Судовий прецедент як одна із форм права: загальнотеоретична характеристика

2

Міністерство освіти і науки, молоді та

спорту  України

Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана

Юридичний факультет

Кафедра теорії та історії держави і права

"Судовий прецедент як одна із форм права: загальнотеоретична характеристика"

                                                                               Студент:

                                                                               1 курсу, 7 групи,

                                                                                юридичного факультету,

                                                                                спец.6402

                                                                                Єфіменко Владислав

                                                                                Сергіойович

                                                                                Перевірив: доцент                 

                                                                                Мамчур Віталій

                                                                                Миколайович

Київ – 2011 

                                                   Зміст

Вступ                                                                                                                 3-4

Розділ І. Судовий прецедент: поняття та місце в системі джерел              5-11

права   

Розділ ІІ. Особливості судового прецеденту як джерела                             12-17

правової системи Англії

Розділ ІІІ. Прецедент у діяльності судових органів України                      18-25

та  перспективи введення в Україні судового прецеденту як джерела

права

Висновки                                                                                                          26-27
Список використаних джерел                                                                        28-30

                                            Вступ

    Важлива функція, покладна суспільством на державу- регулювання суспільних відносин за допомогою соціальних норм, у системі яких правові норми посідають провідне місце. Тому право в юридичній науці розглядають як загальносоціальне явище і як виявлення волі держави.

     Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну та правову державу [1]. Правовий характер держави передбачає її відповідальність  за забезпечення та дотримання прав і свобод людини.  Стаття 3 Конституції України прямо зазначає, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [1]. Саме на  виконання зазначеного обов’язку спрямована правотворча та правозастосовна діяльність держави.  Ч.1 ст. 8 Конституції проголошує принцип верховенства права [1]. Право являє собою систему загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, установлених чи санкціонованих державою. За допомогою права держава регулює соціальні відносини, встановлює норми, які є обов’язковими для всіх членів суспільства. Тому важливим для вивчення є  процес правотворення, формування джерел права. В Україні основним  джерелом права є нормативно-правовий акт, що властиво для романо-германської правової системи, визнаються також нормативно-правові та міжнародні договори. Однак практика засвідчує необхідність розширення джерельної бази права, зокрема потребує вивчення можливість запровадження судового прецеденту як джерела права в Україні.

                Правовий прецедент є одним з понять у правовій науці, з приводу якого висловлюється різні, навіть суперечливі точки зору.

  Актуальність теми полягає в  необхідності удосконалення правової системи, поглиблення її гнучкості. Саме  визнання судового прецеденту як джерела права могло б зробити правову систему більш гнучкою, допомогло б вирішувати справи на принципах законності, справедливості та гуманності.

    Об’єктом дослідження є судовий прецедент як джерело права.

                Предметом дослідження є правові аспекти судового прецеденту в контексті формування сучасного вітчизняного права.

    Метою дослідження є розгляд перспектив запровадження судового прецеденту як джерела права в Україні.

  Методи дослідження – аксіологічний (з’ясування  спроможності прецеденту забезпечити потреби суспільства з урахуванням ціннісних  орієнтацій), аналітичний (застосування методичних прийомів таких, як визначення, доведення, спростування), історичний (з’ясування впливу історичних умов на формування джерел права в певних державах).      

Проблему судового прецеденту та можливості правотворчій діяльності судів вивчали такі іноземні правники. як швейцарський вчений М. Ребіндер, німецькі дослідники О. Хеффе , Ю. Габермас, ізраїльський теоретик права А.Барак. В радянський період відомі вчені А.Боннер, К. Комісаров, В.Пучинський заперечували прецедент як джерело права. В той же час такі науковці як Б.Братусь, А. Венгеров, С.Вільнянський, В.Туманов,  А.Черданцев теоретично обґрунтовували доцільність створення й застосування судової практики в правотворчій діяльності. Сучасні концепції судової правотворчості обґрунтовують такі українські вчені як О.Константій,  Л.Корчнева,  І.Овчаренко, О.Скакун, Р.Тополевський,  С.Шевчук. Проблеми філософсько-правового аналізу джерел права розглядають такі вчені як О.Бандура, В.Бігун, Р.Ваймар, В.Гіряєва, А.Козловський, О.Костенко, В.Кравець, І.Лихолат, П.Рабінович, С.Савчук. Однак недостатньо вивчений механізм зближення сучасних правових систем і сама   можливість запровадження прецеденту як джерела права в країнах романо - германської системи.

Розділ I. Судовий прецедент: поняття та місце в системі  джерел права

                Джерела права- це форма офіційного вираження загальнообов’язкових приписів, створених органами держави з метою регламентації суспільних відносин та дотримання правопорядку.

   Першим запровадив термін «джерело права» Тіт Лівій, який у своїй «історії» називає Закон ХІІ таблиць джерелом права. Історики держави і права часто називають історичні пам’ятки джерелами права.

Зміст питання про джерела права має розглядатися в двох аспектах: по-перше-  це питання про силу, що створює право, по-друге - питання про силу, що надає праву загальнообов’язковий характер.

    В матеріальному змісті  в сучасному суспільстві джерелом права  стає легітимна держава через надання спеціальних повноважень компетентним органам. У формально - юридичному змісті під джерелом права розуміється той засіб, за допомогою якого правилу поведінки державна влада надає обов’язкової сили.

   У юридичній науці та практиці термін «джерело права»  часто вживається як тотожній до терміну «форма права». Форми права - це по суті різні види права, які склалися історично і які застосовує держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права (тобто тут форма збігається із спеціально-юридичним розумінням джерел права).

      Тобто, поняття  «форма права» є більш юридично формальним і має наступне значення:

-         зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, що  офіційно встановлені  та санкціоновані державною владою або загальновизнані громадянським суспільством: правові звичаї, рішення, прийняті на референдумах;

-         вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення, розглядаються як юридичні форми (джерела права);

-         спосіб зовнішнього оформлення правових норм, що засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто  це способи форми вираження і закріплення державної волі.

                    В сучасній юридичній літературі правознавці, як правило, ототожнюють поняття і зазначають: джерела (форма) права.

   Українські вчені-правознавці мають різні точки зору щодо видів джерел права. Найбільш поширеною версією, якої дотримувались В.Кравчук, І.Котюк, В.Копєйчіков,  є виділення 4-х видів наступних джерел права: нормативно-правовий акт, правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір [16]. Найбільш широку версію  права пропонує О.Ф.Скакун, яка виділяє 7 видів форм (джерел) права: нормативно-правовий акт, нормативно- правовий договір, правовий звичай, правовий прецедент, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт [24].

   Жодна держава не користується одним джерелом права, але протягом століть в окремих суспільствах склались певні пріоритети.

В зазначених межах роботи ми будемо висвітлювати таку форму права, як судовий прецедент.    

  Ідея прецеденту припускає  визнання за судом правотворчих повноважень. Як одне із важливих джерел права прецедент визнається в англо-американській правовій системі. В зазначеній системі прецеденті норми використовуються поряд із законодавчими нормами. Англо-американська система вдало долає недоліки нормативно-правових актів як джерел права:  узагальненість, неможливість застосувати норми щодо складних нестандартних ситуацій.    

  Сам термін «прецедент» походить від латині praecedets – випадок, який мав місце. Значення терміну прецедент поза юридичною практикою тлумачиться як випадок, який є прикладом або виправданням для наступних випадків подібного типу.

                 Специфічна форма прецедентів виникла ще в Стародавньому Римі. Їх роль виконували постанови римських магістрів - преторів, що здійснювали як адміністративні, так і судові функції. Такі постанови називалися едиктами (публічні приписи або розпорядження римського магістрату), що видавалися магістрами при їх вступі на посаду і діяли протягом року, тобто строку їх повноважень. Преторським правом доповнювались застарілі та невідповідні дійсності Закони Х11 таблиць. Оскільки згадані Закони регулювали відносини тільки між громадянами Риму, велика кількість суспільних відносини за участю перегинів залишалася неврегульованою. Крім того, Закони Х11 таблиць були правом роду - племінного устрою Риму і  застаріли щодо нових відносин Римської республіки. Претори, наприклад, запровадили новий вид спадкування, що знаходився під преторським захистом. Метою цього преторського спадкування було запобігання тривалого залишення спадщини без спадкоємця. Преторськими едиктами був запроваджений новий порядок судового процесу - формулярний процес. Претор писав судді як керівництво формулу, якої той мав дотримуватись при розгляді справи. У формулі зазначалися ті юридичні підстави, на який суддя мав будувати своє рішення. Оскільки преторські едикти щорічно переглядались, вони швидко та легко пристосовувались до нових потреб та нових поглядів. При цьому лишалось незмінним правило, що магістри не можуть скасовувати народного права. Батьківщиною власне класичного судового прецеденту прийнято вважати Англію, про це детальні буде розглянуто у 2-му розділі.

Теоретичний зміст поняття «правовий прецедент» включає в себе дві складові: адміністративний та судовий прецеденти. Предметом нашого дослідження є саме судовий прецедент.

                Судова практика уявляє собою діяльність судів щодо застосування законодавства при розгляді конкретних судових (цивільних, трудових, сімейних, карних). Судді керуються нормативно-правовими актами при прийнятті конкретного рішення. Однак в практичній діяльності судових органів реально виробляються норми права, які можуть діяти як джерело права разом  із нормативними актами та доповнювати їх. Необхідність залучення судів до правотворчої діяльності пояснюється тим, що закони, як правило, мають узагальнений характер і встановлюють загальні правила поведінки. В узагальнених нормах  полягає соціальна цінність та сенс законів. Але при цьому узагальненість змісту закону виявляє і його недоліки, слабкість. Життя є більш складним, вишуканим, ніж правило, яке встановлює законодавець для регулювання суспільних відносин. Тому при застосуванні законів судді часто стикаються із складним логічним завданням. Їм перш за все слід вирішити, чи стосується відповідна правова норма до конкретного випадку, чи характеризують положення закону ситуації, що розглядається. Якщо суд взагалі не знаходить правової норми для вирішення відповідного спору, суддя опиняється перед вибором: або взагалі відмовиться від розгляду справи, або ж, виходячи із загальних принципів правової системи, встановити нову норму поведінки, чи так розтлумачити подібну діючу норму поведінки, щоб розповсюдити її на конкретну справу, покласти її в основу свого рішення чи вироку.

   Судовий прецедент - це рішення з конкретної справи, яке є загальнообов’язковим для судів відповідної або нижчої інстанції при рішенні аналогічних справ, або виступає прикладом тлумачення закону (прецедент тлумачення).           

   Для судового прецеденту як джерела права властиві наступні ознаки:

-         Казуїстичність. Прецедент завжди є максимально конкретним, наближеним до фактичної ситуації, оскільки він виробляється на підставі рішення конкретних випадків, казусів.

-         Множинність. Існує певна кількість інстанцій, які можуть створювати прецеденти. Зазначена обставина разом із значною тривалістю дії прецедентів обумовлює значний обсяг прецедентного права.

-         Суперечливість та гнучкість. Навіть серед нормативних актів, що приймаються одним державним органом, можливі неузгодженості та суперечності. Рішення судових інстанцій тим більше можуть бути відмінними один від одного. Цим відрізняється гнучкість судового прецеденту як джерела права. В багатьох випадках існує можливість широкого вибору варіантів вирішення справи, одного прецеденту із декількох. Традиційне нормативне право такого широкого вибору не забезпечує.