Лекции по "Конституции Украины"

МИТО  І МИТНІ ЗБОРИ

 
 
 
 
 

9.1. ЄДИНИЙ МИТНИЙ  ТАРИФ  
І ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

  Митно-тарифне  регулювання належить до економічно-фінансового блоку митної справи. Правові основи регулювання визначено Законом України «Про Єдиний митний тариф», прийнятим Верховною Радою України 5 лютого 1992 р., та підзаконними актами, що розробив Кабінет Міністрів України і які в цілому складають механізм застосування Закону, а саме:

  — Декрет Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р. «Про Єдиний митний тариф»;

  — Наказ Держмиткому України від 31 травня 1993 р. № 132, яким затверджено Інструкцію про застосування декретів Кабміну «Про Єдиний митний тариф» та «Про порядок обкладення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну».

  Перш  ніж розглянути Закон України «Про Єдиний митний тариф», доцільно зупинитися на визначенні термінів та понять.

  Тариф — слово арабського походження, означає «перелік», або «реєстр». Митно-тарифна система як частина державного механізму регулювання відповідних відносин об’єднує багато елементів. Кожний окремо можна розглядати як адміністративний захід регулювання зовнішньоекономічної діяльності і віднести до загальної групи так званих нетарифних заходів. Наприклад: порядок визначення митної вартості конкретного товару; правила, що визначають країну походження конкретного товару, і т. д.

  З часом ряд таких заходів, що діють  деякий час без суттєвих змін, об’єднують у митно-тарифні заходи.

  Митно-тарифні  заходи — сукупність організаційних,  економічних,  правових заходів, які здійсню-

ються у визначеному законодавством порядку  державними органами і націлені на регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Якщо митні заходи більше відносяться до адміністративних, то відповідно до Закону України «Про Єдиний митний тариф» основним інструментарієм з формування і реалізації торгової політики та державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є тарифні заходи.

  Як  підкреслюють теоретики митної справи, на митному тарифі рельєфно віддзеркалюється той напрямок, якого дотримується Уряд у своєму ставленні до зовнішньої торгівлі та тісно з нею пов’язаним внутрішнім виробництвом. Тому коли йдеться про митно-тарифні заходи як методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, то треба підкреслити: митно-тарифні заходи як елемент податкової системи, з допомогою яких держава отримує можливість активно впливати на економічне життя країни, належать до економічних, а не правових способів регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

  Зрозуміло, що певною мірою можна говорити і  про адміністративний характер митно-тарифних заходів, якщо виходити з вузького кола організаційно-правових проблем, пов’язаних безпосередньо із застосуванням цих заходів.

  Економічний характер митно-тарифних заходів визначається перш за все покладеним в основу їх застосування способу впливу на зовнішньоторговельний оборот шляхом безпосереднього впливу на ціни товарів, що перебувають в обороті.

  Створюючи ціновий бар’єр на шляху руху товарів  до користувачів шляхом застосування до товарів при їх переміщенні через митний кордон встановлених ставок митних платежів та податків, митно-тарифні заходи тим самим піднімають рівень цін, впливають на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні нагромадження капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях виробництва.

  Таким чином, прямий зв’язок між митно-тарифними  заходами, які застосовуються до товарів, що ввозяться (вивозяться), та процесом ціноутворення надає митно-тарифним заходам економічного змісту.

  У процесі застосування митно-тарифних заходів та дії митно-тарифного механізму в цілому вирішуються такі завдання:

• регулятивні;
• торгово-політичні;
• фіскальні.

  Ефективність  застосування митно-тарифного механізму  або окремих митно-тарифних заходів  залежить від існуючого в державі нормативного порядку та правил митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

  Правове регулювання митно-тарифного механізму  забезпечує Закон України «Про Єдиний митний тариф» та визначає:

  — цілі та сферу застосування митно-тарифних заходів;

  — основні поняття, що застосовуються в правовому механізмі як тарифного, так і нетарифного регулювання торговельно-економічних відносин України;

  — загальні принципи і правила застосування митно-тарифних заходів;

  — порядок формування Єдиного митного тарифу;

  — права й обов’язки Митно-тарифної ради;

  — перелік і механізм нарахування мита (до кожного товару, що переміщується через митний кордон України) та процедуру застосування особливих видів мита.

  Відповідно  до Закону «Про Єдиний митний тариф» регламентування конкретних питань, пов’язаних з практичним застосуванням цих заходів, передано до компетенції Уряду.

  Тарифи  є важливим інструментом зовнішньоекономічних зв’язків. Мотиви, якими керується держава при застосуванні тарифів, можна умовно розділити на три основні групи.

  До  першої групи належать міркування економічного характеру. Класичним прикладом таких міркувань є аргументація на користь захисту молодих, недостатньо розвинутих галузей чи видів виробництва. Вона ґрунтується на тезі про те, що становлення того чи іншого виду виробництва в країні з недостатнім порівняно з іншими рівнем економічного розвитку може гальмуватися внаслідок конкуренції з боку економічно сильніших зарубіжних виробників. Цей аргумент уперше з’явився у Великобританії, а потім його запозичив та розвинув стосовно умов Німеччини Фрідріх Ліст. Прихильники цієї тези зазначають, що хоча в короткостроковому плані діяльність виробництв, захищених тарифами, не досить ефективна економічно, але в май- 
бутньому національні виробники зміцнять індустріальну базу економіки, стануть конкурентоспроможними і необхідність у захисті відпаде.

  Другу групу мотивів складають міркування неекономічного характеру, до яких належать аргументи на користь активного втручання держави в економіку взагалі. Саме такі мотиви лежать в основі тарифного захисту галузей економіки, які мають стратегічний характер (виробництво озброєння та деякою мірою сільське господарство).

  Окремі  дослідники, крім зазначених двох груп, виділяють третю групу мотивів, які можна умовно назвати економічно невмотивованими. Це — аргументи, які базуються на помилкових уявленнях та вихідних принципах. Наприклад, застосування митних тарифів з метою захисту національної економіки від дешевої робочої сили з-за кордону. Не вдаючись до глибокого аналізу помилковості цієї тези, зазначимо, що низька заробітна плата відображає певну структуру розподілу факторів виробництва, а не обмежена бар’єрами торгівля дає можливість країні-імпортеру скористатися з існуючої різниці в насиченості виробничими факторами.

  Головна мета митних тарифів — захист національного ринку. Їх використання має сім основних економічних наслідків, або ефектів, які потрібно враховувати при виробленні та реалізації зовнішньоекономічної політики.

  Виробничий  ефект. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольнити існуючий попит.

  Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладається митом, знижується. У реальному житті важко назвати раціональні міркування, які змусили б державу знижувати споживання того чи іншого товару за допомогою митних тарифів, хоча інколи дії окремих країн начебто і переслідують таку мету. Наприклад, у країнах — виробниках вин податок на міцні алкогольні напої може бути більшим, ніж на вина. Однак у цьому випадку швидше йдеться про стимулювання виробництва вина.

  Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. У промислово розвинутих країнах бюджетні міркування не відіграють значної ролі при встановленні імпортних податків. Треба також зазначити, що можливості використання митних тарифів з метою поновлення бюджету мають певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

  Ефект перерозподілу прибутків. Він полягає у тому, що національні виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти.

  Конкурентний  ефект. Цей наслідок застосування тарифів має надзвичайно велике значення для невеликих країн, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості національних виробництв. Разом з тим вилучення з економічного обороту іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін. Очевидно, що суспільство загалом не заінтересоване в такому втручанні в конкуренцію, але самі виробники можуть намагатися вплинути на уряд, щоб одержати «митну парасольку».

  Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших рівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

  Вплив на умови торгівлі. Застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами. Задля об’єктивності зауважимо, що споживач у країні-імпортері змушений платити за товар більшу ціну.

  Митні тарифи — історично перший інструмент зовнішньоекономічної політики. Вони застосовуються з початку ХVІІІ ст. і до нинішнього часу, є основою регулювання торговельних зв’язків. Майже всі країни застосовують митні тарифи, тобто систематизований перелік товарів, більшість з яких оподатковується митом при перетинанні державного кордону.

  Зовнішньо простий механізм дії митних зборів на торгівлю з іншими країнами є, однак, багатоплановим і використовується урядом для досягнення різних цілей. Тарифи захищають національний ринок від іноземної конкуренції, підвищуючи ціни на імпортні товари, підтримують порівняно високий рівень внут- 
рішніх цін, сприяють розширенню збуту вітчизняної продукції за кордоном за нижчими цінами.

  Зазначимо, що мито — це податок, який сплачується у зв’язку з ввезенням іноземного товару в країну під час випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться в країну, і складає різницю в ціні одного і того самого товару на світовому ринку та в даній країні.

  Мито  в тарифі встановлюється двома методами. Один із них — це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом з ціни, або адвалерне. Другий метод — це визначення розміру мита безпосередньо в грошовому вираженні у вигляді певної суми, яка нараховується з ваги, об’єму та штуки товару. Мито, встановлене таким методом, називається специфічним митом.

  У сучасних митних тарифах застосовуються ці два види мит, але вони по-різному реагують на зміну рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним стає адвалерне мито, при зниженні — специфічне. У сучасній митній політиці промислово розвинутих країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалерних мит у тарифах.

  У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни уклали конвенцію про уніфікацію методів отримання митної вартості товарів. Згідно з нею адвалерний митний податок нараховується з так званої нормальної ціни товару. Це ціна, яка існує в момент подачі митної декларації, включаючи всі витрати по доставках товару до кордону.

  За  характером походження митні податки  можуть бути автономними або конвенційними. Автономне мито встановлюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито виробляється в процесі укладання угоди чи договору з іншою країною, фіксується в ньому і не може бути змінено протягом терміну дії договору. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлено, призупиняють свою дію.

  Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.