Муніципальне управління

Горизонтальні зв’язки є дуже важливою складовою муніципального управління. На практиці організаційна структура місцевої адміністрації, програми і плани складаються таким образом, що їх виконання потребує ефективних зв’язків з кожною окремою підсистемою. Треба зазначити, що кожна підсистема має свою специфіку і мету розвитку, яка не завжди співпадає з інтересами іншої підсистеми (наприклад, відношення до податків в виробничій і бюджетній сфері). Тому однією з важливих завдань управління муніципальним розвитком є вміла інтеграція різновекторних підсистемних інтересів. В таблиці 10  подані основні підсистеми системи управління муніципальним розвитком.

Таблиця 10. Муніципальні підсистеми системи управління муніципальним розвитком.

3. Мета муніципального розвитку.

Будь-яка велика система, у т.ч. і система управління муніципальним розвитком, не може існувати довгий час, якщо в неї відсутня спільна для всіх елементів мета. Головною місією органів місцевого самоврядування є таке управління територіальним утворенням, наслідком якого буде реалізація цієї спільної мети.

Стратегія муніципального управління складається з таких основних етапів:

                       постановка мети;

                       муніципальна діагностика (або моніторинг стану);

                       муніципальне планування;

                       муніципальне стратегічне управління.

У відповідності до теорії соціального обслуговування основною метою регіонального управління є добробут населення.

Категорія добробуту містить в собі і економічну, і соціальну, і соціологічну, і моральну складову. Певною спробою формалізувати цей показник є так званий індекс розвитку людського потенціалу(ІРЛП).

ІРЛП визначається як середнє арифметичне трьох індексів:

ІРЛП= 1/3

х1 – очікувана тривалість життя при народженні. При розрахунку мінімальне значення дорівнює 25 рокам, максимальне – 85 рокам.

х2 – рівень освіти. Розраховується як сума індексу письменності дорослих з часткою 2/3 і індексу сукупної частки учнів початкових, середніх і вищих навчальних закладів з часткою 1/3. Індекс письменності для дорослого населення ( від 15 років) Хmin   приймається 0, а Хmax  - 100%. Індекс сукупної долі учнів розраховується для осіб молодше 25 років, а його граничні значення такі самі, як і в індексі письменності.

х3 – реальний обсяг ВВП на 1 людину (в доларах). В розрахунках     Хmin  = 100$, а Хmax  =5448$  (Для України Х=1630$).

Високий показник ІРЛП свідчить про високий рівень життя населення. Найвищій він для Канади (0,969).

4. Муніципальна діагностика.

Діагностику стану муніципалітету можна почати з визначення показника ІРЛП. Зміни його значення в часі може свідчити про ефективність обраної управлінської стратегії. Але одного його замало для визначення стану регіону і планування подальшого розвитку. Адже ІРЛП є результатом спільної дії всіх підсистем системи управління регіональним розвитком і  не може бути плановим показником для жодного з них. Тому  важливим завданням є визначення системи показників, які, об’єктивно відображають соціально-економічний стан муніципалітету, і можуть бути розраховані  підрозділами місцевої адміністрації на базі даних, наданих відповідними підсистемами.

Моніторинг соціально-економічного розвитку здійснюється за такими напрямами:

1.      Діагностика  природно-ресурсного потенціалу є досить складною і однозначно не вирішеною задачею. Найбільш поширеними є такі методи:

      Оцінку природних ресурсів зв’язують з витратами на їх освоєння і відновлення;

      Оцінку природних ресурсів зв’язують з диференційною рентою, диференційним доходом, тобто з ефектом від експлуатації ресурсів.

      Оцінку природних ресурсів за допомогою метода витрат (витрат на одиницю приросту продукції на певній території в певний проміжок часу).

2.      Демографічна діагностика і діагностика ринку праці. На відміну від природно-ресурсної діагностики базується на добре відпрацьованих і апробованих методах демографічної статистики.

3.      Діагностика розселення.  Необхідна при здійсненні регіональної соціальної політики, а також при районному плануванні і реалізації різних інвестиційних програм. Серед нескладних показників  розселення можна виділити коефіцієнт територіальної концентрації населення:

                                      D – середня відстань між найближчими поселеннями                 R=                       S – площа досліджуваної території

                                      n  - кількість поселень.

Вважається, що  рівномірному розміщенню відповідає коефіцієнт, близький до 2, при скупченості в одному пункті – біля відмітки “0”, при хаотичному розміщенні – біля відмітки “1”.

4.      Діагностика економічного рівня розвитку муніципалітету.  Характеризує перш за все рівень використання всіх факторів виробництва в муніципалітеті. За часів СРСР внутрішній муніципальний продукт (ВМП) на рівні муніципалітетів не розраховувався. Він визначався непрямим методом  (коефіцієнт часткової участі міст в національному доході держави). Зараз ВМП підраховується офіційно.

5.      Діагностика динамічних якостей муніципалітету. Варіація підходів до вивчення динамічних якостей досить різноманітна. Найбільш поширеними є  ступінь сталості соціально-економічної структури;  стадія економічного і інвестиційного циклу; оцінка мультиплікативного процесу.

6.      Діагностика комплексності господарства муніципалітету. Пов’язана з діагностикою галузевої структури. Одним з важливих є показник, що враховує ступінь “самозабезпеченості" міста.

Ns=

Ns- рівень комплексності.

P- валовий продукт, спожитий містом.

Pr- частина спожитого продукту, виробленого в місті

Cr- зведений індекс собівартості одиниці продукції, виробленої в місті;

Cs- зведений індекс собівартості аналогічної продукції в країні.

7.      Екологічна діагностика муніципалітету. Діагностується якість навколишнього середовища муніципалітету.

Після визначення мети  муніципального розвитку і діагностики “стартових умов” відбувається планування діяльності.

З відмовою від командно-адміністративної системи управління з’явились пропозиції відмовитись від планування господарства. Однак господарська практика постіндустріальних країн свідчить про ефективність практики планування в територіальному управлінні. У більшості  цих країн діє триланкова система управління територіальним соціально-економічним розвитком: поряд з центральними органами управління управлінською діяльністю займаються регіональні та локальні територіальні структури. Так, у Франції багато років функціонує Міжміністерський комітет з проблем регіональних дій і впорядкування територій, що приймає урядові рішення в галузі регіональної політики. Їх реалізацією займається Представництво з упорядкування території, голова якого підпорядковується безпосередньо прем’єр-міністру.

З середини 80-х р. ХХ ст.  в західноєвропейських  країнах почався перехід від традиційного планування до так званого стратегічного планування. Стратегічне планування, на відміну від традиційного, орієнтується на активні дії. Сама наявність стратегічного плану вже є  фактором залучення інвесторів, підвищує конкурентноздатність території.

Муніципальне стратегічне планування може відбуватися за такою схемою:

1.      Проведення діагностики ресурсів.

2.      Аналіз зовнішніх факторів, що визначатимуть перспективний соціально-економічний розвиток міста.

3.      Розробка державних мінімальних соціальних стандартів і їх оцінка.

4.      Інтегральна оцінка вихідної соціально-економічної ситуації (звідна таблиця, яка містить основні фактори внутрішнього характеру, що визначають ситуацію в різних сферах життєдіяльності регіону).

5.      Визначення і систематизація передумов і обмежень перспективного розвитку муніципалітету (на базі досліджень  пп. 1,2,4).

6.      Генерація варіантів стратегічного вибору муніципалітету ( на базі пп.3,5).

7.      Комплексна оцінка варіантів стратегічного вибору муніципалітету.

8.      Визначення варіанту (варіантів) стратегічного вибору муніципалітету.

6. Муніципальне стратегічне управління.

Слабкість стратегічного планування полягає в тому, що  воно не містить механізму реалізації. Цей недолік можна усунути завдяки стратегічному управлінню.

Стратегічне управління набуло широкого застосування у бізнес-системах західних країн, а в останні роки впевнено затверджується в державному і муніципальному управлінні. Основна парадигма стратегічного управління полягає в наступному: суб’єкт управління створює такі умови для об’єкта управління, що в останнього відсутні можливості змін у всіх можливих напрямах, окрім  напряму,  визначеного суб’єктом.

Стратегічне управління в муніципальному менеджменті – це сукупність інструментів, підходів, принципів, що складають технологію управління муніципалітетом в умовах підвищеної нестабільності і невизначеності зовнішнього середовища.

Цикл стратегічного управління зображено на рис.

Рис.13

Цикл стратегічного управління.

1.       

4.2. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

4.2.1.БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

1.      Основні принципи формування бюджетної системи.

2.      Формування інструменту бюджетного регулювання в залежності від типу бюджету.

1. Основні принципи формування бюджетної системи.

Можливість використання місцевого бюджету в якості інструменту муніципального регулювання передбачає:

      можливість місцевої влади впливати на зміцнення доходної частини бюджету;

      можливість місцевої влади самостійно визначати напрямки і обсяги бюджетного фінансування певних сфер муніципального господарства.

Основою функціонування фінансових відносин в державі є наявність бюджетної системи.

Кожна держава будує свою унікальну бюджетну систему, яка є комбінацією трьох основних принципів взаємодії бюджетів різних рівнів.

1.     Формування бюджетної системи „згори-донизу”. Відповідно до цього принципу доходи акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються в бюджети нижчого територіального рівня відповідно до розподілу повноважень з надання соціальних послуг (рис.7).