації, відсутність підтримки — все це змусило команду припинити боротьбу і здатися румунським властям 

48. Україна в планах  Антанти і Троїстого  союзу напередодні  1 СВ.

Взагалі Україна, як окрема держава, у планах агресорів  не згадувалась. Вона розглядалась, як невід'ємна частка Росії, але були присутні гасла: "Незалежність для України", щоб перетягнути великі маси на свій бік. Австро-Угорщина намагалась не тільки назавжди зберегти своє господство на Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, а й притязала на Волинь, та Подолля.

Німеччина планувала  створення протектората над усією  іншою теріторією України, тобто  над Східною Україною (також претендувала на Прибалтику, Білорусь, Кавказ, щоб мати сухопутний торговий шлях до Персії та Середньої Азії).

В основі зближення  Росії та Франції лежали політичні  та стратегічні інтереси.

Росія намагалась передвинути кордони до Карпат, захищаючися  гаслом об,єднання "братів-русинів", тобто українців Східної Галичини та Північної Буковини.

Туреччина намагалась завоювати причорноморське узбережжя.

Румунія намагалась захопити Бессарабію та частину Буковини. До початку весни 1915 року російські  війська вийшли на головні перевали Карпат, але далі не продвинулись, вони захопили Західну Галичину, Буковину, Північно-східну Словаччину, Закарпаття. 

49. 1 СВ. І політичні  сли України. Діяльність  СВУ.

Союз Визволення України (СВУ) — політична організація  українських емігрантів з Російської Імперії у Центральних державах (Австро-Угорщині й Німеччині) під час першої світової війни 1914 — 1918, який вважав себе репрезентантом інтересів українців під російським пануванням і намагався, використовуючи війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії, здобути самостійність України («конституційна монархія з демократичним устроєм, однопалатною системою законодавства...»)

Більшість членів СВУ були наддніпрянські соціалісти, які опинилися на австрійській території  в наслідок репресій столипінської  реакції. Діальністю СВУ керувала президія у складі: О. Скорописс-Йолтуховський, В. Дорошенко, Андрій Жук, А. Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і М. Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (С. і Р. Смаль-Стоцькі, В. Сімович, М. Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, І. Кригіякевич, С. Рудницький та ін.). Осідком СВУ був недовгий час Львів, від серпня 1914 — Відень.  СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність перед центр, та нейтральними державами Європи, мавши своїх представників у НімеччиніПри допомозі українців — культурних діячів з Галичини й Буковини (зокрема правос. свящ.), СВУ вів з дозволу нім. і австр.-угор. військової влади широку орг., допомогову, рел. та культ.-виховну працю серед українців-полонених з рос. армії по таборах в Австрії (у Фрайштадті), Угорщині (Дуна-Сердагель) і Німеччині (Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі). Заходами СВУ укр. полонених згуртовано в окремих таборах (бл. 50 000 полонених у Німеччині і 30 000 — в Австрії), організовано культ. і нац. виховну роботу: школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, театри, курси укр. історії й літератури, кооперації, політекономії, нім. мови. Засновано укр. газети: «Розсвіт» (Раштат), «Вільне Слово» (Зальцведель), «Громадська Думка» (Вецляр), «Розвага» (Фрайштадт), «Наш Голос» (Йозефштадт). У таборах заходами СВУ вийшла низка українських освітніх брошур. 1916 СВУ заснував у Львові бюро, яке організувало укр. приватне шкільництво на Волині, окупованій австро-угорським військом. Також заходами СВУ на весні 1917 група укр. полонених вела культ.-над. діяльність на Підляшші, яке перебувало під нім. окупацією; вони тут організували бл. 100 нар. шкіл (бл. 5500 дітей), видавали тижневик «Рідне Слово» у Білій. 
 
 

50. формування та  бойовий шляг легіону січових стрільців в роки 1 СВ.

З ініціативи Головної Української Ради у 1914 р. було сформовано легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Запис проводився на цілком добровільних засадах. Основний контингент становили  молоді вихованці воєнізованих українських організацій: громадянської "Сокіл", пожежної - "Січ", учнівсько-шкільної "Пласт". Бажаючих вступити в УСС виявилось 28 тис. осіб. Австрійський уряд, стурбований лояльністю такого великого національне свідомого військового формування, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб, озброївши їх рушницями, знятими з озброєння у 1888 р. Січові стрільці виявились найбільш боєздатними солдатами Австро-Угорської імперії. Попередні плани австрійського командування поступово знищити УСС у боях з противником були змінені. Їм почали доручати ключові ділянки фронту. УСС відзначились у боях за гору Маківку, у звільненні Галичини від російської окупації. Але бій за гору Лисоня на Тернопільщині у 1916 р. став останнім для полку УСС. Залишки вояків УСС були переведені на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним властям поповнювати австрійську армію рекрутами з місцевого населення. Користуючись цим, січові стрільці відразу зосередились на освітній роботі, організувавши 46 початкових шкіл, працюючи там вчителями. 
 

51. Політика царизму  на захоплениз  під час 1 СВ  західноукраїнських  землях. 

96.ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Основні засади зовнішньої політики Української держави  були закладені ще Декларацією про  державний суверенітет України (липень 1990 р.), у якій визначено демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс. Декларовані принципи набули більш реального змісту після проголошення незалежності та розпаду СРСР. Починається якісно новий етап зовнішньополітичної діяльності України. Перед нею на міжнародній арені відкривається потенційна можливість перетворитись із об'єкта геополітики на повноцінного суб'єкта, що самостійно вирішує власну долю.

Відправним моментом у процесі переходу зовнішньополітичної  діяльності республіки на засади самостійності та рівноправності в міжнародних відносинах стало визнання України державами світового співтовариства. Для обґрунтування власної лінії на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньополітична діяльність.

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження  і розвиток її як незалежної демократичної  держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.

У цьому документі вказувалося, що Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також в межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.

В основу моделі зовнішньої політики 1991—1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.

Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у  пріоритетах. Базовими принципами модифікації  було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм.

Зміна базових  принципів серйозно вплинула на трансформацію  моделі зовнішньої політики України  в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне розташування та структура  економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.

Визнання особливого значення відносин України з Росією в новій зовнішньополітичній моделі не означає дис-танціювання від Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.

Зовнішня політика України стала спробою не тільки максимально прагматично підійти  до задоволення потреб та інтересів  нашої держави, а й намаганням врахувати специфічні риси менталітету, традиції та зовнішньополітичні орієнтації населення. Протягом століть територія України була поділена між кількома державами, і тому населення Східної й Північної України більше тяжіє до тісних контактів з Росією, а жителі Західної України — до зв'язків із країнами Центральної і Західної Європи. Реалізувати і гармонійно поєднати ці орієнтації можна, проводячи активну зовнішню політику як у східному, так і в західному напрямах.