Формування управлінських рішень в системі анетикризового менеджменту

     7. Рівень формалізації процесу  ухвалення рішення. При прийнятті  рішень значну роль відіграють  такі чинники, що не піддаються  формалізації як: компетентність, об'єктивність, авторитетність джерела інформації, психологічний стан особи, що  приймає рішення, вплив традицій, моральні норми.

     8. Кратність ухвалення рішення:  однократна або багатократна  процедура. Однократні рішення,  як правило, виявляються на  тривалому відрізку часу і  викликають великі наслідки. Дуже  часто комплексні задачі є  задачами прийняття однократних рішень. Багатократні рішення, у свою чергу, діляться на періодичні і неперіодичні.

     9. Вид прийнятих рішень: запрограмовані  або незапрограмовані. Для повторюваних  або однотипних проблемних ситуацій, що виникають перед організацією, як правило, розробляються стандартні  правила, інструкції.

     Управлінські  рішення мають відповідати певним вимогам. Основні з них – це своєчасність, здійснимість, економічність, правоможність і законність, точність формулювань, ефективність.

     Здійснимість (або здатність до реалізації) рішення  полягає в тому, що для його реалізації мають бути створені всі необхідні  передумови.  Доручення завдань  підлеглим без урахування можливостей  їх виконання є досить поширеною  помилкою менеджерів. По-перше, таке рішення  не можна виконати, тому очікуваний результат не буде отриманий, а це може призвести до невиконання ряду інших пов'язаних із цим рішень. По-друге, у скрутному становищі опиняється виконавець, що одержав нездійсненне завдання. Якщо він спробує виконати таке завдання, те лише загубить час, дарма  витратить матеріальні засоби і  не досягне результату, що може бути сприйнято як недбалість, халатність. А якщо він відмовиться від  виконання цього рішення, то ризикує  бути обвинуваченим у порушенні  трудової дисципліни. У результаті неодмінно виникне конфлікт між  керівником і підлеглим.

     Своєчасність  рішення полягає в правильному  виборі моменту його прийняття і  реалізації. Цей момент визначається з урахуванням сформованої ситуації і можливості її зміни. Однаково шкідливі як передчасні рішення, для реалізації котрих ще не дозріли умови, так і  спізнілі, необхідність у котрих уже  відпала. Для розробки ефективного  рішення потрібен час, а його часто  не вистачає. В умовах складного  і мінливого середовища, що має  місце в Україні у період реформування її економіки, протиріччя між своєчасністю прийняття і якістю рішення ще більше загострюється. Тому керівники  повинні опанувати методи підготовки ефективних рішень у короткі терміни. У критичних ситуаціях, коли для прийняття складного рішення мало часу, варто віддавати пріоритет своєчасності: краще своєчасно прийняти недостатньо обґрунтоване рішення, ніж із запізненням – добре обґрунтоване. Проте у практичній діяльності досить часто справедливим є і такий принцип: краще прийняти невчасне рішення, ніж не приймати ніякого.

     Оптимальність рішення забезпечується вибором  у кожній конкретній ситуації найкращого з усіх варіантів за прийнятим  критерієм з урахуванням наявних  обмежень за часом, ресурсам, вимогам  ринку і т.п. Для того щоб управління в цілому було оптимальним, кожне  з усього комплексу управлінських  рішень також має бути оптимальним  або близьким до нього. Основними  умовами досягнення оптимальності  рішення є компетентність осіб, що готують і приймають його, а  також системний підхід і конкретність.

     Законність  рішення обумовлюється його відповідністю  чинному законодавству і нормативним  актам. Рішення, прийняті в порушенням існуючого законодавства і встановлених норм, є протиправними і підлягають скасуванню. Тому управлінські рішення  мусять бути обґрунтовані не тільки з  точки зору їх економічної доцільності, але з погляду їх відповідності  чинним правовим нормам.

     Правоможність рішення характеризується наявністю  в керівника відповідних правових повноважень, що дозволяють приймати відповідне рішення. Рішення, прийняті суб'єктом  керування, який не має необхідних повноважень, не мають юридичної сили і необов'язкові до виконання.

     Справедливість  – категорія морально-правової і  соціально-політичної свідомості. Вона виражає вимоги відповідності між  працею і винагородою, правами й  обов'язками, проступком і покаранням. заслугами і заохоченням і  т.п. Невідповідності в цих стосунках  сприймаються як несправедливість.  Несправедливі рішення викликають почуття образи в працівників, щодо яких вони застосовуються, знижують їх трудову і суспільну активність, викликають конфлікти, негативно впливають  на морально-психологічний клімат у колективі, підривають авторитет керівників що приймають такі рішення.

     Несуперечливість  і спадкоємність рішень полягає  в тому, що вони не повинні містити  логічних протиріч у міркуваннях  і доказах. Сам факт виявлення  логічної суперечливості в рішенні  робить його нездійсненним. Рішення  також не повинно суперечити іншим  рішенням, прийнятим раніше і прийнятим  одночасно з ним. Взаємозалежні  питання мають узгоджуватися.  Наприклад, нерідко випадає зіштовхуватися з тим, що рішення, спрямовані на підвищення продуктивності праці, суперечать рішенням про підвищення якості продукції. Наявність  такого роду протиріч дезорієнтує виконавців, підриває авторитет керівників.

     Простота, ясність і стислість викладення дозволяють надати рішенню офіційний  характер, виключити можливість неправильного  його тлумачення, скоротити час на з'ясування змісту. Особливої простоти, ясності і стислості потребують усні рішення, передані ланцюжком підпорядкованості  через декілька управлінських рівнів.

     Процес  розробки і прийняття рішень, як правило, охоплює ряд стадій:

• розробку і постановку мети;
• вибір і обгрунтування критеріїв ефективності та можливих наслідків рішень, які приймаються;
• розгляд варіантів рішень, які приймаються;
• вибір і кінцеве формулювання рішення;
• прийняття рішення;
• доведення рішень до виконавців;
• контроль за виконанням рішень.

     Тому  під управлінським рішенням розуміють  вибір альтернативи, акт, який спрямований  на вирішення проблемної ситуації. В кінцевому підсумку управлінські рішення є результатом управлінської  діяльності. В більш широкому розумінні  управлінські рішення розглядають  як основний вид управлінської праці, сукупність взаємопов'язаних, цілеспрямованих  і логічно послідовних управлінських дій, що забезпечують реальність управлінських завдань. 

     1.2 Процес прийняття  рішень в антикризовому  менеджменті 

     Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя - і тисячі. Деякі  з них прості, інші більш складні  і вимагають ретельного обдумування. Для менеджера прийняття рішення - це постійна, досить відповідна робота. Необхідність прийняття рішення  пронизує все, що робить керівник будь-якого  рівня, формулюючи мету і добиваючись  її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність  приймати правильні рішення.

     Процес  прийняття рішень в антикризовому  управлінні забезпечує вибір методів  дослідження кризового стану, конкретної тактики фінансового оздоровлення з великої кількості альтернативних варіантів, які мають бути розроблені та запропоновані фахівцями з  антикризового управління, обґрунтованість  прийняття або відхилення окремих  пропозицій зовнішніх санаторів та інвесторів стосовно умов їх участі в антикризовому процесі.

     Прийняття рішень у процесі антикризового  управління має відповідати загальним  вимогам, що ставляться до будь-яких управлінських  рішень. Рішення мають бути обґрунтованими, цілеспрямованими, кількісно і якісно визначеними, правомірними, оптимальними, своєчасними, комплексними, гнучкими, відповідно оформленими та ін. Тільки за умов дотримання цих принципів  прийняті рішення будуть виконувати керуючу (сприяння досягненню поставлених  цілей), координуючу (узгодження окремих  дій, рішень, діяльності окремих фахівців та підрозділів) та мобілізуючу (активізація  виконавців та персоналу) функції.

     Рішення, що приймаються у процесі антикризового  управління, за прийнятими підходами  до їх класифікації можуть бути ідентифіковані залежно від:

     • рівня - як внутрішньовиробничі;

     • масштабу здійснення - як глобальні (у  межах об'єкта управління в цілому), так і локальні (стосуються окремих  ланок управлінської системи);

     • характеру цілей - переважно поточні  та оперативні рішення, які пов'язані  з негайним втручанням до перебігу розвитку об'єкта управління для корегування  непередбачених відхилень у системі  управління;

     • характеру питань - технічні, технологічні, економічні, організаційні, соціальні;

     • ступеня інноваційності - як правило, нестандартні (творчі, евристичні).

     Прийняття рішень в антикризовому управлінні, враховуючи їх значущість, новизну  та неординарність, потребує застосування не тільки досвіду, інтуїції, а й  знань сучасних методів, технічних  засобів та процедур їх розробки та прийняття. 

     1.3 Типові варіанти управлінських рішень з метою фінансового оздоровлення діяльності організації 

     Практика  проведення фінансового оздоровлення організацій різних напрямків діяльності дозволила визначити типові схеми управлінських рішень на окремі елементи бізнес-процесів в організації.

     1. Ефективність використання  основних засобів  організації і  зниження витрат  на їх створення: 

     а) обладнання:

     - визначення переліку обладнання (інвентарю, пристосувань), не використовується в поточної виробничої діяльності або мало (рідко) використовуваного у виробничій діяльності;

     - визначення кола потенційних покупців і користувачів зайвого устаткування, в першу чергу серед кредиторів, постачальників матеріалів, комплектуючих і т. д., а також серед підприємств, що експлуатують аналогічне устаткування;

     - продаж зайвого чи мало використовуваного обладнання;

     - здача в оренду охочим підприємцям зайвого або мало використовуваного обладнання;

     - обмін обладнанням між підприємствами;

     - консервація обладнання для виключення його з оподатковуваної  бази, списання старого, зношеного обладнання в металобрухт;

     - якщо підприємство орендує обладнання, слід вивчити можливості переукладення орендного договору з орендодавцем на нових, більш економічних умовах або в іншому випадку відмовитися від нього;

     - розгляд можливості альтернативного використання зайвого або мало використовуваного обладнання для виробництва інших видів продукції або надання послуг з метою отримання нових джерел доходу, можливо, в кооперації з іншими підприємствами та підприємцями та ін..

     б) адміністративних, виробничих та складських приміщень:

     - визначення переліку площ адміністративного, виробничого та складського призначення, яке мало використовується в поточній господарській діяльності підприємства;

     - скорочення зазначених площ відповідно до очікуваним рівнем виробництва;

     - визначення кола потенційних покупців і користувачів адміністративної, виробничої та складської площ підприємства, в першу чергу серед кредиторів, постачальників матеріальних ресурсів, клієнтів-покупців;

     - продаж надлишків площ адміністративного, виробничого і складського призначення;

     - здача в оренду надлишків площ адміністративного, виробничого та складського призначення;

     - у разі неможливості продажу / здачі надлишків площ – проведення робіт з їх консервації з метою зменшення поточних енергетичних витрат, з їх охорони, прибирання тощо;

     - якщо підприємство орендує приміщення, слід вивчити можливість переукладання орендних договорів з орендодавцем на нових, більш економічних умовах або в іншому випадку відмовитися від нього, визначити можливості орендувати приміщення в іншого орендодавця на більш вигідних умовах;