Формування управлінських рішень в системі анетикризового менеджменту

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

     Кафедра економіки та менеджменту

     промислових підприємств 
 
 

     КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

     «ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В СИСТЕМІ  АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА» 
 
 
 
 

Виконала  ст. гр. МПП-07-1   ____________                 
 

Перевірила                                   ____________                 
 
 
 
 
 

     Хмельницький, 2011

     План

     Вступ

     Розділ 1. Управлінські рішення в системі антикризового менеджменту

         1.1 Теоретичні аспекти управлінських рішень

         1.2 Процес прийняття рішень в антикризовому менеджменті

         1.3 Типові варіанти управлінських рішень з метою фінансового оздоровлення діяльності організації

     Розділ 2. Оцінка та аналіз фінансово-господарської  діяльності ТОВ «ВЕРЕСТ»

     2.1   Характеристика ТОВ “Верест”

     2.2 Основні показники діяльності ТОВ «Верест»

     2.3 Діагностування фінансово-економічного  стану ТОВ «Верест» з використанням закордонних та вітчизняних методик прогнозування банкрутства

     Розділ 3. Управлінські рішення щодо вдосконалення управління витратами на ТОВ «Верест»

     3.1 Формування комплексу рішень  по управлінню витратами щодо  подолання кризових явищ на  підприємстві

     3.2 Рішення для ефективного управління  витратами  на ТОВ “Верест”

     Висновки

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Антикризовий  менеджмент — процес застосування форм, методів і процедур, направлених  на соціально-економічне оздоровлення фінансово-господарської діяльності індивідуального підприємця, підприємства, галузі, створення і розвиток умов для виходу з кризового стану  економіки регіону або країни в цілому.

     В умовах удосконалення ринку економіки України стан більшості суб'єктів господарювання економісти, науковці та практики визнають як кризовий. Розвиток кризових явищ, з одного боку, і зацікавленість держави в збереженні конкурентоспроможних і прибуткових підприємств, з іншого боку, зумовили виникнення та поширення нового для України, специфічного за своїми завданнями й функціями виду управління - антикризового.

     Антикризове управління - це управління, яке спрямоване на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи - аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

     Об'єктом антикризового управління є кризові явища в діяльності підприємства (виникнення, розвиток, усунення та запобігання).

     Важливість  антикризового управління зумовлюється наступними чинниками:

     · його головною метою є забезпечення тривалого положення на ринку  і стабільно стійких фінансів фірми при будь-якій економічній  і політичній ситуації в країні;

     · у його межах застосовуються, в  основному, ті управлінські інструменти, які в умовах України найбільш ефективні для усунення тимчасових фінансових ускладнень і вирішення  інших поточних проблем фірми;

     · головне в антикризовому управлінні – прискорена реакція на суттєві  зміни зовнішнього середовища;

     · в основу антикризового управління покладено процес постійних і  послідовних інновацій у всі  галузі діяльності фірми;

     · антикризове управління спрямоване на те, щоб навіть у складній ситуації, в якій опинилася фірма, можна  було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які дозволили  б подолати труднощі із найменшими для фірми втратами.

     Формування  антикризової програми належить до найбільш відповідальних та вагомих питань, оскільки саме обґрунтований вибір  антикризових заходів забезпечує виведення  підприємства зі стану кризи з  найменшими втратами у найкоротші терміни.

       Теоретичні питання та методичні  аспекти визначення змісту антикризової  програми, тобто оптимального переліку  антикризових заходів та послідовності  їх реалізації, належать до найменш  розроблених.

       Як правило, більшість вітчизняних  та російськомовних авторів пропонують  певний набір антикризових заходів  відповідно до ступеня глибини  існуючої кризи та стадії фінансової  стабілізації виділяють оперативні, довгострокові фінансові та довгострокові  інвестиційні методи, які використовуються  послідовно, якщо необхідний результат  не буде отриманий, групують  методи санації залежно від  кількісних показників-індикаторів  загрози банкрутства тощо. Однозначна  точка зору на послідовність  (черговість) застосування тих чи  інших антикризових процедур, оптимальну  норму співвідношення між ними  не досягнута, методичний інструментарій  кожного етапу антикризових перетворень  формується емпірично без належного  обґрунтування доцільності саме  цих заходів.

     Таким чином, антикризова програма підприємства має розглядатися як документальне  оформлення прийнятого рішення стосовно шляхів та засобів виведення підприємства зі стану кризи, а науково обґрунтовані вимоги (принципи) її розробки - базуватися на наукових розробках та інструментарії теорії прийняття рішень.

       Хоча процес прийняття рішення  має інтеріорізований характер та являє собою ланцюг розумових дій, які не піддаються безпосередньому спостереженню, у теорії прийняття рішення доведено необхідність виконання типових процесів або блоків роботи, які характерні для процесу прийняття будь-якого рішення.

       Виходячи з традиційної типології  завдань прийняття рішень, формування  антикризової програми підприємства  слід розглядати як вірогідну,  динамічну, складну, відкриту  та ризиковану задачу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Управлінські рішення в системі антикризового менеджменту

1. Теоретичні аспекти управлінських рішень

 

     Управлінські  рішення — це сукупний результат  творчого процесу (суб'єкта) та дій колективу (об 'єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.

     Управлінські  рішення є соціальним актом, що організовує  і спрямовує в певне русло  діяльність трудового колективу  та виконує роль засобу, який сприяє досягненню мети, поставленої перед  підприємством.

     За  допомогою рішень:

     • встановлюються цілі діяльності;

     • закріплюються люди за посадами і  робочими місцями;

     • визначаються функції, права і відповідальність працівників;

     • встановлюються правила поведінки  на роботі;

     • розробляється система заходів  щодо заохочення і стягнення працівників;

     • розподіляються ресурси – матеріальні, трудові, фінансові тощо;

     • оцінюється якість продукції та ін.

     Елементом процесу управління є люди, які  беруть у ньому участь і приймають  найрізноманітніші за змістом, значенням  і характером рішення. Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі ієрархічних  відносин організації, а також від  предметного кола функцій, які закріплюються  за ним в цій організації. При  чому, чим вищим є ієрархічний  рівень менеджера, тим більшою мірою  в його діяльності присутні стратегічні  рішення, а чим нижчим – тим  більше управлінські рішення носять оперативний характер.

     Особи, що приймають рішення, називаються  суб'єктами рішення. Це можуть бути як окремі менеджери, так і групи  працівників, які мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

     Отже, будь-яке управлінське рішення має:

     - суб'єкт, тобто особу або орган,  що приймає це рішення;

     - об'єкт, тобто трудовий колектив  або окремі працівники, що мають  виконувати це рішення;

     - предмет, тобто зміст рішення,  у якому визначається, що потрібно  робити, як саме і що в результаті  має бути отримано.

     Управлінське  рішення носить комплексний характер. У правовому відношенні – це владний  акт суб'єкта керування, у якому  він виражає свою волю, реалізує надані йому владні повноваження і  несе відповідальність за його можливі  несприятливі наслідки. З іншого боку управлінське рішення є актом  соціальним, тому що приймається людьми і стосується людей. Управлінське рішення  також є психологічним актом, тому що являє собою результат  розумової діяльності людини і її вольового зусилля. Нарешті, з інформаційної  точки зору рішення є результат  опрацювання інформації, у ході якої здійснюється вибір серед можливих варіантів такого, що найбільше близький до оптимального, тобто є найкращим.

     Потреба у прийнятті управлінського рішення  виникає у зв'язку з різними  обставинами. В організації приймається  велика кількість найрізноманітніших рішень, які відрізняються між  собою за змістом, термінами дій  та розробки, масштабами дій, рівнем прийняття, інформаційною забезпеченістю тощо. Тому у процесі обґрунтування  і прийняття управлінських рішень необхідно враховувати їх різновиди.

     Класифікація  рішень – це процес, що дає змогу  впорядкувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Розглянемо основні критерії класифікації задач  при вирішенні проблем, що виникають  в організації

     1. Важливість проблеми для організації.  Важлива проблема потребує більшої  чіткості, організованості в підготуванні  до прийняття рішень, створення  ефективного контролю, узгодженості  між підрозділами, що беруть участь  у її вирішенні.

     2. Часовий аспект вирішення проблеми. Рішення для термінової проблеми, як правило, приймається в умовах  більшої непевності в порівнянні  з іншим випадком. Якщо проблема  не потребує швидкого вирішення,  то іноді доцільно накопичити  необхідну інформацію для прийняття  найкращого рішення.

     3. Попередня оцінка ефективності  вирішення проблеми. У випадку  явно незначного ефекту доцільно  буває не робити великі витрати  на пошук інформації, оцінку можливих  рішень, оскільки навіть не найкраще  рішення не дає великого програшу. У випадку очікуваного значного  ефекту процедуру прийняття рішень  необхідно продумувати особливо  старанно.

     4. Умови прийняття рішень, обумовлені  станом зовнішнього і внутрішнього  середовища: певність, ризик, непевність  і протидія.

     5. Характер ухвалення рішення: індивідуальний  або колективний.

     6. Характер моделі проблемної ситуації: точна або наближена. Як правило,  проблемна ситуація описується  наближеною моделлю, достатньо  простою, щоб нею можна було  скористатися. У випадку важливих  проблем (або коли рішення дає  чітко виражений великий ефект)  необхідно досить точно описати  ситуацію. Знайдене оптимальне рішення  має бути найкращим для деякої  ідеалізованої проблеми, вираженої  в моделі. Часто буває доцільніше  знайти раціональне, хоча і  не завжди найкраще, рішення для  реальної проблемної ситуації, ніж  витрачати зусилля на пошук  оптимальних рішень для не  розв’язуваних проблем.