Собівартість продукції сільського господарства та її вплив на фінансовий результат господарювання

До виробничої собівартості продукції включається : прямі матеріальні  витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі.

Прямими вважаються витрати ,які можна віднести на відповідний  об'єкт витрат .

Використовують такі методи розподілу витрат і обчислення собівартості:

• Метод прямого віднесення витрат на відповідні види продукції – використовується в тих галузях, де одержують один вид продукції. Собівартість одиниці продукції визначається  діленням суми витрат по даному виду продукції на загальний обсяг виробленої продукції. Таким чином обчислюють собівартість 1ц зеленої маси кукурудзи і однорічних трав; одиниці робіт і послуг обслуговуючих виробництв.
• Метод виключення вартості побічної продукції побічної продукції із загальної суми витрат . При цьому побічна продукція (солома , стебла кукурудзи, гичка тощо) оцінюється за нормативною собівартістю  або фактичними витратами на її  збирання , перевезення , заготівлю. Після вирахування вартості побічної продукції  із загальної суми витрат решту її відносять на обсяг виробленої основної продукції
• Метод розподілу витрат між видами продукції пропорційно до кількісного значення однієї з ознак , спільної для даних видів продукції. Такими ознаками можуть бути вміст в окремих видах продукції повноцінного зерна , поживних речовин тощо. Цей метод використовують для обчислення собівартості зерна і  зернових відходів з урахуванням їх поживних якостей.
• Метод оцінки витрат на окремі види продукції експертним шляхом і вираження  і вираження їх у певних відносних показниках.
• Метод розподілу витрат за допомогою коефіцієнтів , які встановлюються централізовано. При їх визначенні на одиницю одного з видів продукції приймаються за одиницю , а щодо інших видів продукції виражаються відповідним коефіцієнтом. Таким чином усі види продукції переводять в основну , визначають її загальний обсяг та обчислюють  собівартість одиниці основної продукції.
• Метод розподілу витрат пропорційно до вартості окремих видів продукції за реалізаційними цінами використовують при обчисленні собівартості продукції овочівництва , лікарських і ефіроолійних культур , та інших галузей.

При обчисленні собівартості багатьох видів сільськогосподарської  продукції застосовують відповідні комбінації  кількох розглянутих вище методів.

В аграрних підприємствах  собівартість сільськогосподарської продукції, робіт і послуг визначається в певній послідовності. Це пов'язано з тим , що продукція і послуги одних галузей і виробництв споживаються іншими  в процесі господарської діяльності. Спочатку визначають собівартість  допоміжних виробництв. Послуги цих виробництв фактично повністю споживаються в галузях господарства і їх витрати відносяться на собівартість сільськогосподарської продукції. Після розподілу витрат допоміжних виробництв за об'єктами обліку визначають собівартість продукції рослинництва, а потім тваринництва.

Тваринництво поряд  з рослинництвом є однією з  найголовніших галузей виробництва  більшості сільськогосподарських  підприємств.

Тваринництво - одна  з основних галузей сільськогосподарського виробництва, яка займається розведенням худоби, птиці та інших тварин. Воно забезпечує населення високоякісними продуктами харчування, частка яких у раціоні людини становить приблизно 35 % загальної калорійності  більш як 60 % потреби білка. Крім того ця галузь є джерелом для одержання промислової і лікарської сировини. Частка продукції тваринництва у валовій продукції сільського господарства України становить близько 50 %.

 Визначення собівартості продукції тваринництва. Об’єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, в скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві — яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиці; в рибництві — собівартість мальків, цьоголіток, риби однорічного віку і товарної риби.

Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормо-дня в молочному скотарстві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормо-днів. Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормо-днів. Множенням одержаного приплоду на 60 кормо-днів і на собівартість одного кормо-дня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною, яку розраховують множенням планової собівартості тонни цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного року. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість центнера цього виду продукції.

По молодняку великої  рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають собівартість центнера живої маси і центнера її приросту. Щоб розрахувати приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року добавити живу масу вибулого (облікового) за рік поголів’я (включаючи загиблих тварин) і від одержаного результату відняти живу масу поголів’я худоби на початок року, живу масу поголів’я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду. Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). У фактичну собівартість приросту живої маси за відповідними видами і групами тварин включають втрати від загибелі молодняка і дорослої худоби на відгодівлі, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.

Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц  живої маси обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок  року, вартості тварин, переведених  на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку — мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержаного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу поголів’я, що калькулюється. Вона дорівнює живій масі тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку — без маси загиблих тварин). Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим економічним показником, оскільки на його основі визначається собівартість тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка молодняка, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.

У свинарстві в спеціалізованих  підприємствах визначають собівартість приросту живої маси за такими віковими групами свинопоголів’я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до двомісячного віку), поросята двох-чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.

В яєчному птахівництві визначають собівартість 1000 шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат по стаду віднімають вартість побічної продукції (послід, пух, перо) з подальшим віднесенням залишкової суми витрат на одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість центнера живої маси, вилучаючи з усіх витрат вартість побічної продукції. В інкубаційному виробництві визначають собівартість добового курчати. Яйця батьківського стада птиці, непридатні для інкубації, оцінюються за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності — за реалізаційними цінами. За цими ж цінами оприбутковуються яйця, одержані від молодняку птиці.

При інкубації може бути незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняку птиці слід поділити на тривалість інкубації в днях і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їх інкубації в днях.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняку птиці.

У тваринництві для поглибленого аналізу ефективності галузі визначають також собівартість кормо-дня і центнера кормових одиниць.

Собівартість продукції  тваринництва - це всі витрати та утримання худоби і птиці за виключенням  витрат на незавершене виробництво  на кінець року та вартості побічної продукції.

Приріст живої ваги молодняку  тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду і групи визначається як різниця між вагою поголів’я, яке було на кінець року та яке вибуло протягом року включаючи загиблих, і вагою тварин та птиці, які надійшли в групу протягом року, включаючи приплід, та які були на початок року. Собівартість 1 ц приросту живої ваги визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) — кількість центнерів приросту живої ваги. У молочному скотарстві розраховується собівартість 1 ц молока і однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховується діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. .

У підприємствах, які  спеціалізуються на вирощуванні  призначених для реалізації корів-первісток, витрати на їх утримання до розтелення (без вартості побічної продукції) відносяться  на приріст живої ваги корів-первісток  і живу вагу одержаного приплоду, а витрати на їх утримання з часу розтелення до реалізації становитимуть собівартість одержаного від них молока.

У м’ясному скотарстві собівартість приросту живої ваги телят до 8-місячного  віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останні за 2 місяці до розтелення переводяться в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, яке оцінюється за реалізаційними цінами).

У неспеціалізованих  підприємствах собівартість валового приросту живої ваги свиней (включаючи живу вагу приплоду) визначається в цілому по галузі діленням витрат на утримання всіх груп свиней на кількість приросту. Собівартість 1 ц живої ваги свиней визначається відповідно загальноприйнятої методики розрахунку.

Витрати на утримання  дорослого поголів’я і молодняку  овець розподіляються між видами основної продукції (вовною, приростом  живої ваги, приплодом). Молоко, а  також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією і оцінюються за реалізаційними цінами, а гній — за нормативно-розрахунковою вартістю.

На собівартість приплоду ягнят відноситься в романівському  вівчарстві 12 %, каракульському — 15 %, а  в усіх інших напрямах — 10 % загальної  суми на утримання овець основного  стада. В підприємствах, де вівці всіх груп утримуються разом, на приплід відноситься частина (у зазначеному розмірі) загальної суми витрат.

Витрати на утримання  овець (без вартості побічної продукції  та приплоду) розподіляються між вовною та приростом живої ваги пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни та живої ваги овець у звітному періоді

Витрати на утримання  стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни  відносяться прямо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається з собівартості приплоду та витрат на приріст їх живої ваги до відлучення.

Собівартість 1 ц живої  ваги інших груп молодняку й овець  на відгодівлі визначається відповідно до загальноприйнятої методики розрахунку.

Собівартість продукції  птахівництва визначається діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної  групи птиці (без вартості посліду  та іншої продукції) на кількість  відповідної продукції. За основним стадом птиці калькулюється собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці — 1ц приросту живої ваги та 1 ц живої ваги відповідно загальноприйнятої методики розрахунку. 

Витрати на утримання  основного табуна племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення. Річні витрати на вирощування молодняку коней (без вартості побічної продукції) приєднуються до балансової вартості молодняку, який був у групі на початок року та який надійшов у поточному році, включаючи приплід.

Собівартість молодняку  коней, переведеного в основний табун, реалізованого і залишеного на кінець року для подальшого вирощування, визначається додаванням до його вартості на початок року, в момент придбання чи відлучення від маток, витрат на утримання лошат у звітному році, розрахованих за кількістю кормо-днів і середньою їх собівартістю.

Собівартість однієї голови приплоду кролів визначається в розмірі 50 % планової собівартості однієї голови молодняку на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюється на 50 % планової собівартості.

Собівартість однієї голови ділового приплоду визначається діленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів основного стада та молодняку до відлучення (без вартості побічної продукції — гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ділового (відлученого) приплоду.

Якщо в підприємстві на кінець року залишається певна  кількість невідлученого молодняку, його вартість (нарівні 50 % планової собівартості голови при відлученні) виключається із загальної суми витрат.