Шпоргалка з "Історії України"

1.Первіснообщинний лад на території України.

Первіснообщинний  лад у межах території нинішньої  України співвідноситься з такими археологічними періодами ,як палеоліт(стародавній  кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт(новий кам'яний вік ), енеоліт(мідно - кам'яний вік), бронзовий вік(залізний вік).

Первісні люди на території України з'явилися  не менше як 1 млн. років тому в  період стародавнього кам'яного  віку (палеоліт).Вояи жили стадами, вміли  застосовувати камені і дерев'яні  палиці, а також виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

Первісне людське  стадо стало першою суспільною формою об 'єднання людей, первісний колектив прийшов на зміну зоологічному групуванню предків людини. На сучасній території  України виявлено чимало слідів діяльності первісних людей : на Хмельниччині, Запоріжжі, Житомирщині. Залишки кісток того часу - неадертальців радянські археологи виявили в Криму (1924 р.).Сліди діяльності давніх людей збереглися у вигляді залишків поселень і жител, майстерень, поховань , різноманітних знарядь праці, зброї, предметів домашнього вжитку, витворів мистецтва.

В археологічному відношенні територія України належить до найбільш досліджених регіонів.

Період  пізнього кам 'яного  віку палеоліту, що тривав понад 25 тис, років (36-11 тис. років тому) характеризується у досконаленням знарядь праиі з каменню , кісток, бивнів мамонта. З них робили шила, голки, наконечники списів тощо. Провідне місце в господарській діяльності людей займало полювання .виникла нова галузь - рибальство.

Нових досягнень  людське суспільство здобуло  в епоху мезоліту, середньої кам'яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом (Х-VІ тисячоліття до н.е.).Вони були зумовлені винайденням лука і стріли, початком приручення тварин(VІІ-VІ тисячоліття до н. е.),зародженням землеробства(VІ-V тисячоліття до н.е) на території України.Розквщ первінообшинного ладу припав на епоху неоліту-нового кам 'яного віку(VІ-IV тисячоліття до н.е.), коли люди прийшли до більш прогресивних форм господарства- скотарства й землеробства.

В епоху неоліту вдосконалювалася техніка виготовлення знарядь праці -шліфування свердління й розпилювання . з'явилися сокири , долота , тесла кам 'яні ножі. Важливим винаходом неолітичної людини стала кераміка -виробництво посуду,що дало можливість готувати варену їжу. Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства на території України став енеоліт -мідно- кам'яний вік (ІV-IIІ тисячоліття до н.е.). На зміну примітивному мотичному землеробству прийшла значно продуктивніша обробка землі з використанням рала і тяглової сили тварин (биків і коней)

На зміну енеолітичному (мідному) вікові прийшов бронзовий (друга половина III-початок І тисячоліття до н.е.) Підставою для виділення бронзового віку послужило значне поширення виробів з бронзи (сплаву мід з оловом та іншими металами), -першого штучного створеного людиною металевого сплаву.

У сучасних межах  України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком  скотарства і землеробства, що сприяло  процесу виділення скотарських племен з середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. 

2.Трипільська культура.

Найяскравішою та найцікавішою культурою була Трипільська  культура (мідний вік). Вона існувала в 4-2 тис. до н. е. та отримала таку назву  від поселення, відкритого та дослідженого В. Хвойко у 90-х рр. 19 ст. біля села Трипілля на Київщині. Багато дослідників вважає, що традиції Трипільської культури збереглися в народній культурі українців.

За сучасними  дослідженнями межі Трипільської культури поширюються від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря. Вважається, що Трипільська цивілізація проіснувала більше усіх

Ця культура охоплювала все Лісостепове Правобережжя та Подністров’я, а на пізньому етапі  поширилась на Волинь і степове Причорномор’я. В межах України відомі сотні трипільських поселень. Трипільська культура старша від Єгипетської, Вавілонської та Хетської культур. Вона починалася не з меча, а з плуга та хліба. Це археологічна культура ранніх землеробсько-скотарських племен Південно-Східної Європи. У ті часи люди мешкали великими селами на берегах річок. Хати були прямокутної форми. Стіни дерев’яні, обмащені з обох боків глиною. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс – з плах, де його бракувало – з глиняних вальків. На Одещині – з каменю або вапняку. Глиняні хати мали груби, лави. Їх план дещо нагадує пізніші українські хати.

Населення вело розвинуте сільське господарство. Збереглося багато кам’яних серпів, зернотерок. Трипільці  сіяли чотири сорти пшениці, два сорти ячменю, жито, просо. Важливою прикметою Трипільської культури було гончарство, яке вражає багатством форм й орнаменту. В музеї Трипільської культури біля містечка «Українка» на березі Дніпра є черепки посуду трипільців. Казали, що шматки цього посуду і зараз знаходяться на території «Українки» та в інших місцях України. Ще одним великим досягненням цієї культури було ткацтво. У пізніших знахідках з’являється мідь, зустрічається й срібло.

Трипільська культура залишила по собі значні сліди в  Україні. Її здобутками користуються й до нині. Навіть сьогодні можна спостерігати, як жінки розмальовують хати, печі та інше у стилі Трипілля. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках можна помітити багато геометричних та рослинних орнаментів, які виразно нагадують орнамент трипільської доби 

3Кіммерійці, скіфи, сармати на території України.

Першими з них  були кіммерійці, які належали до іраномовних  груп населення. Саме вони першими опанували  технологію залізоробного виробництва  з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем.

Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані  та військово вишколені. Очолювали  племена скіфів царі з необмеженою  владою.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед  них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо - рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.

В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царств перебували представники єдиної династії, що, безумовно, зміцнювало таку державу.

З поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити  перемогу над перським царем Дарієм. Скіфські воїни вирізнялися, за словами Геродота, нечуваною жорстокістю.

Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію, віру. Особливою пошаною у них  користувалися бог вoгню і стихії Табіті, боги неба і землі Апі та Пацай. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могил пращурів. Їхня віра у потойбічне життя зумовила складний поховальний звичай. І сьогодні скіфські кургани в українських степах постають символом колишньої могутності. Найбільш відомі з них - Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області. Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дона.

Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося. Тут слід зазначити зміну кліматичних умов - висихання степів, збіднення економічних ресурсів лісостепів - зменшення трав'яного покриття. Окрім цього, у III столітті до н.е. на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витиснули скіфів. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу - у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю.

Після цього  до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Це були спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували.

4.грецька колонізація Північного Причорноморя

Ще у VII-VI ст. до н.е. починається процес “великої грецької колонізації” у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.

Першим грецьким поселенням на півдні України був  о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області). Потім, у першій половині VI в. до н.е. на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія, на кінець V ст. до н.е. - Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі, Фанагорія - на Тамані.

Основою грецького  господарства Північного Причорномор'я  були зерноробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім  вивозилась до Греції. Високого рівня  досягло ремесло - ткацтво, гончарство, обробка металів.

Грецькі міста-держави  були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції.

Грецькі міста  держави, за винятком Боспору, за своїм  устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками. Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам, хоч основна влада належала багатим купцям.

У V в. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї, яке охоплювало Керченський, Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Поступово Боспор поширює свою владу на багато інших грецьких колоній.

У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література, розвивались історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають  в епоху кризи. Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

А протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і  гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в  епоху великого переселення народів  фактично припиняють своє існування. 

5.Східні словяни на передодні утворення держави, їх племенні обєднання

Слов'яни -- одна з найчисленніших груп давньоєвропейського  населення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти  ще не встановлено. Як відомо, існує  кілька концепцій про прабатьківщину слов'ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису -- "Повісті временних літ" літописця Нестора, слов'яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися. За другою концепцією -- вісло-одерською -- прабатьківщиною слов'ян була територія сучасної Польщі. Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов'яни розселялися між Дніпром і Віслою. Ґрунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять висновок, що слов'яни (протослов'яни), принаймні від часу виокремлення їх у II тисячолітті до н. є. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксовано писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов'ян на початку їхньої історії.

Слов'янські племена

Перед нами малюється  вже така етнографічна карта східної  Європи, яка усталилася по тих, ближче нам незнаних сторіччях переселенчих хвилювань, припливів та відпливів населення, залежно від того, якими культурно-організаційними силами вони розпоряджали.

Над Ільменським  озером на півночі жили словіни, на південь від них, поміж Чудським озером, верхньою Волгою й Дніпром -- кривичі, над західною Двиною-- полочани, в басейні горішньої Оки -- вятичі, на південний захід від них, поміж Дніпром і Сожею -- радимичі, на північний захід від них, над Прип'яттю і Березиною -- дреговичі.