Муніципальне управління

4. Муніципальний фінансовий механізм.

Для створення муніципального фінансового механізму необхідним є:

      нормативно-правове забезпечення;

      інформаційне забезпечення;

      організаційне забезпечення.

Фундаментом нормативно-правового забезпечення є Конституція України, Закон України „Про місцеве самоврядування”, Бюджетний Кодекс України від 2001 р., Закон України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р.

На базі цих та інших законів, приймаються нормативно-правові акти органами місцевого самоврядування в сфері управління місцевими фінансами.

Розвиток і вдосконалення інформаційного забезпечення перш за все полягає в інформатизації цього процесу. Він спирається на технологічне і кадрове забезпечення цього процесу. Нажаль, в наш час органи місцевого самоврядування в Україні мають нерівномірний рівень цієї  забезпеченості. На відміну від органів місцевого самоврядування великих міст, зокрема Києва, відрізняються високим рівнем інформаційного забезпечення, сільські, селищні міські ради обробку фінансово-економічної інформації здійснюють за допомогою калькуляторів, рахівниць, друкувальних машинок і копірки.

Організаційна структура фінансового механізму місцевого самоврядування перш за все залежить від масштабу муніципалітету. До суб’єктів управління місцевими фінансами відносяться міський, сільський, селищний голова, постійні комісії ради з питань фінансів, фінансові управління виконкомів ради. Відповідно до  Закону України „Про місцеве самоврядування”  у сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (в тому числі і в сфері фінансів) здійснює селищний голова одноособово.

Фінансовими методами муніципального фінансового механізму є:

      планування;

      прогнозування;

      бюджетування;

      оподаткування;

      фінансовий аналіз;

      бюджетний аналіз;

      фінансовий контроль;

      міжбюджетні відносини;

      фінансове оздоровлення.

Фінансовими важелями муніципального фінансового механізму є:

      ставки місцевих податків;

      оптимізація оподаткування;

      інструменти розшивки неплатежів;

      фінансові санкції;

      бюджетні позики, субсидії;

      банківські інструменти.

3.2.2. ФІНАНСОВА АВТОНОМІЯ МУНІЦИПАЛІТЕТІВ.

1.      Поняття фінансової автономії.

2.      Джерела доходів територій.

3.      Класифікація видатків територій.

4.      Кількісні показники фінансової автономії.

1. Поняття фінансової автономії.

Перед всіма країнами, в яких практикується розмежування повноважень між різними рівнями влади постає питання фінансової автономії.

Фінансова автономія – це право і можливість прийняття рішень в фінансовій сфері.

Якщо це право не передбачене законодавством, місцева влада не має фінансової автономії.

Масштаби фінансової автономії території можна визначити за декількома критеріями, а саме:

      право на самостійну розробку, затвердження і виконання місцевого бюджету;

      право податкової ініціативи;

      право створення позабюджетних, валютних, страхових, пенсійних і інших цільових фондів;

      право здійснювати позики, кредитувати і виступати гарантом повернення кредитів;

      право на встановлення цін і тарифів на продукцію і послуги комунальних підприємств і державних підприємств, які знаходяться в управлінні місцевої влади;

      право на введення штрафів та інших фінансових санкцій;

      право на створення власних фінансово-кредитних установ.

2. Джерела доходів територій.

Однією з ознак фінансової автономії є наявність власних, регіональних, джерел доходів. Для з’ясування можливостей місцевої влади в сфері формування власних доходів слід нагадати, що органи регіонального управління є:

      суб’єктом фіскального процесу;

      суб’єктом фінансово-кредитних відносин;

      суб’єктом підприємницької діяльності в сфері надання суспільних послуг;

      суб’єкт майнових відносин;

Як суб’єкт фіскального процесу місцеві органи влади отримують доходи у вигляді податкових надходжень та платежів. Їх перелік встановлений Бюджетним Кодексом України.

Всі податки і збори, які зараховуються до доходів місцевих бюджетів поділяються на три групи, а саме:

1.                  Місцеві податки і збори. Державою визначений їх перелік і граничні ставки. Конкретний перелік податків і зборів, які здійснюються на даній території визначають органи місцевої влади.

2.                  Закріплені податки і збори. Перелік і ставки цих податків і зборів встановлюються державою. Він є обов’язковим для всіх регіонів. Надходження по цим податкам і зборам закріплені за бюджетами відповідного регіонального рівня на довгостроковій основі.

3.                  Регульовані доходи – доходи, розподіл яких здійснюється централізовано між різними рівнями бюджетної системи.

Як суб’єкт фінансово-кредитних відносин місцеві органи влади можуть отримувати доходи у вигляді кредитів. Окрім того вони можуть самі виступати в ролі кредитора, розміщаючи таким чином тимчасово вільні кошти.

Як суб’єкт підприємницької діяльності в сфері надання суспільних послуг місцеві органи влади можуть отримувати прибуток. Треба зазначити, що цей вигляд доходів місцевих органів влади потребує негайного врегулювання. Тому є дві причини. По-перше, місцеві органи влади є монополістами у цій сфері. З року в рік скорочується перелік послуг, які громадяни отримують від органів влади безкоштовно. Механізму громадського впливу на цей процес практично немає. По-друге, надходження за надання послуг потрапляють не до “загального казана” муніципального бюджету, а на субрахунки тієї структури, яка надає послуги.  Тобто ці кошти йдуть на фінансування потреб конкретної управлінської структури, а доходи муніципалітету фактично не збільшуються.

Як суб’єкт майнових відносин місцеві органи влади можуть отримувати дохід з продажу майна, а також у вигляді оренди майна, нерухомості і земельних ділянок.

Всі доходи, які формуються в межах муніципалітету у відповідності до рішень регіональної влади називають власними доходами муніципалітету.

Власні і закріплені доходи формують основу фінансової автономії муніципалітету.

В таблиці 7 подана структура власних і закріплених доходів місцевих бюджетів різних рівнів відповідно до Бюджетного Кодексу України.

Таблиця 7.

Власні і закріплені доходи місцевих бюджетів.

В цій таблиці:

3. Класифікація видатків територій

Видатки територій можна класифікувати за декількома ознаками.

1.                       В залежності від спрямованості видатків вони поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

      Поточні видатки в деякій мірі можна порівняти з “соціальною амортизацією”: вони покривають витрати на підтримання соціальної інфраструктури регіону на рівні, гарантованому державою.

      Видатки розвитку можна порівняти з “соціальною інвестицією”: вони спрямовуються на розвиток соціальної і господарської інфраструктури регіону.

2.                       В залежності від місії регіону в здійсненні видатків вони поділяються на власні, обов’язкові і делеговані.

      До власних видатків відносять видатки, рішення про здійснення яких регіональні органи влади приймають одноосібно.

      До обов’язкових видатків відносяться видатки, які здійснюються з місцевих бюджетів, а їх перелік і розміри визначаються у відповідності до встановлених державою нормативів.

      До делегованих видатків відносять видатки, які делегуються одним рівнем влади іншому з передачею відповідних фінансових ресурсів

3.          За відомчою ознакою: (освіта, охорона здоров’я, правопорядок, ЖКХ тощо);

4.          За вагою: невідкладні, середньострокові, такі, що можуть бути перенесеними;

5.          За формою:  асигнування, субсидії,  субвенції, позики

4. Кількісні показники фінансової автономії.

Фінансова автономія території полягає у можливості території власним коштом вирішувати питання, які належать до її компетенції.

Потоки фінансових надходжень до муніципалітету і потоки муніципальних витрат показано на схемі ( рис.5)

Рис.5  Потоки надходжень і витрат муніципалітету

Аналіз співвідношень величин а ,в, с ,d дає можливість визначити рівень фінансової автономії місцевих органів влади. Далі наведемо систему кількісних показників (хі) рівня фінансової автономії місцевих органів влади.

1.            Питома вага видатків на реалізацію власних повноважень – характеризує обсяг функцій, непідконтрольних державі. Це є рівень автономії місцевих рівнів влади

х1=

2.            Питома вага обов’язкових видатків – характеризує обсяг завдань, які виконуються місцевими органами влади під контролем держави на рівні встановлених ним єдиних державних стандартів. Показник характеризує масштаби втручання державної влади в сферу діяльності місцевої влади. Якщо місцева влада не здатна забезпечити фінансування обов’язкових видатків на рівні державних стандартів, держава надає необхідну допомогу;