Муніципальне управління

Окрім коштів бюджету розвитку до власних інвестиційних ресурсів муніципалітету можна віднести кошти  окремих спеціальних фондів, які у відповідності до чинного законодавства спрямовуються на реалізацію певних завдань муніципального розвитку. Наприклад, Законом України „Про джерела фінансування дорожнього господарства України” від 18.09.1991 р. в складі місцевих бюджетів створюються територіальні дорожні фонди. Їх кошти спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції і утримання автомобільних доріг.

3. Муніципальні позики.

Комунальний кредит – це кошти, які надаються органам місцевого самоврядування на умовах відстрочки їх повернення з виплатою проценту.

У світі набули розповсюдження такі форми комунального кредиту:

1.      Облігаційні позики.

2.      Безоблігаційні позики.

3.      Комунальний банківський кредит.

4.      Комерційний банківський кредит.

5.      Комунальний кредит державних банків.

6.      Взаємний комунальний кредит.

В законодавстві практично всіх зарубіжних країн існує вимога направлення кредитних фінансових ресурсів виключно на інвестиції. Бюджетним Кодексом України закріплено такий самий принцип.

За рахунок кредитів в європейських країнах формується, як правило, 10-15% доходів місцевих бюджетів.

Найбільш поширеними є облігаційні комунальні кредити. Органи місцевого самоврядування мають право випускати облігації муніципальної позики. Муніципальні облігації поділяються на три групи:

      генеральні боргові зобов’язання (або бездохідні зобов’язання), які гарантуються бюджетними доходами або майном органа місцевого самоврядування;

      дохідні облігації, які випускаються з метою фінансування будівництва об’єктів інфраструктури. Їх погашення відбувається за рахунок доходів побудованих підприємств;

      облігації змішаного характеру, які не приносять доходу, а їх погашення відбувається за рахунок побудованих підприємств.

До безоблігаційних кредитів відносяться угоди оренди, лізінгу обладнання і майна, податкові кредити, іпотечні кредити під заставу майна та землі.

Особливою формою банківського кредиту є кредит жиробанків, а особливою формою комунальних установ банківського типу є жироцентралі. Жиробанки дають можливість спрощення взаємозаліків між органами місцевого самоврядування (взаємозаліки на спеціальних поточних рахунках).

Практика становлення інституту комунальних кредитів в Україні пов’язана з використанням двох форм цього кредиту, а саме, комунальних облігаційних позик і комерційних банківських комунальних кредитів.

4. Проектне фінансування і управління фінансовими ресурсами.

Останнім часом в постіндустріальних країнах активно використовується стратегія проектного інвестування, яке має безперечні переваги порівняно з традиційними формами кредитування.

З точки зору проекто-цільового підходу муніципалітет може розглядатися як сукупність проектів з конкретними цілями, ресурсами і часовими межами.

Відмінними рисами проектного фінансування є:

1.      Фінансування самостійної економічної одиниці – проекту. Це може бути:

      спеціально створений підрозділ у складі існуючого підприємства;

      спеціально створене спільне підприємство;

      девепловер – потужна інвестиційна або консалтингова фірма

2.      Залучення постачальників, споживачів, фінансових гарантів і розробка ними загальної стратегії.

3.      Порядок реалізації проекту:

      визначення потреб у фінансових ресурсах (тобто необхідно скласти баланс грошових витрат і надходжень у часі);

      визначення співвідношень власних і залучених коштів;

      розробка оптимальної моделі відносин з комерційними банками;

      обрання надійного банку;

      аналіз проекту.

4.      Отримання фінансових ресурсів у потрібному обсязі, в потрібний час за цільовим призначенням. Визначальним принципом проектного фінансування є перевищення наявної виручки над поточними витратами в період реалізації проекту (додатний бюджет проекту).

Приклад. Проект „Фізкультурно-оздоровчий комплекс”. Стратегія розвитку кризових центрів дозвілля, які знаходяться на території муніципалітету.

Сутність проекту полягає у створенні на базі ФОК некомерційної фізкультурно-оздоровчої організації („ФОК+”) з передачею всіх активів у формі оренди споруд і/або лізінгу. Орган місцевої влади може залучити комерційні структури до фінансування модернізації „ФОК+” через використання системи податкових пільг, які знаходяться у компетенції органів місцевого самоврядування. Окрім того інтерес цих фірм може базуватися на отриманні співробітниками фірм послуг ФОК на пільгових умовах. Орган місцевого самоврядування отримує додаткові можливості для проведення соціальних програм.  Окрім того вони, як власники ФОК, отримують орендні (лізингові) платежі.

Роль органів місцевого самоврядування в цьому проекті така:

      організація подібних систем (аналіз законодавства, податкових пільг тощо);

      мотивація комерційних підприємств для участі в подібних схемах;

      організація муніципальної реклами.

4.3. УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧОЮ СТРУКТУРОЮ НА ТЕРИТОРІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УТВОРЕННЯ

4.3.1. ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА ЯК ОБ’ЄКТ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

1.      Роль підприємницького сектора в життєдіяльності муніципалітету.

2.      Організаційні форми регулювання підприємництва на муніципальному рівні (світовий досвід).

3.      Компетенція місцевих органів влади в сфері регулювання  підприємництва.

4.      Особливості діяльності підприємств комунальної власності.

1 Роль підприємницького сектора в життєдіяльності муніципалітету.

Підприємницький сектор є одним з найважливіших структурних елементів муніципального утворення.

.  Можна виділити такі основні фактори впливу   підприємницького сектору на розвиток муніципалітету:

1.            Виробництво. Муніципалітет є корпоративним споживачем товарів та послуг.

2.            Фінансування муніципальних програм.  Підприємства є платниками місцевих податків, зборів, а також можуть здійснювати необов’язкові внески для здійснення муніципальних програм.

3.            Інвестування.  Підприємства приймають участь в муніципальних інвестиційних проектах.

4.            Створення робочих місць.

5.            Вирішення соціально-побутових проблем населення. Утримання власної соціальної інфраструктури, виплата заробітної плати, інших різновидів матеріального заохочення працівників.

6.            Споживання природних, матеріальних, трудових, енергетичних, інформаційних та інших ресурсів території.

2. Організаційні форми регулювання підприємництва на муніципальному рівні (світовий досвід).

Спочатку проаналізуємо різні схеми створення місцевих органів по сприянню економічному розвитку, які знайшли практичне втілення в сфері муніципального управління в постіндустріальних країнах. Досвід з їх створення і доцільність практичного втілення найбільш детально розглянуто в [9],[10]. Далі розглянемо основні з них.

1.      Уповноважений з сприяння економічному розвитку в структурі місцевої адміністрації. До переваг такої схеми відносяться мінімальні організаційні зміни (посада формується в межах вже існуючого структурного підрозділу). Але така схема внаслідок подвійного навантаження уповноваженого може бути реалізованою  у невеликих муніципальних утвореннях, або бути початковим етапом для великих муніципалітетів.

2.      Відділ по сприянню економічному розвитку в муніципальній адміністрації. Ця схема найбільш відповідає схемі створення місцевих органів влади в Україні. До основних недоліків такої схеми можна віднести невирішеність питань розподілу повноважень, компетенцій і відповідальності.

3.      Муніципальний комітет сприяння економічного розвитку. Це самостійна структура, яка займається питаннями муніципальної власності, підприємництва на території. Реалізація такої схеми потребує передачі компетенцій від інших підрозділів, може виникнути проблема комплектації досвідченими кадрами.

4.      Агенція соціально-економічного розвитку. До її складу окрім представників муніципальної влади можуть входити і інші організації (спілки підприємців, незалежні спеціалісти). Така структура є ефективною перш за все для великих міст. Вона є дуже ефективною, але й найдорожчою з усіх інших схем.

5.      Координаційно-методична рада при голові адміністрації. Вона складається з експертів (представників банків, аудиторів, вчених та ін.).До її недоліків можна віднести відсутність повноважень прийняття рішень.

3. Компетенція місцевих органів влади в сфері регулювання  підприємництва.

До повноважень місцевих органів влади в галузі підприємництва відносяться:

1.            Державна реєстрація підприємства. У відповідності до Господарського Кодексу України від 16 січня 2003  р. проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради, в районній, районній міст Києва, Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта.

2.            Дозвіл на використання природних ресурсів. У відповідності до Господарського Кодексу видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках – Верховною Радою України за поданням первинного природо користувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів.

3.            Ліцензування певних видів господарської діяльності. У відповідності до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1.06.2000 р., здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи влади спеціально уповноважені Кабінетом Міністрів України , спеціально уповноважені виконавчі органи рад (ст. 4). Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої місцевим органом влади, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (ст. 14).

4.            Патентування деяких видів підприємницької діяльності.  У відповідності до Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 р органами місцевого самоврядування визначається вартість торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності (ст. 3), вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг (ст. 31).

5.            Підтримка малого підприємництва. У відповідності до Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р., ст. 6, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування  на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні  в межах своєї компетенції розробляють, погоджують, затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання. Вони відповідно до своєї компетенції готують пропозиції про встановлення для суб’єктів малого підприємництва податкових та інших пільг, сприяють діяльності об’єднань суб’єктів малого підприємництва, приймають рішення про виділення і використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва, сприяють залученню суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних, регіональних потреб.

6.            Фінансово-кредитна підтримка суб’єктів малого підприємництва. У відповідності до Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р., ст. 13, фінансове забезпечення реалізації державної політики в сфері малого підприємництва на місцевому рівні здійснюють місцеві фонди підтримки підприємництва. Місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи.

7.            Ліквідація і реорганізація підприємства. У відповідності до Господарського Кодексу, ліквідація і реорганізація підприємства проводяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

4. Особливості діяльності підприємств комунальної власності.

Муніципальні підприємства – це підприємства, основані на комунальній власності .

Згідно зі ст.142 Конституції майно, ресурси, земля та кошти комунальної форми власності є власністю територіальної громади. Тобто це означає, що власником комунальних підприємств є територіальна громада. Підприємства інших рівнів влади ( район, область, АР Крим) не відносяться до комунальних.