Джерела ( форми ) права

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Ноября 2011 в 15:42, курсовая работа

Описание работы

Важлива фунція покладена на плечі суспільства - регулювання відносин між людьми, охорона і захист цих відносин. Це завдання воно здійснює за допомогою соціальних норм, у системі яких право посідає провідне місце. Тому право в юридичній науці розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну, правову державу.

Содержание

1. Поняття джерела (форми) права:

а) право і його суть;

б) поняття джерела права;

в) тонкощі між розумінням понять джерела та форми права

2. Характеристика форм права:

а) види форм права;

б) характеристика форм права

3. Нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України:

3 а) характеристика нормативно-правових актів;

б) види і форми нормативно-правових актів;

в) нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України

Висновки

Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

Документ Microsoft Office Word.docx

— 40.41 Кб (Скачать)

• нормативно-правовий акт - письмовий  документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Охарактеризуємо детальніше основні форми права.

б) характеристика форм права

Правовий  звичай історично був першим джерелом права, який регулював відносини в період становлення держави. Взагалі під звичаєм розуміється правило поведінки, що склалося на основі постійного й однакового повторення конкретних фактичних відносин Правовим звичай стає після того, як одержує офіційне схвалення держави. Цінні законодавчі пам'ятки минулого, що дійшли до нас - це збірники правових звичаїв.

Природа правового звичаю характеризується такими особливостями. Він, як правило, носить локальний характер, тобто застосовується в рамках порівняно невеличких суспільних груп людей. Юридичні звичаї часто тісно пов'язані з релігією. У Індії, наприклад, звичайне право входить у структуру індуського права.

Норми правового звичаю часто виражаються в прислів'ях, приказках, афоризмах.

"Не  варто думати, що правові звичаї - архаїчне явище, що втратило  в даний час усяке значення", - стверджує професор Настюк.[4] Як  свідчать найновіші дослідження, правові звичаї широко застосовуються при регулюванні суспільних відносин (особливо земельних, спадкових, сімейно-шлюбних) у державах Африки, Азії, Латинської Америки. Окремі звичаї, що ввійшли в древні закони тієї або іншої країни, діють без змін дотепер.

Правовий  звичай - це звичай, застосування якого  забезпечується і санкціонується державою. Його варто відрізняти від звичаю, що виражає собою моральну норму, релігійне правило і таке інше. Санкціонування звичаю може здійснюватися шляхом сприйняття його судовою, арбітражною або адміністративною практикою.

Звичай  по природі своїй носить консервативний характер. Він закріплює ті правила поведінки, що склалися в результаті тривалої суспільної практики.

Держава до різноманітних звичаїв ставиться по-різному: одні забороняє, інші схвалює і розвиває. Більш-менш тривале існування правових звичаїв очікується лише в деяких сферах правового регулювання.

Звичаї, що суперечать державно пануючі політики, загальнолюдської моралі, як правило, забороняються законом.

У міжнародному праві звичай являє  собою не тільки форму вираження  традиційних норм, але і важливий засіб створення нових юридичних  обов'язкових правил поведінки держав у тих областях міждержавних відношень, що потребують правового регулювання. Він є сучасним і активно функціонуючим джерелом права.

Правовий  прецедент. Прецедентом є така поведінка влади, що мала місце хоча б один тільки раз, але може бути прикладом для такої поведінки цієї влади. Іншими словами, правовий прецедент - це рішення юрисдикційних і адміністративних органів по конкретній справі, що згодом приймається за загально обов'язкове правило

Розрізняють судовий і адміністративний прецедент.

При прецедентній формі права судові (а іноді й адміністративні) органи фактично наділені владою створювати нові правові норми.

Результатом правозастосувальної діяльності нерідко  є створення правових положень, для  яких характерний відомий ступінь  узагальненості й обов'язковості.

Отже, правові положення юридичної  практики є прецедентним правом.

Юридична  наука (правова доктрина) на визначених етапах розвитку права теж служить його формою.Наприклад в даний час в якості форми права виступає мусульмансько-правова доктрина, що підтверджується законодавством арабських країн.

Був період, коли і релігійні трактати виступали формою права. Цікаво відмітити, що в англійських судах при винесенні деяких судових рішень можна і дотепер зустріти посилання на наукові праці окремих юристів, хоча джерелами права вони вже не признаються. Ці посилання приводяться як додаткова аргументація, елемент формування волі судді, частина мотивації вироку або рішення суду.

Роль  правової доктрини як життєвого джерела  права виявляється в тому, що вона створює поняття і конструкції, якими користується правотворчий орган. Саме юридична наука виробляє прийоми і методи встановлення, тлумачення і реалізації права. До того ж самі творці права не можуть бути вільні від впливу правових доктрин: більш-менш усвідомлено, але їм припадає ставати на сторону тієї або інший юридичної концепції, сприймати її пропозиції і рекомендації.[4]

Договори  нормативного змісту - це спільні юридичні акти, що виражають взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним із них юридичних обов'язків. Це такі документи, у яких утримується волевиявлення сторін із приводу прав і обов'язків, установлюється їхнє коло і послідовність, а також закріплюються добровільна згода виконувати прийняті зобов'язання. Мають широке поширення в конституційному, цивільному, трудовому, екологічному праві.

Для визнання договору джерелом права потрібно, щоб він містив юридичні норми.

У галузі трудового права значну роль продовжують відігравати колективні договори. Колективний договір - правовий акт, що регулює трудові, соціально-экономічні і фахові відносини між керівником і робітниками на підприємстві.

У якості основної форми права виступає договір у міжнародному праві. Міжнародний договір - це явно виражена угода між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, що мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їхні взаємовідносини шляхом створення взаємних прав і обов'язків.

Нормативно-правові  договори - прояв нормативної саморегуляції. Але не можна забувати, що первинним юридичним джерелом розвитку договірних форм, надання їм законної сили виступає нормативно-правовий акт, а конкретніше диспозитивні норми права.

Нормативно-правовий акт - одна з основних, найбільше виражених зовнішніх форм права. Це державний акт нормативного характеру. Докладніше про нормативно-правовий акт ми поговоримо у наступному питанні.

3. Нормативно-правовий  акт-основне джерело  системи права  України

4 а) характеристика  нормативно-правових  актів

Основним  джерелом права бiльшостi сучасних держав є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовим актам властивий ряд особливостей.

По-перше, вони мають державний характер. Держава наділяє органи, організації, посадових осіб правом приймати нормативно-правові акти, тобто правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих нормативно-правових актів, включаючи і примусовий вплив на осіб, що ухиляються від їхнього виконання.

По-друге, нормативно-правові акти приймаються  не всіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на те державою. При цьому кожен суб'єкт правотворчої діяльності має рамки своєї компетенції. Міністр, наприклад, може видати нормативний наказ, але не уповноважений приймати укази або постанови.

По-третє, ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.

По-четверте, вони мають тимчасові, просторові і суб'єктні межі дії.

По-п'яте, завжди містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить їх нормативними, загальнообов'язковими.

Нормативно-правові  акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави  має розгалужену структуру органів  з визначеними правотворчими  повноваженнями та значним об'ємом інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних  актів;

б) ієрархієзовані, тому що ця система  будується на основі різної юридичної сили актів;

в) конкретизовані за предметом регулювання, суб'єктах виконання і реалізації права, вказівки на які містяться в джерелах.

Таким чином, нормативно- правовий акт - це письмовий документ, який вмiщує юридичнi норми. Це найрозповсюдженiша форма сучасного права.

б) види і форми нормативно-правових актів:

За  юридичною силою всі нормативні акти поділяються на законодавчі і підзаконні.

Законодавчі акти - це акти органа законодавчої влади - Верховної Ради України, які мають найвищу юридичну силу, приймаються в особливому порядку і Фспрямовані на регулювання найосновніших суспільних відносин. До законодавчих актів відносяться Конституція України, регламент Верховної Ради України, закони України, кодекси, постанови.

За  своїм значенням законодавчі  акти поділяються на конституційні (основні) і звичайні (поточні).

Конституційні акти (закони) - це нормативно-правові  акти, що видаються законодавчими  органами, мають юридичну силу і  регулюють найважливіші суспільні  відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка  проявляється в тому, що:

- ніхто, крім органів державної  влади, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

- усі інші нормативно-правові акти  повинні видаватися у відповідності з законами;

- у разі колізій між нормами  закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

- тільки законодавчий орган може  підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом за відкладним вето.

Звичайні  законодавчі акти приймаються на основі Конституції і конституційних законів України в розвитку їх основних положень.

Кодеси  України регулюють комплекс відношень  і охоплюють своєю дією певні галузі права України. Зміни і доповнення в Кодекс вносяться тільки законодавчими актами.

Постанови - це також одна з різновидностей законодавчих актів, але, на відміну від кодексів, регулюють певний вид відносин, який охоплюється дією норм тих чи інших галузей права.

Особливе  місце серед законодавчих нормативних  актів займає Регламент Верховної Ради України, який є по суті законом конституційного характеру і детально визначає порядок діяльності органу законодавчої влади України.

Підзаконні нормативно-правові акти - це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміні чи відміні нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.[1]

За  суб'єктами нормотворчості нормативні акти поділяються:

- Верховної Ради України - закони і постанови;

- Президента - укази; 

- органів виконавчої влади: 

- Кабінету міністрів - декрети і постанови;

- керівників міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази;

- місцевих рад народних депутатів  - рішення і нормативні ухвали;

- виконавчих комітетів місцевих  рад - рішення;

- керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних державних адміністрацій;

- адміністрацій державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази.

У деяких випадках нормативного характеру  набувають волевиявлення населення  в результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішенні, постанова і т. ін.).

Нормативно-правові  акти діють у часі, просторі і по колу осіб.

При характеристиці дії нормативно-правових актів у часі слід розрізняти:

Информация о работе Джерела ( форми ) права