Облік і аудит операцій з процесу надання та погашення кредитів СГ в інвестиційну діяльність

     За  різними оцінками потреба в інвестиційних  ресурсах для структурної перебудови та розвитку економіки країни становить 40—100 млрд. дол. США.

     Питанням  активізації інвестиційної діяльності за рахунок довгострокового кредитування присвячено чимало наукових праць. Разом  з тим недостатньо розроблені питання стимулювання діяльності банків з довгострокового кредитування промислових підприємств та впровадження заходів щодо мінімізації ризиків інвестування за рахунок залучених коштів і удосконалення механізму державного регулювання банківської діяльності (з урахуванням внутрішніх вад вітчизняної банківської системи). Сьогодні вкрай необхідно напрацювати науково обґрунтовані рекомендації щодо активізації довгострокового інвестиційного кредитування української економіки з урахуванням обмежених можливостей перехідного періоду. [14]

     Аналіз  тенденцій довгострокового інвестиційного кредитування української економіки потребує розгляду проблем щодо функціонування банківської системи. На думку фахівців, без розв'язання внутрішніх проблем банківської системи не варто сподіватися на те, що вона здатна ефективно вирішувати проблеми усієї економіки та інвестиційної діяльності зокрема. Основні проблеми банківської системи полягають у:

     1) високій ризикованості будь-якої  підприємницької діяльності в  Україні і, зокрема, у сфері  фінансового посередництва. Відсутність досвіду роботи в ринкових умовах, слабка матеріально-технічна база, інвестиційне виснаження, несуттєва відповідальності й правовий нігілізм учасників господарських відносин значно підсилює рівень ризику;

     2) штучному стримуванні розвитку  банківської системи внаслідок адміністративного тиску з боку владних структур при вирішенні тактичних народногосподарських завдань;

     3) відсутності довгострокових програм  розвитку банківської системи,  виходячи з потреб усієї економіки  (передусім реального сектору)  та з урахуванням об'єктивної необхідності інтеграції до міжнародних ринків;

     4) недостатньому рівні законодавчого  забезпечення господарської і  насамперед банківської діяльності, низькій виконавській дисципліні, недосконалій роботі державної  виконавчої служби та ін.;

     5) специфічних умовах трансформаційних  змін в Україні, що характеризуються  значними обсягами "тіньової" економіки, корумпованості, наявності  організованих злочинних угруповань  у сфері економіки та впливу  політичного фактора;

     6) вкрай низькому (за світовими нормами ) рівні капіталізації вітчизняної банківської системи. Сукупний обсяг банківських активів щодо ВВП становить лише ЗО %. Низький рівень рентабельності банківської діяльності в Україні та нестабільність фінансового стану значної кількості банків і зокрема так званих великих банків негативно впливає на інвестиційний процес. Нині лише 20 % банків мають капітальну базу, що відповідає міжнародним стандартам;

     7) порівняно високих резервних  вимогах до вітчизняних банків (у ЄС резервна ставка коливається від 0 до 2 %, в Україні — до 14 % );

     8) відсутності повноцінної конкуренції,  стримуванні розвитку фінансово-промислових  груп, високих витратах банківської  діяльності;

     9) наявності значної кількості  проблемних кредитів, недосконалості  механізму застави;

     10) відсутності дійового та стимулюючого  механізму щодо участі комерційних  банків (КБ) в інвестиційному процесі.  Відзначимо низький рівень участі  КБ в інвестиційній діяльності  суб'єктів господарювання навіть  спеціалізованих банків. [17]

     З іншого боку, інвестиційна сфера української економіки також має низку вад:

• відсутність досконалої законодавчо-нормативної бази щодо стимулювання, гарантування та захисту як вітчизняних, так і іноземних інвесторів щодо здійснення інвестиційної діяльності;
• неефективна економічна, і насамперед інвестиційна, політика держави, про що свідчить тривалий процес "проїдання" основного капіталу та небажання багатьох суб'єктів господарювання працювати в легальному секторі;
• неефективна амортизаційна політика (валові та чисті інвестиції), яка має переважно податкове обґрунтування і не враховує довгострокових цілей розвитку економіки й промисловості;
• наявність суттєвих диспропорцій розвитку інвестиційної сфери як спадок від часів СРСР; невисока привабливість інвестиційного клімату;
• невисока культура супроводження інвестиційного процесу, відсутність розвиненої інфраструктури інвестиційного ринку;
• брак цивілізованого ринку землі, що звужує ефективне використання інвестиційних ресурсів, особливо під час реалізації спільних з нерезидентом вкладень;
• відсутність програми налагодження ефективного співробітництва зі стратегічним іноземним інвестором, небажання допускати сумлінних приватних інвесторів до участі у проектах та ін.

     Отже, банківська система не готова до повномасштабного кредитування реального сектору економіки, а інвестиційна сфера не забезпечує відповідного економічного розвитку на засадах дії законів ринку та зокрема інвестиційної діяльності на усіх рівнях. Проблема мобілізації внутрішніх ресурсів і спрямування їх на фінансування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання через банківське кредитування є загальною для всіх перехідних економік. Якщо не буде знайдено ефективних шляхів її вирішення, обмеженість кредитних коштів уже найближчим часом може стати гальмом для масштабного економічного зростання та широкої інвестиційної діяльності в Україні. Нагальна необхідність сьогодні — це кредитна підтримка інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України. [14]

     Для забезпечення належних умов кредитування КБ інвестиційної діяльності суб'єктів підприємництва необхідно запровадити:

• ефективне управління ліквідністю банківської системи шляхом постійних прозорих операцій НБУ на відкритому ринку, що сприятиме використанню широкого спектра фінансових інструментів та подальшому розвитку інвестиційної сфери;
• акумулювання заощаджень і тимчасово вільних коштів підприємств через банки, кредитний і фондовий ринки, які дозволять підвищити мобільність інвестиційних ресурсів;
• підвищення довіри населення до національної валюти за рахунок створення надійної системи гарантування вкладів фізичних осіб;
• основним джерелом інвестиційних кредитів є кошти населення. Розвиток системи акумулювання заощаджень населення у банківську систему є вирішальним фактором розв'язання проблеми інвестиційного кредитування української економіки;
• розвиток системи обов'язкового страхування вкладів, причому довгострокові депозити треба страхувати за пільговими ставками. У разі масовості такої практики плата за страховий захист буде невисокою;
• довіра до банківської системи, яка формується роками, а зникає інколи за лічені години. Зростає роль банківського нагляду як неодмінної складової забезпечення ефективного функціонування всієї банківської галузі;
• присутність іноземних банків на ринку банківських послуг. Тенденція до збільшення присутності іноземних банків в Україні триває, що свідчить про зростання рентабельності банківської діяльності. Водночас левова частка операцій обслуговується вітчизняними банками, іноземні банки, як правило, кредитують закупівлю іноземного обладнання або фінансування проектів за участю нерезидентів, що в нинішній ситуації здається цілком логічним;
• посилення державного контролю над грошовими потоками і, як наслідок, легалізація хоча б частини "тіньового" капіталу, тобто переведення його на банківські рахунки, і це дозволить розширити ресурсну базу комерційних банків;
• координація та регулювання рівномірного розподілу кредитних ресурсів за регіонами щодо здійснення інвестиційної діяльності. [17]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Облік і аудит  кредитів, які надані  СГ в інвестиційну діяльність

2.1. Основні  правила оформлення видачі і погашення кредитів та облік цих операцій 

     Видача  кредиту проводиться одноразово, щоденно або в інші строки, визначені  в кредитному договорі (додаток Б), виходячи з потреби в кредиті. Довгострокові кредити можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт і здійснення затрат (поетапно).

     Розмір  кредиту, строки його використання, період погашеннявизначається укладеним  кредитноим договором.

     Перш  ніж скласти кредитний договір  фахівці з кредитування банку проводять відповідну роботу щодо суб'єктів кредитування. Вони оцінюють кредитний проект, після чого ставлять питання перед керівництвом банку про доцільність (чи недоцільність) кредитування клієнта. Повний пакет необхідних документів для надання кредиту передають до юридичного управління.

       Юридичне управління готує свій  висновок, де відображаються такі  основні моменти:

• відповідність статутних документів чинному законодавству України;
• наявність ліцензії, дозволів та інших документів для здійснення основної діяльності, для якої береться кредит;
• повнота та правильність оформлення документів щодо забезпечення кредиту.

       Після отримання висновку від юридичного управління фахівець передає документи службі безпеки банку.

       Служба безпеки банку перевіряє  документи й готує свій висновок. У ньому відображаються такі  основні моменти:

• оригінальність реєстраційних документів;
• інформація щодо засновників та керуючих осіб позичальника, а також структурних підрозділів — дочірніх підприємств, філій та ін.;
• інформація про раніше отримані позичальником кредити, своєчасність їх погашення та сплату процентів тощо.

       Фахівець залучає спеціалістів  банку з оцінки майна, що пропонується як забезпечення за кредитом, де під час оцінювання застосовуються методи: витратний, аналоговий, дохідності.

       Після детального вивчення документів  та висновків до них юридичного  управління служби безпеки банку  і фахівець готують експертний висновок для винесення питання про надання кредиту на Кредитний комітет банку.

       Висновок містить:

• короткий опис позичальника;
• аналіз фінансового стану:
• аналіз обороту коштів за рахунками;
• аналіз основних показників діяльності фірми в динаміці — виручка, витрати, прибуток;
• розрахунок та аналіз показників платоспроможності та фінансової стійкості;
• дебіторська заборгованість — реальність погашення;
• кредиторська заборгованість — строк давності;
• аналіз джерел погашення кредитної заборгованості;
• економічний аналіз ефективності проекту, що кредитується;
• забезпеченість кредиту.

       Після рішення Кредитного комітету про надання кредиту, який оформлюється протоколом, фахівець формує основні розділи кредитної справи позичальника:

• заява на надання кредиту;
• засновницькі документи;
• фінансово-економічна інформація;
• заява на кредит, бізнес-план, контракти:
• кредитний договір та додаткова угода до нього; «договори та документи із забезпечення кредиту;
• документи з бухгалтерського обліку кредитних операцій (розрахунки нарахованих процентів, розпорядження, виписки з позичкового рахунка і рахунка процентів та ін.);
• документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів;
• копії протоколу Кредитного комітету;
• інші документи, які стосуються надання кредиту. [10]

       Фахівець разом з працівником  юридичного управління готує  кредитний договір у двох примірниках.

       Момент підписання договору із забезпечення повернення кредитних коштів регулюється умовами кредитного договору.

       У разі необхідності нотаріального  підтвердження договорів із забезпечення  кредиту договори готує нотаріус.