Муніципальне управління

Цим Законом фактично закріплена безоплатна передача до комунальної власності частки державної власності. Подальший розвиток інституту комунальної власності відбувається на ринкових засадах, які регулюються зокрема Цивільним Кодексом України, Господарським Кодексом України, спеціальними Законами України, до яким можна віднести „Закон України „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 3.03.1998 р.

До особливостей функціонування інституту комунальної власності можна віднести наявність так званих об’єктів права муніципальної власності виключно громадського користування.  Це ті об’єкти, які виведені із товарно-грошового обороту і не можуть бути передані або відчужені органами місцевого самоврядування на користь юридичних та фізичних осіб, а саме:

      вулиці, тротуари;

      парки, сквери;

      річки, озера, водойми та їх береги;

      мости;

      цвинтарі;

      пам’ятники архітектури, заповідники;

      сміттєзвалища.

Перелік об’єктів виключно громадського користування, відповідно до законодавства, визначається територіальною громадою, рішенням референдуму чи відповідної ради, закріплюється в статуті територіальної громади.

Дискусійним є питання про обмеження щодо віднесення об’єктів до права муніципальної власності, а саме: чи може перебувати у комунальній власності майно, яке не пов’язане із наданням громадських послуг, об’єкти господарювання, діяльність яких здійснюється виключно з комерційними цілями, не пов’язаними з наданням послуг територіальній громаді ? Така норма міститься в одному з проектів закону „Про комунальну власність”.

Мотивація „за”: необхідно попередити негативну практику надання платних послуг підрозділами органів влади, які по суті є підприємствами-монополістами.

Мотивація „проти”: згідно з Конституцією всі форми власності є рівними; територіальна громада має власні критерії розвитку населеного пункту (такі, як подолання безробіття, ефективне використання власних ресурсів тощо).

Вихід: серед комунальних організацій законодавчо слід розрізняти неприбуткові структури, які забезпечують функції управління або надають соціальні послуги, і комерційні структури (підприємства), які виробляють продукцію та надають послуги, метою яких є самоокупність та отримання прибутку. Діяльність комерційних структур має регулюватися зокрема антимонопольним законодавством.

4. Особливості формування комунальної (муніципальної) власності в Україні.

Формування комунальної (муніципальної) власності в Україні мало свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, на відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (базової) адміністративно-територіальної одиниці.

По-третє, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію майно комунальної власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності. В Україні до 1996 р. об’єкти комунальної власності відносилися до державної власності, і, як наслідок, роздержавлення об’єктів комунальної власності в період ваучерної приватизації.

3.2.2. УПРАВЛІННЯ МАЙНОВИМИ ОБ’ЄКТАМИ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.      Володіння об’єктами комунальної власності.

2.      Основні методи управління  об’єктами комунальної власності.

3.      Особливості приватизації майна, що знаходиться у комунальній власності.

4.      Оренда об’єктів майна, що знаходиться у комунальній власності.

5.      Муніципальна власність міст з районним поділом, практика її формування.

1. Володіння об’єктами комунальної власності.

Володіння майном і фінансовими ресурсами комунальної власності може здійснюватися на правах власності, на правах господарського відання, на правах оперативного управління.

Володіння майном на правах власності будується у відповідності до Закону України „Про власність”, тобто суб’єкт власності відноситься до об’єкту власності як до свого і може його відчужити, використати як об’єкт застави, подарувати тощо.

Володіння комунальним майном на основі права господарського відання передбачає певні обмеження. Суб’єкт господарювання, який володіє комунальним майном на правах господарського відання (створені органами місцевого самоврядування комунальні підприємства, фірми, фонди й асоціації, акціонерні товариства), не має права без згоди власника в особі територіальної громади чи ради:

      продавати, здавати в оренду, використовувати його як заставу,

      передавати таке майно як внесок до статутного капіталу господарських акціонерних товариств

      приймати інші акти щодо розпорядження закріпленим за ним майном.

Суб’єкти, які володіють комунальним майном на основі права господарського відання, відповідають за своїми зобов’язаннями коштами та майном, що є у їхньому володінні.

Володіння комунальним майном на основі права оперативного управління належить організаціям та установам (закладам охорони здоров’я, освіти, культури, соціального захисту та ін.), які  утримуються за рахунок коштів бюджету органів місцевого самоврядування. За такої форми володіння комунальним майном установи та організації:

      не можуть розпоряджатися закріпленим за ними майном;

      мають право на здійснення господарської діяльності в межах, визначених законодавством і статутами;

      право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Комунальна установа чи організація відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що є в її розпорядженні. Коли немає або недостатньо таких коштів, за її зобов’язання відповідає власник (орган місцевого самоврядування.

Управління об’єктами комунальної власності безпосередньо органами місцевого самоврядування чи створеними ними підприємствами, організаціями, установами є прямим управлінням комунальною власністю. Далі розглянемо інші методи управління.

2. Основні методи управління об’єктами комунальної власності.

До основних методів управління комунальною (муніципальною) власністю є:

      пряме управління;

      муніципально-підрядна система;

      муніципально-орендна система;

      муніципальна концесія.

Пряме управління здійснюється за такими принципами:

      муніципалітети здійснюють безпосереднє керівництво муніципальними підприємствами, організаціями, установами.

      органи управління цими об’єктами комунальної власності формуються  або шляхом  призначення керівника із числа муніципальних службовців (в Україні тільки так), або шляхом найму спеціалістів, або  шляхом створення колегіальних і виборних органів.

Муніципально-підрядна система базується на таких принципах:

      управління об’єктами власності здійснюється не службами муніципалітету, а тимчасово найнятими на конкурсних засадах приватними підрядниками, які отримують частку прибутку;

      її ефективне застосування потребує дотримання певних принципів і правил, за якими відбувається обрання і формування відносин між муніципальними органами влади і підрядником.

Муніципально-орендна система:

      застосовується лише в разі неможливості розпорядитися власністю з більшою вигодою;

      муніципальна власність на деякий час здається в оренду;

      муніципалітет на час оренди повністю відмовляється від доходів, які отримують від використання майна в обмін на фіксовані регулярні платежі орендатора;

      орендатор як правило займається діяльністю, не пов’язаною з виконанням доручень місцевих органів влади;

Муніципальна концесія:

      являє собою уступку муніципалітетом на певний строк і на договірних умовах приватному суб’єкту господарювання право вести господарство в певній сфері діяльності;

      використання такої системи фактично вказує на нездатність муніципалітету вести господарську діяльність в певній сфері.

3. Особливості приватизації майна, що знаходиться у комунальній власності.

Приватизація майна, що знаходиться в муніципальній власності, може відбуватися, згідно з чинним законодавством, за умов згоди територіальної громади або її представницького органу, а особливо важливих об’єктів – за рішенням референдуму.

Виключною компетенцією засідань сільської, селищної та міської ради є прийняття рішень:

      про доцільність, форми і строки приватизації;

      про затвердження програм приватизації;

      щодо затвердження переліку об’єктів, які не підлягають приватизації;

      щодо безоплатної передачі об’єктів муніципальної власності до державної власності;

      щодо прийняття майна до муніципальної власності;

      щодо створення, реорганізації, ліквідації, перепрофілювання установ, організацій та підприємств, що знаходяться у муніципальній власності.

Перелік об’єктів, умови та порядок приватизації розглядають також постійні комісії міської ради, органи виконавчої влади.

Програми приватизації комунального майна здійснюються на основі програм приватизації, самостійно розроблених виконавчими органами місцевого самоврядування і затверджених територіальними громадами або їх представницькими органами.

Програми приватизації комунального майна не включаються до складу програм приватизації державної власності.

Кошти від приватизації об’єктів права комунальної власності зараховуються виключно до місцевих бюджетів розвитку і спрямовуються на інвестиції та післяприватизаційну підтримку підприємств. Ця норма закріплена Бюджетним Кодексом України.

Майно комунальної власності не може бути приватизоване або іншим способом відчужене, якщо наслідком цього стане скорочення обсягу та погіршення якості послуг, що надаються населенню цими об’єктами права комунальної власності.

4. Оренда об’єктів майна, що знаходиться у комунальній власності.

На етапі ринкових реформ і приватизації місцевими органами влади широко застосовуються орендні відносини, особливо при використанні не житлових приміщень.

Наприклад Київ має приблизно 9,75 млн. кв.м приміщень нежитлового фонду, з яких:

      4,27 млн. кв. м передано в оперативне управління міським організаціям,

      5,48 млн. кв. м передано в оперативне управління районним організаціям.

З них – 2,3 млн. кв. м передано в орендне користування, в тому числі міським організаціям – 906,7 млн. кв. м; районним організаціям – 1,62 млн. кв.м.

Питання оренди вже детально розглядалося місцевими радами. Наприклад, Київрада 05.07.2001 р. затвердила „Методику розрахунку і порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва”.

Орендна плата за цією методикою розраховується у такій послідовності:

      визначається розмір річної орендної плати;

      на основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, який фіксується у договорі оренди;

      з урахуванням розміру орендної плати за перший місяць розраховується розмір орендної плати за наступні місяці оренди.

В табл. 6 наведені деякі орендні ставки за користування нерухомим майном комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Таблиця 6.

Орендні ставки за користування нерухомим майном.