Шпоргалка з "Історії України"

У першій половині XVIII ст. на Прикарпатті діяли повстанські загони під назвою "опришків". В 1738-1745рр. їх очолював Олекса Довбуш. Загін Довбуша налічував 30-50 чоловік. Опорним пунктом загону була Чорногора Карпатах. Захоплене у панів, лихварів, купців майно Довбуш роздавав бідним. Всі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Загинув він від руки зрадника. Про Довбуша складено багато народних пісень і переказів. Його ім'ям названа печера на г. Говерла, скеля поблизу Яремча. Образ народного героя відтвореній у літературі, мистецтві, музиці, кіно. Поляки навіть після трагічної загибелі Довбуша не змогли придушити цей рух. Загін вірного побратима О.Довбуша - Василя Баюрака кілька років громив шляхту й орендарів у Галичині, Північній Буковині і Закарпатті. Після смерті В.Баюрака опришків очолив Іван Бойчук. 
 

35.Початок  національного відродження в Наддніпрянській Україні. 

36.Діяльність масонських лож та декабристський рух в країні.

- З Європи в Україну через Росію і Польщу наприкінці XVIII ст. прийшло масонство.

- Масонство —  один з різновидів суспільного  руху, що мав багатовікову історію. 

- Масони - члени  релігійно-етичних організацій «вільних  каменярів», що зародилися в Західній  Європі в період Середньовіччя. Дуже поширилися в зв'язку з французькою революцією кінця XVIII ст, Головна ідея масонів: «Увесь світ - це одна велика республіка, де всі народи - одна сім'я». Основне гасло масонів: «Свобода, Рівність, Братерство». Цілі масонських організацій:

• Вдосконалення  людини, її внутрішнього світу як способу  вдосконалення суспільства і  позбавлення її від недоліків  своєю високоморальною поведінкою. Один з основних принципів - невтручання  в політику

Центр масонського  руху в Україні: в останній чверті XVIII ст. центром став Київ. Найвідоміші організації (ложі) масонів в Україні

1817 р. м. Одеса  «Понт Евксінський» 

• Засновник - генерал-губернатор, граф Олександр Ланжерон, який залучив  до масонства Івана Котляревського - автора вже надрукованої поеми «Енеїда», який служив у війську.

• Відомий член ложі Іван Орлай - видатний український  просвітитель» колишній, директор Ніжинського  ліцею, директор Ришельєвського ліцею  в Одесі.

• У складі ложі було більше 70 чоловік різних національностей.

1817 p м. Одеса «Трьох царств природи» (надр, рослинного і тваринного світу) .

• Склад членів багатонаціональний: росіяни, українці, поляки, французи, греки, євреї, італійці, німці,

Декабристський  рух в Україні Посилення реакції після війни 1812-1814 рр. сприяло зростанні в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відігравали дворянські опозиціонери-декабристи. Вони не тільки висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царату. Як наслідок, в Україні виникають перші гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства.

Одним із них  було "Малоросійське товариство", засноване 1819 р. повітовим керівником дворянства В. Лукашевичем. Мета товариства - здобути незалежність України. 

37.Кирило-Мефодіївске  товариство.

Кири́ло-Мефо́діївське  бра́тство (товариство: Кирило-Методіївське братство) — українська таємна політична  організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.Історія  створенняІніціаторами створення  братства виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб.У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.

товаристваКирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія  Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.Слідство у  справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Найтяжче було покарано Тараса Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу з забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці Миколу Гулака, Микола Костомаров перебував в ув'язненні один рік, а Олександр Навроцький — півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та ін.

ЗначенняІсторичне значення Кирило-Мефодіївського братсва  полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелегенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну программу національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське товариство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаціійно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. 
 

38. Початок національного  відродження в Західній Україні. «Руська трійця»

У 1830-1840-х роках  центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне  об'єднання «Руська трійця». Засновники об'єднання М.Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Го-ловацький (1814-1888), на той час студенти Львівського університету і водночас вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступали за визволення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у розвитку національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму.

Учасники «Руської трійці» підтримували тісні стосунки з М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським - відомими діячами української та російської культури. Суттєвий вплив  на формування світогляду членів гуртка мала творчість представників нової української літератури - І.Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського та ін. У 1834 р. «Руська трійця» підготувала до друку історико-літературний збірник «Зоря», в якому було вміщено біографію Б. Хмельницького, вірш М. Шашкевича про С. Наливайка та інші твори. Однак віденська цензура заборонила видавати «Зорю». У 1836 р. члени гуртка підготували літературно-науковий альманах «Русалка Дністрова», що містив твори із проблем історичного минулого України. Альманах, який через цензурні перешкоди був виданий у Будапешті, отримав позитивну оцінку сучасників, зокрема І.Франко зазначав, що «Русалка Дністрова» виразно і сміливо вказувала на «далекий ясний образ свободної всеслов'янської федерації в освіті й спільній роботі політичній». З 900 привезених до Львова примірників майже всі конфіскувала поліція. Згодом помер Шашкевич; Вагилевич невдовзі перейшов до польського табору; лише Головацький продовжив боротьбу за цілі «Руської трійці». 

39.Революція  1848-1849 в Австрійській імперії та національний рух в західно-українських землях. 

У березні 1848 р. на землях Австрійської імперії спалахнула буржуазно-демократична революція.

    Безпосереднім  поштовхом до революції в Австрії,  початок якої був прискорений  економічною кризою 1847 р., були революційні виступи у Франції, а також у Бадені, Гессен-Дармштадті, Баварії, Вюртемберзі та інших державах Німецького союзу (лютий — березень 1848).

    13 березня  1848 р. у Відні почалося народне  повстання, що змусило австрійського  канцлера Меттерніха піти у відставку, а цісаря Фердинанда I — обіцяти конституцію.

    17 березня  було створено уряд з представників  шляхти і ліберальної бюрократії. Революційні події в Австрії  проходили в умовах могутнього  підйому революційного руху в  інших частинах багатонаціональної імперії Габсбургів (Революція 1848—49 рр. в Угорщині, народні повстання в Мілані, Галичині, Воєводині, Хорватії).

Головними задачами революції в Австрійській імперії  були: знищення абсолютної монархії і  феодальних відносин, вирішення національних проблем, ліквідація багатонаціональної імперії й утворення окремих національних держав.

    Під  час Революції 1848-49 рр. розгорнулася  війна угорського народу за  незалежність, виступи радикального  крила чеської буржуазії за  відокремлення чеських земель.

Слабка, пов'язана  з аристократією, австрійська буржуазія  злякалася такого повороту подій; прагнучи зберегти імперію вона була готова миритися з абсолютизмом і задовольнятися самими незначними поступками з його сторони.

25 квітня 1848 р.  уряд обнародував конституцію, що проголошувала різні свободи, але на справі зберегла владу в руках цісаря і призначаємої ним верхньої палати.

11 травня був  опублікований виборчий закон,  який обмежував число виборців  високим майновим цензом і  цензом осідлості. 

Поразка Революції 1848-49 рр., перш за все була наслідком зради ліберальної буржуазії, привела до того, що в Австрії на багато років збереглися значні залишки середньовіччя, що затримували суспільний розвиток і зростання пролетаріату.

    Але  все ж таки, ряд її завоювань зберігся.

Аграрна реформа (ліквідація панщини, оброку та інших  повинностей), прийнята рейхстагом у 1848 р. і що проводилася на практиці у 50-х рр., розчистила грунт для більш  швидкого розвитку капіталізму.

    У  50-60-х рр. були здійснені деякі інші буржуазні реформи (знищення митних кордонів між Австрією і Угорщиною, відміна обмежень в розвитку ремесла, дозвіл купівлі і продажу землі тощо).

    В  ці роки зростала добувна промисловість,  виникали заводи що виготовляли  сільськогосподарські машини, ткацькі верстати, прядильні машини.

Проте в умовах незавершеності революції, неодноразових  спроб уряду позбавити буржуазію  її частки впливу (відміна конституції 4 березня 1849 р. й відновлення необмеженої  влади цісаря патентом від 31 грудня 1851 р.), збереження панування монархії та аристократії, розвиток капіталізму йшов поволі і нерівномірно, промисловий переворот завершився лише у 70-80-х рр. ХІХ ст.

Події 1848 року різко  прискорили формування національної свідомості українців Галичини

Певною мірою  сприяла становленню українського національного руху і австрійська адміністрація в Галичині та губернатор Ф. Стадіон. Керуючись принципом "розділяй і владарюй" щодо підкорених народів "клаптикової" Австрійської імперії, її державні чільники

На жаль ця ідея залишилась лише прожектом, що так і не був реалізований. Незважаючи на послідовну підтримку Головної Руською Радою політичної лінії на лояльність правлячій династії Габсбургів, центральна імперська влада вирішила взяти курс на підтримку польської громади, що була представлена не священиками та інтелігенцією, а заможними землевласниками.

Особливість і  складність революційних подій 1848 р. у Галичині полягали в тому, що національно-визвольну боротьбу проти монархії Габсбургів очолювала польська шляхта і буржуазія, які прагнули зберегти національний гніт українського народу. 

40.Російські  реформи 60-70 рр 19ст  та соціально-економічний  розвиток в Наддніпрянській  Україні.

Як вже зазначалося, відміна кріпацтва та реформи  адміністративно-політичного управління 60 -70-х рр. не призвели до результату, який можна було б оцінювати однозначно. Відміна кріпосного права безпосередньо стосувалася більшості мешканців України. Адже з 13,5 мільйона її населення селяни складали 10,5 мільйона. Але й решта швидко відчула на собі її результати. До 1917 р. реформу 1861 р. називали Великою. Здійснене «згори» скасування кріпосного права, хоч і враховувало перш за все лише інтереси поміщиків, але все ж таки стало гігантським кроком вперед. З одного боку, селяни одержали особисту свободу, а з іншого, вони залишилися «нижчим» станом. Дворянство та інші високі стани користувалися великими привілеями. Особливо несправедливим селянство вважало зменшення його землекористування у порівнянні з дореформеним періодом. Повернення селянам «відрізків» було однією з найважливіших вимог селянських виступів другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Навіть, негайно після проголошення Маніфесту, почалися заворушення у різних місцях України. Вони не припинялися протягом кількох років і придушені були військовою силою.