Облік і оцінка розрахунків з бюджетом і позабюджетними фондами

Коли на економічну систему з державною монополією на засоби виробництва і предмети споживання накладається  податкова система розвинутих ринкових держав, то це свідчить про спадкоємність методів управління і пріоритет політики над економікою. Проте корені суспільного поступу не в політиці, а в економіці та фінансах. Політика стає двигуном прогресу, коли вона виступає одночасно  і формою використання об’єктивних економічних законів, і формою суперечностей у економіці.

Об’єктом оподаткування  прибутковим податком для громадян, які проживають в Україні, є доходи у грошовій і натуральній формах, а для громадян, які постійно не проживають в Україні, тільки ті доходи, які одержані із джерел, що оподатковуються в Україні.

Інститут податків витікає  перш за все з того, що існує необхідність примусового відчуження державою частини заново створеної вартості, її концентрації і перерозподілу. Держава в особі органів управління зобов’язана оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і вносити корективи у податкову систему.

Перехід до ринкової економіки вимагає взаємоув’язки формування фінансів в частині державних доходів і податкової політики, а це потребує змін структури управління. Очевидно, що просування до ринку повинно надавати більше прав місцевим органам влади й управління. Чим активніше проходитиме  процес приватизації власності, тим менше буде управлінських функцій у держави. Вертикальні зв’язки замінюються  горизонтальними. Однак необхідність централізованої системи управління державними доходами і податковою політикою зберігається аж до повного переходу на ринкову економіку, бо це є однією із головних умов виходу із економічної кризи.

Структуру доходів бюджету  можна розглядати по джерелам доходів, наприклад, загальнодержавні доходи та місцеві податки і збори.

До загальнодержавних доходів належать: податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств, акцизний збір, податковий податок з населення, лісний дохід, державне мито, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, податок на доходи громадських організацій та кооперативів і інші податкові й неподаткові доходи. Місцеві податки і збори встановлюються відповідними рішеннями місцевих органів влади.

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

Так, заміна податкового  законодавства необхідна, але вона повинна спиратись на наукові і практичні дослідження й відповідати стратегічним цілям економічної політики.

В цьому удосконалення податкової політики повинно йти трьома напрямами.

• фінансовим, через формування доходів бюджету;
• економічним, через вплив на виробництво;
• соціальним, через вплив на доходи населення.

Досвід останніх років  свідчить, що як фінансові, так і  економічні, а тим більше соціальні наслідки податкових реформ не прогнозуються.

Аналіз податкової системи України свідчить, що її запроваджено без наукового обґрунтування норм і нормативів і що вона не враховує  особливостей різних галузей. Україна повинна мати свою податкову систему, яка б враховувала реальний стан нашої економіки.

1.3. Соціальна політика та соціальна структура України

Відставання в соціальній сфері підриває легітимність влади, гальмує (а часом і дискредитує) розбудову демократичної, правової держави. Тому визначаючи основні напрями суспільної політики демократичної держави, необхідно зосередити увагу на з'ясуванні таких питань: 1) який взаємозв'язок існує між демократичним устроєм держави й рівнем соціальної захищеності її громадян; 2) якими є зміст та функції державної соціальної політики.

Соціальна політика - це розгалужена мережа видів діяльності державних і недержавних структур, спрямованих на втручання в економічний процес заради підвищення добробуту й надання соціального захисту різним верствам населення. На першому місці серед них стоять різноманітні урядові дії щодо перерозподілу доходу в інтересах непрацюючих, малооплачуваних та знедолених суспільних груп. Проте в сучасних економічно розвинених, демократичних державах соціальна політика тією чи іншою мірою торкається широкого кола людей упродовж усього життєвого циклу: від підтримки народжуваності й допомоги дітям до пенсійного забезпечення і створення соціальних установ для людей похилого віку.

Функції, що їх виконує  держава, проводячи соціальну політику, є такі:

- соціального відтворення населення, її змістом є створення умов для нормальної життєдіяльності людини, задоволення її потреб в таких галузях суспільного життя, як праця, споживання, сімейні відносини, охорона здоров'я, освіта тощо;

- регулятивна. Ця функція полягає в тому, що держава намагається стимулювати активну діяльність особистості, соціальних груп за допомогою правових, економічних, моральних важелів, внаслідок чого люди стають здатними до самоорганізації та самозахисту;

- соціально-захисна. З цією функцією пов'язані соціальні гарантії держави, забезпечення соціальних прав громадян в разі зниження матеріального рівня життя, втрати роботи, працездатності, старіння, інших ситуацій, які супроводжують людину від народження до смерті;

- стабілізаційно-адаптивна. Згідно з цією функцією держава повинна дотримуватися принципу соціальної справедливості, враховувати в своїй політиці реакцію населення, громадську думку, підтримувати свій авторитет в очах населення, впливати на формування ціннісної свідомості суспільства, узгоджувати інтереси, регулювати правовими засобами конфлікти в суспільстві, забезпечуючи його усталений розвиток.

В Україні середній клас лише почав формуватися. Його становлення відбувається внаслідок виникнення стійкого прошарку людей - власників нерухомого майна, земельних ділянок, акцій, а також прискореного розвитку малого й середнього бізнесу, фермерських господарств, зміцнення позицій науково-технічної інтелігенції, вчених, діячів культури та освіти, спеціалістів середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів. Його утворюють працівники виробничої й невиробничої сфер, які отримують середній за своїм розміром доход у вигляді прибутку або заробітної плати.

Розвиток соціальної структури в Україні складається нині з двох процесів - трансформації тих верств, що існували раніше, за часів командно-адміністративного соціалізму, і виникнення нових. Відбувається деструктуризація і дестратифікація частини економічно активного населення, зв'язаного головним чином з державною власністю. А з іншого боку, з'явилися приватні підприємці, орендарі й орендодавці, власники акцій, приватні власники, що володіють контрольним пакетом акцій або їх значною частиною. Формується клас фермерів з чітко вираженою відмінністю інтересів і політичних орієнтацій від решти селянства. Серед спеціалістів набули поширення професійні групи менеджерів, зростає роль юристів.

Робітники виробничої сфери  диференціюються на робітників державного і приватного сектора, робітників-орендарів і співвласників підприємств, зберігається і навіть дещо посилюється значення професійного поділу робітничого класу, а також його поділу на організовану та неорганізовану частину. Зокрема, в Україні скорочується кількість промислових працівників. У відсотковому відношенні їх кількість тепер наближається до їх кількості в США (25,3%). Але, процес скорочення робітників ще не став свідомо контрольованим, і представники цієї групи поповнюють ряди безробітних та малозабезпечених верств населення.

Трансформаційні процеси  відбуваються й у соціально-класовій структурі населення, зайнятого  в сільському господарстві. Розпаювання  майна колективних господарств, отримання землі у володіння  і власність істотно міняють  статус селянства. Однак залежність селян від місцевих керівників, відсутність коштів, брак знань, недостатність правових гарантій фермерству і засобів виробництва залишають селян поки що упослідженою верствою, через що їхнє ставлення до реформування відносин на селі значною мірою є негативним.

Розділ 2. Завдання обліку розрахунків за податками  і платежами

2.1. Характеристика податків

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держави. У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі – плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи. Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковими (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи, а повне цільове призначення є відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди – внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, – надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому. Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників. Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатні ними доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

Елементами системи  оподаткування є:

1). Суб`єкт, або платник податку – це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

2). Об`єкт оподаткування – предмет, який оподатковується ти або іншим податком (майно, доход, товари).

3). Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара і т. ін. Чим більші розміри об`єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім – при оцінці доходів і опосередкованим – при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.

4).Джерело сплати оподаткування – доход платника з якого він сплачує податок.

5). Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:- універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок). За побудовою ставки бувають: - тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні). Вони бувають: а)фіксовані – встановлені конкретних сум; б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати) - процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види: а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування; б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування; в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

6). Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

Класифікація  податків. Традиційно класифікацію податків проводиться за наступними ознаками:

1. Залежно від рівня державних структур.
2. Залежно від форми оподаткування.
3. Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування.
4. Залежно від способу оподаткування.
5. Залежно від способу зміни податкових ставок.
6. Залежно від платника.