Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Апреля 2013 в 05:30, курсовая работа
Завданням даної курсової роботи є запропонувати шляхів зниження собівартості продукції.
Для здійснення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання. По-перше, розглянути організаційно - економічну характеристику організації. По-друге, визначити завдання бухгалтерського управлінського обліку витрат і виходу сільськогосподарської продукції, розглянути організацію первинного, синтетичного й аналітичного обліку витрат і виходу продукції в господарстві , розглянути методику вирахування собівартості й шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції.
Вступ………………………………………………………………….......................3
Розділ 1.Суспільні витрати виробництва та собівартість сільськогосподарської продукції ……………………………………………………………………………5
1.1.Теоритичні основи суспільних витрат виробництва та собівартість продукції……………………………………………………………….……..….5
1.2 Основні положення методики обчислення собівартості продукції сільського господарства….………………………………………………………..7
Розділ 2. Рівень собівартості сільськогосподарської продукції та її вплив на фінансові результати підприємства………………………………………………21
2.1. Виробничі ресурси підприємства та їх використання…………………21
2.2. Динаміка і структура собівартості сільськогосподарської продукції…………………………………………………………………………...31
2.3. Собівартість і рентабельність виробництва продукції ……………......34
Розділ 3. Фінансові результати господарювання та їх вплив на фінансовий стан………………………………..…………………………………………….....38
3.1.Оцінка фінансових результатів діяльності підприємства………………………………………..……………..........................38
3.2. Фінансовий стан та фактори, що його визначають…………….………………………………………….………………42
3.3. Пропозиції по покращенню фінансових показників діяльності підприємств………………………………………………………………………..45
Висновки……………………………………………………………………….......51
Список використаної продукції………………………………………………......54
Аналізуючи розраховані дані таблиці, ми можемо сказати що по всіх показниках інтенсифікації проглядається зростання з кожним роком. Рівень рентабельності в зріс в 2011р. у порівняні з 2009 роком на 19,9%, тому можна з впевненістю сказати що ПСП «Батьківщина» на даний час є рентабельне і прибуткове і розвивається досить швидко.
3.2. Підвищення продуктивності праці
Виробництво продукції в сільському господарстві (як і в інших галузях економіки) супроводжується затратами живої та уречевленої праці. Загальні затрати цих видів праці в економічній літературі одержали назву сукупних. Продуктивність праці більш точно визначається саме за сукупними її затратами. Але визначенню цих затрат перешкоджає складність перерахування праці, уречевленої в будівлях, техніці, обладнанні, у живу працю. Тому в усіх галузях, у тому числі і в сільському господарстві, продуктивність праці вимірюється затратами лише живої праці.
Продуктивність праці - це здатність конкретних робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, декаду, місяць, квартал, півріччя, рік). Цей показник характеризує досягнутий рівень прогресу в кожному конкретному підприємстві або трудовому колективі, районі, області.
Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках. Обсяг валової продукції, який припадає на 1 людино-годину, - це годинна продуктивність праці, на 1 людино-день - денна і на 1 середньорічного працівника - річна продуктивність праці. У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.
Працівники підприємств кожної організаційно-правової форми господарювання зацікавлені в підвищенні продуктивності праці, тому що :
Отже підвищення продуктивності праці у сільському господарстві дозволяє кожному колективу вирішувати головні проблеми економіки підприємства.
У кожному господарстві напрями і резерви підвищення продуктивності праці визначаються конкретною агрозоотехнічною та організаційно-економічною ситуацією: досягнутим рівнем культури землеробства і тваринництва, механізації та електрифікації виробництва, спеціалізацією сільського господарства, наявністю трудових ресурсів, їх віковим, статевим, професійним складом тощо. На рівень продуктивності праці впливають також і природні умови - якість ґрунтів, кількість опадів, температурний режим, тривалість вегетаційного періоду і т. ін.
Велика різноманітність факторів, що впливають на продуктивність праці, може бути кваліфікована в окремі напрями. Економічною підставою для такого поділу є кількісна залежність рівня продуктивності праці від обсягу виробленої продукції, з одного боку, і розміру трудових затрат, з іншого. Це співвідношення виглядає так:
З наведеної формули випливають наступні три напрями підвищення продуктивності праці в сільському господарстві.
Перший - напрям об'єднує шляхи збільшення валової продукції за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби та птиці, збільшення кількості поголів'я на 100 га відповідних земельних угідь, удосконалення структури посівної площі та структури стада тощо.
Другий - що забезпечує економію (скорочення) робочого часу та вивільнення трудових ресурсів із виробничої сфери шляхом підвищення рівня механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів, освоєння прогресивних технологій виробництва продукції, нових прогресивних форм управління та організації праці, ефективних форм господарювання тощо.
Третій - напрям об'єднує резерви комплексного впливу, які одночасно забезпечують збільшення виробництва продукції та зменшення витрат робочого часу (спеціалізація і концентрація виробництва, міжгосподарська кооперація, впровадження досягнень науки та передової практики, матеріальне і моральне стимулювання праці, забезпеченість підприємств кадрами високої кваліфікації, необхідними об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури, дотримання роботодавцями трудового законодавства, насамперед щодо тривалості річного бюджету робочого часу і т. ін.).
Ці групи резервів підвищення продуктивності праці є постійними, закономірними та загальними для всіх господарств незалежно від зони розташування, спеціалізації або досягнутого рівня економіки.
Розвиток сільського господарства (як і всього матеріального виробництва) супроводжується впровадженням найновіших засобів механізації, високоврожайних сортів сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід тварин, нових видів добрив і гербіцидів, удосконаленням технології та організації виробництва продукції, способів її заготівлі, зберігання, переробки тощо. Такі резерви є і в економічно відсталих господарствах, і в найбільш розвинутих. Різниця лише в тому, що деякі невикористані виробничі резерви в економічно відсталих підприємствах вже були використані в розвинутих. Але навіть і в передових господарствах не можна повністю вичерпати всі резерви підвищення продуктивності праці, бо це означало б застій виробництва, що в свою чергу суперечить об'єктивному розвитку продуктивних сил суспільства.
Кожне підприємство зацікавлено в підвищенні продуктивності праці, тому що меншою кількістю працівників можна виробляти більше продукції, забезпечувати більш високий рівень оплати праці, зменшувати (при інших однакових умовах) собівартість продукції, а отже і збільшувати суму прибутків. Але підвищення продуктивності праці не завжди є виправданим, сприятливим для економіки певної галузі Отже, підвищення продуктивності праці є економічно прогресивним лише в тому випадку, якщо воно відбувається на основі збільшення виробництва валової продукції сільського господарства. В окремих розвинутих країнах світу (Англія, Голландія, Франція, США та ін.) свідомо здійснюються заходи щодо обмеження надмірного виробництва деяких видів продукції сільського господарства. У таких країнах підвищення продуктивності праці відбувається в умовах зменшення обсягів валової продукції і для них виправданим є саме четвертий і п'ятий варіанти. Але агропромисловому комплексу України в своєму розвитку ще належить наблизитися до такого рівня. Тому підвищення продуктивності праці в сільському господарстві України як в найближчі роки, так і в перспективі повинно відбуватися включно на основі збільшення виробництва валової продукції рослинництва і тваринництва.
Таким чином, на противагу традиційно-загальному оцінюванню зростання продуктивності аграрної праці лише позитивно, в сучасних умовах дефіциту споживання продуктів харчування цей показник можна визнати економічно виправданим, якщо він поєднується з одночасним збільшенням виробництва валової продукції сільського господарства. В багатьох же підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання спостерігається несприятливе поєднання виробництва загального обсягу валової продукції і її розміру в розрахунку на середньорічного працівника - показника річної продуктивності праці.
3.3. Упровадження прогресивних форм організації і оплати праці
Функціонування виробництва, виробничих систем усіх рівнів забезпечується організованою працею людей. Організація праці — важлива складова організації виробництва.
Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.
Іншими словами, організація праці — сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.
Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.
Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості.
Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.
До основних практичних завдань організації праці належать:
1) розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;
2) проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів, допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.
Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.
На
рівні робочих місць предметом організації є трудові
рухи, дії, прийоми (комплекси) та
умови їх ефективного здійснення.
На рівні кількох взаємопов’язаних «організованих» робочих місць (наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці, які зв’язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес.
На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові процеси.
Організація праці
безпосередньо пов’язана з
Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює: