Облік і оцінка розрахунків з бюджетом і позабюджетними фондами

За  ознакою суб'єкта оподаткування  податки поділяються на дві групи:

-  прямі податки;

- непрямі податки.

Податки прямі - це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі - це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку - це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку - це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.

Непряме оподаткування  переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок  непрямих податків формується близько 45% доходів бюджету.

Об'єднання податків у  систему передбачає можливість класифікувати  їх згідно з чинним законодавством на такі види:

- загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі;

- місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Загальнодержавні податки  та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки і  збори (обов'язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.

Залежно від платників  можна зробити поділ податків:

- з юридичних осіб;

- із фізичних осіб;

- змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов'язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці ( податок з власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок і т. п.).

Слід зазначити, що поряд із встановленими видами податків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляційний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.

Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.

Є навіть математична  теорія утворення і динаміки інфляційного податку, є формули, що дають можливість підрахувати кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.

Для деяких підприємств  така емісійна підтримка йде на користь, але тільки в тому разі, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті грошової емісії, перевищує інфляційний податок. Для населення інфляційний податок завжди невідворотний, оскільки за його рахунок надається кредитна допомога окремим підприємствам.

 

 

 

 

 

3.3. Аналіз податкової системи України

  Недоліки чинної  податкової системи 

 Податкова система,  що діє в нашій державі, продовжує  стояти на заваді ефективному розвитку українського суспільства. Вона була і є високою перепоною між владою і народом та використовується як засіб пригнічення платників податків. Вона є несправедливою щодо оподаткування абсолютної більшості громадян України.

Податкова система відзначається надзвичайно високим податковим навантаженням.

 Перш за все воно  лягає тягарем на більшість  суб’єктів реального сектору  економіки. Сукупні податкові  вимоги відносно доданої вартості (доходу) окремих національних підприємств, не віднесених до груп пільгового чи спеціального оподаткування, знаходяться в межах від 56,0 до 120%. З урахуванням суб’єктів господарювання, що оподатковуються за спеціальними системами (малий та середній бізнес, сільські господарства, підприємства спеціальних економічних зон), середнє розрахункове значення податкових вимог до національних суб’єктів господарювання по відношенню до створеної ними доданої вартості досягає в Україні 56-58%. Якщо виключити з розрахунків показників податкового навантаження сплачені підприємствами суми ПДВ, вважаючи що цей податок переноситься на громадян-споживачів і на бюджет (при поверненні сплачених сум українським експортерам), то діапазон коливань сукупних податкових вимог до окремих українських підприємств і господарств, які не користуються спеціальними пільговими системами оподаткування, становитиме від 40,0 до 82,0% створеної ними доданої вартості.

Достатньо високе податкове  навантаження лягає також на доходи споживачів – пересічних громадян України. В основному це сплата непрямих податків при купівлі товарів та послуг (ПДВ, акцизи, спеціальні збори до пенсійного фонду, митні платежі з імпорту тощо), а також податки з нерухомості, від продажу нерухомого та рухомого майна та інші. Сукупні обсяги цих податків дорівнюють приблизно 45-46% від суми усієї офіційної зарплати та інших індивідуальних доходів громадян.

Окрім того, прямі податки  на доходи громадян у цьому році становлять 15,1-15,2% їх сукупної величини (без індивідуальних доходів від  бізнесу, підприємництва, фінансових операцій та цінних паперів то що). Отже в середньому до 62 % індивідуальних доходів більшості наших громадян (виключаючи найбідніших – субсидійованих і соціально незахищених громадян, пенсіонерів тощо, а також підприємців і власників прибуткових активів) сплачується ними через податкову систему до бюджету й пенсійного фонду держави. Для пенсіонерів та інших соціально незахищених прошарків громадян України податкове навантаження є трохи нижчим, оскільки вони не сплачують податку з власних доходів – отриманих пенсій, допоміг, субсидій і т.д. Проте і за цих умов податковий тягар, який падає на їх плечі сягає 47,5% їх індивідуальних доходів. В той же час "інші категорії громадян", яких не більше 5%, всі ці роки успішно цей податок розкрадали. Звичайно такий рівень оподаткування є неприйнятним – люди обмежені у споживанні, що має наслідком їх пригнічення, звуження свобод й жене за кращим життям за кордон.

Несправедливість системи  оподаткування полягає й у  неотриманні послуг, пенсій й допомоги від держави тими громадянами і членами їх сімей, які сплачують відповідні податки. Так, дрібні та середні підприємці, надавачі приватних послуг тощо, які вносять платежі за спрощеною системою оподаткування, не мають прав на отримання таких же пенсій й соціальних допомог, як наймані працівники, що сплатили адекватні суми до державного бюджету й пенсійного та соціальних фондів. Те ж можна сказати й про державну правову допомогу, яка продовжує дискримінаційно ставитися до приватного бізнесу і підприємництва.

Чинна податкова система потребує якісного реформування. Таке реформування має здійснюватися цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено за складовими і поступово у часі. Це потрібно аби відбулося вирішення спектру цільових задач системного реформування. До них треба віднести: забезпечення результативності змін; залучення до процесу всіх суб’єктів відносин; базування на інтересах громадянського суспільства і всіх громадян України; забезпечення адекватного і прогнозованого реагування суб’єктів сплати по датків на зміни, що запроваджуються, їх прилаштування до нових вимог.

Податки є важливою ланкою економічних відносин будь-якої держави.

Головні проблеми при  впроваджені податкової реформи  виникають при переоцінці впливу зниження податкового тиску на розширення податкової бази та динаміку економічного зростання. Як результат такої переоцінки, через кілька років реформ уряд змушений або терміново підвищувати ставки податків, або суттєво секвеструвати бюджет. Обидва політики позводять до збільшення соціального напруження та до економічного шоку, що негативно впливає на стабільність економічного розвитку країни.

 Підсумовуючи викладене,  необхідно зазначити, що в результаті  здійснення податкової реформи  в Україні, та як наслідок  вирішення складних податкових  колізій, має бути створена податкова система з базовими положеннями, при якому Податковий кодекс України буде єдиним нормативним документом, який регулюватиме відносини з приводу сплати податків. Він міститиме чіткі визначення всіх елементів податків та зборів, встановлюватиме права та обов’язки платників податків та податкових органів. Простота та зрозумілість норм (порівняно з діючим законодавством) дозволить уникнути подвійного тлумачення норм, протиріч та непорозумінь в застосуванні Податкового кодексу України на практиці. Це з одного боку, полегшить становище платників податків, а з іншого, призведе до можливості чіткого виконання податковими органами своїх контролюючих функцій.

 

 

3.4 АНАЛІЗ РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ ТА ПОЗАБЮДЖЕТНИМИ ФОНДАМИ

Успішне функціонування економіки підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами. Виділяють наступні групи економічних (виробничих) ресурсів:

1. за складом: матеріальні,  фінансові, трудові, природні;

2. за походженням: первинні  та вторинні;

3. за структурою: засоби праці, предмети праці, продукти праці;

4. за сферою використання: у сфері виробництва, у сфері  обігу. 

Праця поряд із засобами та предметами праці є необхідним елементом виробництва.

У ринковій економіці  аналіз відрахувань до соціальних фондів потребує більше уваги, оскільки він залежить від робочої сили, яка має вартісну оцінку, а отже є конкурентною на ринку праці, що розширює межі аналітичних досліджень. Критеріями оптимізації трудових відносин стають не лише економічні, а й соціальні параметри.

Економічний аналіз - це сукупність методів і прийомів обробки  економічної інформації, які дозволяють дати достовірну оцінку об’єкту дослідження, виявити тенденції його розвитку. Предметом економічного аналізу  є господарські процеси підприємств, які складаються під дією суб’єктивних та об’єктивних факторів і одержують відображення через систему економічної інформації.