Шпоргалка з "Історії України"

Північна війна  дедалі більше утискала інтереси України. Тисячі українців гинули у походах, на будівництві фортець та нової  столиці - Санкт-Петербурга.

У 1708 р. перед  Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою. Ставало ясно, що подальша централізація управління в Росії та існування Гетьманщини були несумісні. Окрім цього, участь козаків у Північній війні виявила, що їхня боєздатність менша, ніж регулярного російського війська. Коли поповзли чутки про намір Петра І реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались і старшина, і Мазепа. Такі дії Петра І з юридичного огляду розв'язували руки Мазепі, бо за умовами угоди 1654 р. Росія була зобов'язана надавати Україні військову підтримку.

Отут Мазепа робить свій історичний вибір і починає  переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для  шведської армії, запаси їжі та фуражу та військову допомогу в обмін на звільнення України від впливу Москви. В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає з Батурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. Заклики Мазепи підняти повстання проти російського царя не знайшли підтримки серед селян і козаків, які боялися знову потрапити під владу польської шляхти. Тому замість обіцяних 50 тис. війська Мазепа зміг привести з собою лише близько 2 тис. 

30. Конституція П.  Орлика- перша конституція.

Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обрали гетьманом України (в  еміграції) Пилипа Орлика. Він походив  із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.

Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію  прав і вольнос-тей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства (у той час лише Англія, Нідерланди і Швейцарія втілювали принципи конституціоналізму в політику й правову практику), став свідченням передової української суспільно-політичної думки: • Україна обох боків Дніпра (по р.Случ) мала бути вільною від чужого панування; • гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обира­лися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького;

• виборність усіх посадових осіб із наступним затвердженням  їх гетьманом; • недоторканність  особи та її відповідальність лише перед судом;

• встановлювався строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана; • ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; • православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні константинопольському патріархові тощо.

Після обрання  гетьманом П.Орлик розробив широкий  план визволення України, уклавши союз зі Швецією (шведського короля було визнано  протектором України), Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана [.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.

Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впродовж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформацію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української не­залежної держави. 

31.Ліквідація  Російським самодержавством  гетьманства та  решток автономного  устрою Гетьманщини.

Після невдалої спроби гетьмана Мазепи визволити Україну  з-під російського панування, Петро  І направив свої зусилля на ліквідацію автономії України. Обраний після Мазепи гетьманом І.Скоропадський фактично був позбавлений права приймати рішення. Після його смерті Петро І заборонив обирати нового гетьмана (на короткий час з 1722 по 1724рр. наказним гетьманом став П.Полуботок), і Україною стала правити Малоросійська колегія (1722-1727рр.).

Нова імператриця  Катерина І, що правила з 1725р. дозволила обрати гетьманом Данила Апостола (1727-1734рр.), однак його діяльність знаходилася під жорстким царським контролем. По смерті Апостола відання українськими справами було передано "Правлінню гетьманського уряду"(1734- 1750рр.), яке складалося з представників козацької старшини та російських чиновників.

Останній гетьман  України Кирило Розумовський (1750-1764рр.), який одержав булаву завдяки брату, що був коханцем імператриці Єлизавети  І. Простий козак за походженням, новий гетьман дбав про розвиток науки та мистецтв в Україні, у своїй резиденції в Батурині він мав намір відкрити університет. Наслідком діяльності Розумовського стало зближення господарського і суспільного життя України та Росії.

З приходом до влади  в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару - в 1764р. було скасовано гетьманство (Розумовський отримав компенсацію грошима та землями), справи управління Україною передані з 1764 по 1786рр. ІІ-гій Малоросійській колегії на чолі з графом П.Рум'янцевим(1783р. введено кріпосне право, ліквідовано в 1781р. полковий устрій). Територію Гетьманщини поділили на намісництва, козацькі полки реорганізували в регулярні карабінерські частини, слобідське козацтво ліквідоване. У 1785р. козацька старшина, отримала права російського дворянства. А в 1775р. царські полки під командуванням генерала П.Текелія зруйнували останній осередок української державності - Запорізьку Січ. Україна перетворилася на окраїну Російської імперії, втративши будь-які суверенні права. 

32.Ліквідація  Запорозької Січі, приєднання Криму до Росії.

Після об'єднання  України з Росією Запорізька Січ  зберегла своє самостійне положення, козацьке самоврядування, право прийому до козаків всіх бажаючих . Політика царизму була спрямована на встановлення контролю, а потім і повного підпорядкування Січі своїй влади. Для цього затримувалися виплати жалування, постачання хліба, крім того, на запорізьких землях були побудовані 2 фортеці - Богородська (1688 р.) і Кам'яний Замок (1703 р.) і розміщені війська.

Після переходу Мазепи і кошового отамана Гордієнка на сторону Карла XІІ, 14 травня. 1709 р. царські війська захопили Січ, зруйнували її укріплення, вивезли артилерію і військове майно. Частина запорізьких козаків переселилася на територію Кримського ханства в місто Олешки.

У 1714 р. козаки Олешківської Січі звернулися з проханням дозволити їм повернутися, і в 1728 почалося їхнє масове переселення. У зв'язку з назріванням війни з Туреччиною в 1733 р. їм офіційно було дозволено заснувати Нову Січ на річці Підпільній. У березні 1734 р. почалося будівництво Нової Січі, що проіснувала до 1775 р.

Нова Січ стала  центром Запорізького війська. Його територія поділялася на 8 адміністративно-територіальних округів - паланки. Козаки кожної паланки  були приписані до одному з 38 куренів. У 1770 р. на запорізьких землях проживало 200 тис. чоловік. Пануюче положення займала старшина. Так, останньому кошовому отаману П. Калнишевському належало 14 тис. голів худоби. Між старшиною і незаможної голотою постійно спалахували гострі соціальні конфлікти.

Основні причини  знищення Запорізької Січі можна  звести до наступного:

1. Несумісність  автономного існування Січі в  складі Російський імперії.

2. Роль Січі  як натхненника республіканських  ідей у країні.

3. Утрата Запорізьким  військом після російсько-турецької війни 1769 -1777 р. свого значення як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників і проголошення незалежності Кримського ханства.

4. Опір запорожців  захопленням їхніх земель поміщиками  і царським урядом.

У квітні 1775 р. російська армія під командуванням генерала П. Текслія, виконала наказ Катерини ІІ : захопила укріплення Нової Січі і зруйнувала їх. Артилерію, військові регалії, січовий архів і матеріальні цінності були вивезені. Щоб знищити економічний фундамент Запорожжя, царські влади ліквідували дві тисячи багатих козачих господарств, що були оплотом волелюбності - і незалежності від державних структур імперії.

Трагична доля козацької старшини.. Кошового отамана  П. Калнишевського й ін. керівників заарештували та відправили на заслання. Калнишевський просидів у ямі на Соловках 25 років і вмер в у віці 113 років. У царському маніфесті вказувалося: "Січ Запорізька украй уже зруйноване з винищуванням на майбутній час і сама назва запорізьких козаків...".

Ліквідація Запорізької  Січі - одна з ланок репресивної політики царизму спрямованої на анулювання самоврядування в етнічних районах країни і придушення антифеодального руху. 

33.Розділи  Речі Посполитої  і входження українських Земель до Австрійської та Російської імперій.

Скориставшись нестабільністю внутрішньополітичної ситуації в цій країні, Росія разом з Австрією та Пруссією у 1772 р. підписали акт про поділ польських земель. Від Польщі були відокремлені Помор'я, Куяви, частина Великопольщі, Малопольща і Галичина, Східна Білорусь. До Австрії відійшла частина Галичини, згодом була приєднана й Буковина. У 1774 р. Австрія захопила й Буковину. Тобто після першого поділу Польщі під владу Австрії потрапила вся територія Руського (без Холм-ської землі), Волзького та західних районів Волинського і Подільського воєводств. Уряд Австрії штучно об'єднав захоплені землі України з польськими в коронний край із центром у Львові. Вищим державним органом управління тут була Галицька придворна канцелярія. Було запроваджено становий сейм, до складу якого входили вищі сановники, церковні діячі, магнати і шляхта. Однак скликали його лише один раз - 1780 р.

Владу на місцях здійснювали губернські управління. Фактично вся влада була в руках  губернатора, якого призначав імператор. Галичина поділялася на 6, а з 1785 р. - на 18 округів. Вся повнота влади в окрузі належала старості. Сільські громади, залишаючись під владою поміщиків, обирали собі старосту (війта) і присяжних. Становище західноукраїнського селянства дещо поліпшилося. З 1768 р. селяни Звільнялися вік багатьох податків, сплачуваних ними поміщикам. Одначе ці реформи пізніше було скасовано новим, реакційним урядом Австрії.

У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі. Росія примусила  польського короля віддати їй Київщину, Поділля та значну частину Волині та Білорусі. Це, а також втрата Польщею  інших земель, спричинили визвольне  повстання, яке очолив Т.Костюшко. Спільними  зусиллями Росії та Пруссії воно було придушене.

Через два роки, у 1795 р., Росія, Австрія і Пруссія  здійснили третій поділ Польщі, внаслідок  чого вона втратила свою державність. До Росії відійшли частина Волині та Литва. Таким чином, під владою Російської імперії опинилися практично всі українські землі, за винятком Буковини та Галичини 

34.Гайдамацький і опришківський рухи в Україні в першій половині 18 ст.Коліївщина.

Гайдамацький  рух - національно-визвольний рух проти  польського гніту на Правобережній  Україні, що виник на початку ХVIII ст. на Волині та Західному Поділлі. А з другої чверті ХVIII ст. він розгорнувся на Київщині і Брацлавщині. Гайдамацькі загони формувалися у неприступних місцях Правобережної України і Запоріжжя. Там вони створювали табори, де формували нові гайдамацькі загони,зберігали зброю та провіант. Здійснювали походи гайдамаки навесні і діяли до осені. Гайдамацький загін нараховував 200-300 повстанців. Напади заздалегідь готували. Гайдамаки руйнували маєтки польських магнатів та шляхти, палили і захоплювали їх майно, знищували архіви та документи на власність, розправлялися з шляхтою. До гайдамацьких загонів входили козаки , селяни, міщани.

Гайдамацький  рух тривав протягом 20-70 рр. XVIII ст. і в різні періоди охоплював територію Київщини, Брацлавщини, Поділля, Волині, Чигиринщини, Смілянщини.

На чолі гайдамацьких загонів у різні часи стояли: Грива, Моторний, Чалий, Писаренко, Вечірка  та ін. Перше велике гайдамацьке  повстання відбулося в Правобережній  Україні в 1734 р., яке очолив сотник Верлан. Повстанці оволоділи Вінницею та рядом інших міст.

Нове велике повстання вибухнуло навесні 1750 р. З нього почалася нова хвиля  визвольного руху. Тоді десятки загонів, очолювані сміливими й винахідливими  проводирями Марком Мамаєм, Мартином Теслею та ін. Діяли в багатьох районах Правобережжя.