Муніципальне управління

Містобудівний кадастр призначений для: 

      інформаційного забезпечення розробки Генерального плану міста, детального планування його окремих районів;

      проектування об’єктів промисловості та громадського призначення на території міста;

      експлуатації об’єктів міського господарства (включаючи інженерні мережі) та визначення обсягів і термінів їх реконструкції;

      удосконалення обліку й раціонального використання об’єктів нерухомості й природних ресурсів;

      використання виробничих будівель і споруд різними організаціями, службами і установами міст;

      проведення природоохоронних заходів.

4. Функціональне зонування території міста.

Варто звернути увагу на специфіку земельної ділянки як правової категорії з чітко окресленими межами. На відміну від інших об’єктів права власності, щодо яких власник може здійснювати будь-які дії (змінювати місцезнаходження, споживати, навіть знищувати і псувати), земельна ділянка має використовуватися тільки відповідно до її цільового призначення.

Функціональне зонування – це поділ всієї території міста на функціональні зони з певним містобудівним режимом і переважним видом (житлова, промислова, рекреаційна тощо) господарського використання на перспективу.

Функціональне зонування встановлює комплексний перелік передумов та обмежень для використання кожної земельної ділянки в місті. В межах населених пунктів визначаються такі функціональні зони:

      старе місто;

      історико-культурні заповідники;

      садибної індивідуальної забудови;

      житлової забудови низької, середньої та високої щільності;

      промислового використання;

      торгівлі, ринків, базарів;

      автостоянок, гаражного будівництва тощо;

      зони оборони;

      державного управління;

      охорони здоров’я і соціальних послуг;

      освіти і культури;

      рекреацій і оздоровлення тощо.

Практика зонування території міста має широке застосування в світовій практиці. Для кожної функціональної зони складається перелік типів використання, які можуть існувати на будь-якій ділянці цієї зони.

Зонування земельних ділянок в населених пунктах України допоможе повністю викоренити суб’єктивізм  при прийнятті вирішення відносно використання земельних ділянок, прискорить процес отримання документів про дозвіл на будівництво.

5. Грошова оцінка земель і плата за землю.

Землекористування в Україні з 1992 року платне. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати в залежності від якості і місцезнаходження земельної ділянки і визначається грошовою оцінкою земель. Плата за землю надходить до місцевих бюджетів.

Цінність міських земель полягає в їхній здатності приносити додатковий прибуток та додаткові зручності проживання завдяки інфраструктурному облаштуванню території.

Привабливість міських земель, їх кількість і обмеженість формують ціни через такі фактори:

      попит;

      пропозиція;

      корисність об’єктів;

      відчуженість об’єктів.

Відповідно до Закону України „Про плату за землю” грошова оцінка  - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки.

Грошову оцінку землі в Україні започатковано в листопаді 1994 року Указом Президента України та затверджено в березні 1995 року Кабінетом Міністрів України Методикою грошової оцінки.

Виділяють два основних поняття – нормативна ціна землі та її ринкова вартість.

Нормативна ціна землі  в місті – це показник, що характеризує вартість земельної ділянки певної якості та місцезнаходження виходячи з потенціального доходу за розрахунковий термін окупності. Розраховується на підставі уявлень про характер оптимального використання земель.

Ринкова вартість землі – найвірогідніша ціна продажу ділянки на конкурентному, відкритому ринку за умови, що покупець і продавець добре проінформовані, на них немає тиску надзвичайних обставин і вони діють у своїх інтересах свідомо і раціонально.

Для грошової оцінки розробляється і затверджується економіко-планувальне зонування території (в Києві таких зон затверджено180) та локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони.

Наприклад, при місцезнаходженні земельної ділянки в Києві:

      в зоні пішохідної доступності громадських центрів локальний коефіцієнт дорівнює – 0,7;

      в зоні магістралей підвищеного містоформуючого значення – 1,08;

      в зоні залягання ґрунтових вод менше трьох метрів – 0,91;

      якщо примикає ділянка до вулиці менше трьох метрів – 0,91;

      якщо примикає ділянка без каналізації – 0,95;

      якщо примикає ділянка без тепломережі – 0,95;

      в межах заповідної території – 1,11;

      в межах заповідників, заповідних урочищ – 1.1;

      у водоохоронній зоні – 1,05;

      в зоні перевищення припустимого рівня шуму – 0,95;

У квітні 2000 року Київська міська рада затвердила і грошову оцінку земель Києва з урахуванням коефіцієнтів, що характеризують функціональне використання земельної ділянки по кожній економіко-планувальній зоні.

Ставка земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, визначено на рівні від одного до трьох відсотків від їх грошової оцінки. Ставки часто змінюються. Застосовуються і підвищуючі коефіцієнти, встановлюються пільги і звільнення від сплати плати за землю.

Сума наданих Київрадою пільг з плати за землю у 1999 р. склала 33% від суми можливих надходжень до бюджету від плати за землю (підприємства-гіганти, обсяги виробництв яких сильно скоротилися, не змогли привести у відповідність до них розміри своїх територій). Основною тенденцією зараз є перепрофілювання споруд під житлову, культурну, обслуговуючу забудову.

Юридичні і фізичні особи, не маючи достатніх коштів для приватизації земельних ділянок, змушені активно користуватися правом оренди землі. Орендна плата не може бути меншою від земельного податку, а для іноземних орендарів сягає 8% від грошової оцінки земельної ділянки.

В столиці стимулюються викупи земельних ділянок і адміністративними методами: відведення земельних ділянок для будівництва та експлуатації автозаправних станцій. З 2000 року це оформляється виключно на умовах продажу земельних ділянок.

В 2000 році був затверджений порядок резервування земель в Києві. Київська міська рада зобов’язувалася не надавати зарезервовану земельну ділянку іншим юридичним, фізичним особам, а інвестор (забудовник) зобов’язується сплачувати в період резервування 0,5% грошової оцінки ділянки на рік. Термін резервування не може бути більшим ніж три роки.

3.3.МУНІЦИПАЛЬНІ ФІНАНСИ

3.3.1.  МУНІЦИПАЛЬНІ ФІНАНСИ В СИСТЕМІ МУНІЦИПАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

1.      Сутність муніципальних фінансів.

2.      Класичне і ресурсне трактування фінансових ресурсів муніципалітету.

3.      Функції місцевих фінансів.

4.      Муніципальний фінансовий механізм.

1. Сутність муніципальних фінансів.

Наявність завдань і функцій, що покладаються на місцеві органи влади, є об’єктивною причиною необхідності фінансів для цих органів влади.

Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення муніципальних фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.

Формування муніципальних органів влади і їхніх фінансів у різних країнах відбувалася в кінці XVIII – на початку ХІХ ст. В Англії, США та деяких інших англомовних країнах місцеві органи влади формуються на засадах, близьких до теорії природних прав громади, у Франції – на засадах державної теорії місцевого самоврядування, у Росії та Німеччині – на ідеях громадсько-господарської теорії. Відповідно до цього в кожній країні формувався інститут місцевих фінансів.

За часів Радянського Союзу інститут муніципальних фінансів було знищено – їм не було місця в командно-адміністративній системі управління Більш ніж на 70 років в нашій країні було загальмовано розвиток системи місцевих фінансів, і фактично з набуттям Україною незалежності ми починаємо будувати цю систему  “з нуля”.

Фінанси місцевих органів влади – це система формування, розподілу і використання місцевою владою фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Поняття муніципальні фінанси є синонімом поняття фінанси органів місцевого самоврядування.

Система місцевих фінансів будується до відповідності адміністративно-територіального устрою країни. В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (фінанси місцевого самоврядування), фінанси АР Крим, фінанси області (міст Київ і Севастополь), фінанси району.

2. Класичне і ресурсне трактування фінансових ресурсів муніципалітету.

Класичне визначення трактує  фінанси як  систему економічних відносин, які складаються між державою, юридичними і фізичними особами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконування державою соціально-економічних функцій.

У відповідності до цього місцеві фінансові ресурси включають:

      кошти місцевого бюджету;

      позабюджетні кошти місцевого самоврядування;

      кошти комунальних підприємств.

Кошти, які збираються і розподіляються через систему бюджетів місцевого самоврядування, позабюджетні фонди, а також кошти комунальних підприємств, є фінансовим забезпеченням надання муніципальних суспільних послуг.

Виходячи з ресурсної концепції міста  під місцевими фінансами слід розуміти більш широкий спектр коштів, а саме:

      бюджетні і позабюджетні кошти;

      кошти юридичних осіб, які розташовані або зареєстровані на території населеного пункту;

      кошти фізичних осіб.

Безумовно, кошти фізичних і юридичних осіб не є об’єктом управління органами місцевого самоврядування. Проте, ці кошти місцевій владі слід  аналізувати і сприяти їх збільшенню. Адже саме ці кошти створюють споживчий та інвестиційний тиск на економіку муніципалітету, а це є основою його подальшого розвитку.

Місцеве самоврядування повинно створити умови для такого рівня доходів населення,  який би забезпечував можливість всебічного відтворення населення. Доходи населення мають відповідати  муніципальному прожитковому  рівню, який є різним для різних муніципалітетів. На наш погляд перш за все, виходячи з муніципального прожиткового рівня, мають формуватися доходи працівників, які отримують заробітну плату з муніципальних бюджетів: працівників освіти, культури, охорони здоров’я,  муніципальних службовців.

Для значної частини населення основним джерелом існування є пенсія. Дохід пенсіонерів муніципалітету має відповідати муніципальному прожитковому рівню.

Окрім того, важливим показником є диференціація доходів населення.  Великий розрив доходів свідчить про нездоровий фінансово-економічний  стан муніципалітету.

Муніципалітет має мати реальну картину  нелегальних (неоподаткованих) доходів, аналізувати причини їх виникнення.

Кошти юридичних осіб визначають фінансову потужність муніципалітету.

3. Функції місцевих фінансів.

До функцій місцевих фінансів можна віднести:

1.      Інструмент перерозподілу ВВП. До місцевих фінансів мобілізується значна частина ВВП. Таким чином місцеві фінанси є інструментом регулювання економічного і соціального розвитку держави. Це означає, що поряд із державним регулюванням економічної і соціальної сфер діє їхнє регіональне регулювання.

2.      Фіскальна функція.  Завдяки фіскальній функції місцеві органи влади забезпечуються фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення їх компетенції. Як бачимо, фіскальна функція притаманна і державі, і регіону. Проте фіскальна функція держави не має обмежень, а межі фіскальної діяльності місцевих органів обмежені державою.

3.      Інструмент забезпечення громадських послуг. Держава і регіони розподіляють між собою завдання та відповідальність за надання громадянам країни громадських послуг.

4.      Інструмент забезпечення економічного зростання. Функціонування фінансової системи є необхідною умовою економічного розвитку як на макро- так і на мікрорівнях.

5.      Агентська функція.  Ця функція пов’язана з виконанням повноважень, делегованих центральною владою. У цій сфері – проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного нагляду, державної реєстрації тощо.